Вальдшнепи - Микола Хвильовий
Тьотя Клава по-солдатськи скинула свою голубу парасольку на плече i взяла праву руку "пiд козирок".
- Рад стараться, ваше-ство! - чiтко сказала вона, звертаючись до товариша Вовчика.
Знову утворилось нiякове становище, Ганна, звичайно, зрозумiла, що тьотя Клава глузує з неї, але тепер вона вже не зумiла розрядити напружену атмосферу й мовчки дивилась убiк.
- Давайте покинемо цi розмови, - сказав товариш Вовчик.
- Навiщо це робити? - промовила Аглая. - Ця тема дуже цiкава... Ти, Дiмi, як гадаєш?
Карамазов нiчого не вiдповiв на це запитання i раптом зробив кiлька крокiв убiк.
- Почекайте мене, будь ласка, хвилини двi. Я зараз буду тут.
- Це ж ти куди збираєшся втекти? - не без iронiї сказала Аглая.
- Нiкуди я не думаю тiкати, - грубо кинув Карамазов. - Я йду в буфет води напитись.
- А чому ти думаєш, що ми води не хочемо? Правда, Ганно?
- Так, i я хочу води, - сказала Карамазова.
- Ну, так тодi ходiмте всi, - незадоволено кинув Дмитрiй.
Вони вже стояли посеред базару, недалеко вiд "буфету найкращих фiалок I. Л. Карасика". Саме в цей буфет i рушили вони.
- Я думаю, - сказала Аглая, сходячи на ганок, - що шановний I. Л. Карасик угостить нас не тiльки фiалкою, але й святою водою?
- Про що ви говорите, баришня? - спитав крамар, люб'язно усмiхаючись.
- Я говорю про святу воду, цебто - про горiлку.
- Ви, очевидно, гадаєте, що я, крiм фiалки, продаю ще й горiлку з-пiд поли? - ображено сказав I. Л. Карасик.
- Я не тiльки гадаю, алей певна, що це так. Крамар iз задоволенням подивився на своїх гостей i раптом заметушився бiля столикiв.
- Ну, коли ви так певнi, то хай буде по-вашому... Якої ж вам горiлки треба i скiльки ви її подужаєте?
Компанiя зареготала: мовляв, так би й давно. I нiчого куражитись. Хiба вони не знають, що I. Л. Карасик симпатична людина i, як усяка симпатична людина, вмiв кожному прислужитись?
- Ми серйозно будемо пити горiлку? - сказав Карамазов (вiн хотiв сказати "ти серйозно думаєш пити" i якось не мiг цього вимовити в присутностi Ганни).
- Звичайно, серйозно! - сказала Аглая. - Чому ж не пити? Хiба ти не пропонував менi влаштувати п'янку?
Карамазов почервонiв i звiв свої брови. Цей цинiзм, що ним бравувала сьогоднi Аглая, його вже починав нервувати. Вiн усiм корпусом зробив рiзкий рух i одiйшов до дальнього столика. За ним пiшла й тьотя Клава з Вовчиком: лiнгвiст теж був незадоволений.
- Дiмi - страшенний чудак, - говорила Аглая, взявши за руку Ганну, i так говорила, нiби нiчого не трапилось. - Вранцi, знаєте, ледве скандалу не пiдняв, що я не хочу з ним пиячити... А зараз чомусь сам одмовляється.
Ганна холодно подивилась на Аглаю.
- Я тiльки не розумiю, для чого це ви менi говорите, - сказала вона.
- Як для чого? Для того, щоб ви випили зi мною, бо менi зараз дуже хочеться випити.
- А менi, на жаль, не хочеться. Давайте краще пiдемо на свiже повiтря.
- Ви зовсiм не п'єте?.. Чи, може, тiльки зараз одмовляєтесь?
- Чому ж не п'ю? - вимушено всмiхнулась Ганна. - Iнодi i я п'ю, але сьогоднi я не хочу. Я гадаю, що й ви не маєте великого бажання: в таку духоту не п'ють горiлки.
Аглая знову взяла Карамазову за руку i з спiвчуттям подивилась на неї.
- Що духота, то це ви правдиво говорите, - сказала вона. - Але не в однiй же духотi справа; я думаю, що вам усе-таки важко вам, комунiстам.
-Чому ж нам важко?.. Ви зовсiм даремно спiвчуваєте.
- Невже вам можна пити горiлку? - з робленим здивуванням спитала Аглая.
- Звичайно, можна. Хiба ви не чули?.. Але, як-то кажуть, у мiру.
- Словом, золота серединка? Ну що ж, i це добре. Отже, зробiть менi милiсть i випийте зi мною "в мiру".
Вона не дочекалась вiдповiдi i, пiдбiгши до крамаря, запропонувала йому поставити на один iз столикiв пляшку горiлки. Потiм, пiдлетiвши до компанiї, схопила Карамазова та товариша Вовчика за руки й потягла їх до Ганни.
- Я теж думаю, що зараз не варто пити, - сказав товариш Вовчик. - I справдi духота страшенна.
- Ну от, i цей тiєї ж спiває... А що ти менi вранцi говорив?
Карамазов зиркнув на Аглаю, зробив рiшучий крок до крамаря.
- Чи нема у вас якогось кабiнету, де можна було б посидiти? - спитав вiн.
- Як так нема! - нi з того нi з сього образився I Л. Карасик.
- Так би й давно! - сказала Аглая i, здається, п'ятий раз узяла Ганну за руку. - Чудачок цей Дiмi, страшенно неврiвноважена натура... Ви вже давно з ним живете?
Пiдiйшла до Ганни й тьотя Клава i теж узяла її за руку.
- Ви менi, їй-богу, подобаєтесь, - сказала вона. - Я завжди гнiвалась на Дмитрiя, що вiн так iз вами поводиться.
- Я вас не розумiю! - кинула Ганна й розгублено подивилась на товариша Вовчика: вона раптом вiдчула себе зацькованим звiрком.
- Ну, як же так? - промовила тьотя Клава. - Хiба це гарне поводження, коли вiн тiльки сьогоднi спромiгся вивести вас на люди.
- Тут Дмитрiй нi при чому. Я сама нiкуди не хотiла виходити.
- Сама? Ну, це iнша справа. Товаришка Ганна, очевидно, вiдпочиває, фунти, так би мовити, набирає. Це - зовсiм непогано.
Вони вже сидiли в кабiнетi, i бiля них метушився крамар. Карамазов перетворився. Коли за якiсь пiвгодини вiн був похмурий, то тепер на його обличчi ввесь час грала весела усмiшка i вiн щедро розкидав дотепи та сентенцiї. Аглаїн цинiзм, що спершу його приголомшив, скоро став за те джерело, яке напоїло його чарiвною водою i дало йому, так би мовити, "наплювательський" настрiй. Вiн добре знав, що Ганна давно вже рветься додому, що флоберiвськi дами не дадуть їй спокою, i, нарештi, знав, що вже, можливо, недалеко навiть до скандалу, але все це вкупi не тiльки не тривожило його, все це вкупi пiдштовхувало його робити те, що iншого разу вiн би, безперечно, не зробив. Вiн згадував сьогоднiшнiй ранок, згадував Аглаїне тiло, i йому хотiлось мучити Ганну - мучити за те, що