Живий Шевченко (Шевченко в житті) - Чуб Дмитро
Одночасно подали прохання до Дубельта про покращання долі поета, але на все дістали негативні відповіді.
Звернувся Тарас Шевченко одночасно і до низки друзів чи прихильних до нього впливових людей, щоб вони вживали заходи у справі його звільнення. А тим часом він пише й малює таємно і свої вірші ховає за халявою.
Та поета знову починають переслідувати. 22-го квітня після особистих непорозумінь прапорщик Ісаєв подає донос Обручову про те, що Шевченко ходить у цивільному одязі, живе на приватній кватирі і малює. Це стало поштовхом до нових репресій. Тої ж ночі в будинку Герна, де мешкав поет, зроблено трус, забрано листування, книжки, альбоми та малярські приладдя, а самого Шевченка заарештовано і посаджено на гауптвахту.
Починаються рапорти, донесення про знайдені речі, що доходить аж до царя, який знову дає наказ про арешт і суворий нагляд та покарання винних за недогляд. Серед покараних опинився і капітан О. Бутаков за "поблажливе ставлення до Шевченка". Внаслідок цього арешту і слідства кілька людей в різних кінцях країни було усунуто з посад, декого заарештовано, а серед кандидатів на арешт був і міцний патріот математик М. Головко, який переказував Шевченкові на заслання: "... Вас не стало, а на місто того стало більш людей, аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали, і що кажуть люди, для котрих правда така голосна й велика істина..." Коли жандарми прийшли заарештувати, Головко вихопив револьвер і вистрілив у жандармів, але згарячу промахнувся і потім застрелив сам себе.
Лише 9-го серпня 1850-го року Обручов дав наказ звільнити Шевченка з-під арешту, відправивши його до Новопетровського укріплення.
Після цих тяжких переживань, поет почав звикати до нових обставин, до нових людей.
Після Раїмського укріплення та Оренбургу життя в Новопетровському укріпленні для Тараса Шевченка було значно гіршим. Єдиною розрадою для нього були листи та малювання, яке поет робив, ховаючись від людей. Але на початку травня 1851-го року прибула з Оренбурга геологічна експедиція, а з нею і два Шевченкових приятелів-поляків — Броніслав Залєський та Л. Турно, які привезли поетові книжки, журнали та низку привітів. А 21-го травня ця експедиція вирушила вже в гори Каратау, взявши з собою й Шевченка в числі солдат. Таємно малюючи, Шевченко виконав тут за п’ять місяців біля сотні малюнків, а експедиція знайшла поклади вугілля.
Не приносять великих змін і подальші роки в цьому укріпленні. Лише іноді приходять якісь вістки з волі. Подією для 1851-го року було відкриття руху поїздів між Петербургом і Москвою, що почалося 13-го листопада. 2-го лютого 1852-го року помер у Москві Микола Гоголь, а 11 червня в Італії закінчив своє життя великий Карл Брюллов.
А нудьга та ще й недуга (ревматизм) так гнітили поета, що він якось писав до свого приятеля Лизогуба: "Коли дістанете мого листа, то хоч чистого паперу покладіть у конверт і пришліть", не знаючи що жандармське управління заборонило Рєпніній і Лизогубові листуватися з Шевченком.
В листі до іншого приятеля поет писав, що навколо пустеля, лише пісок та камінь, "що й повіситись ні на чім". Зате протягом 1852-го року Шевченко був у "караулі" 63 доби, що його ще більше виснажувало.
Навесні 1853-го року комендантом Новопетровського укріплення був призначений майор Іраклій Усков, українець з походження. Поет заприятелював з його родиною — дружиною Агатою і трирічним сином. Особливо полюбив поет цього хлопчика, і хлоп’я навіть у сні кликало до себе "лисого дядю". А коли це дитя після тривалої хвороби померло, то Шевченко довго сумував за своїм маленьким другом, часто носив на могилу квіти і навіть виліпив скульптуру і спорудив пам’ятник на могилі, що, фактично було початком його заняття скульптурою.
Щоб полегшити становище поета, звільнити Шевченка від щоденної муштри, Усков подає прохання до Оренбургу про надання Шевченкові звання унтер-офіцера, а також, щоб дозволили малювати. Але лютий начальник корпусу Перовський відмовляє в обох проханнях.
На засланні Тарас Шевченко здобув багато приятелів серед поляків-політичних засланців. Один з них, що був в той час на Уралі, Ед. Желіговський — (Антон Сова) переклав польською мовою Шевченкову поему "Катерина", що свідчило про їхні дружні зв’язки. Шевченко дуже сумує, коли поляк Залєський переїхав до Оренбургу і про його самотність і розпуку читаємо в одному з листів до Бр. Залєського: "Чи повіриш, мені здається іноді, що я і кістки свої тут покладу, іноді просто і одур мене находить, такий палючий отруйний серцевий біль, що я собі ніде місця не знаходжу, і чим далі, тим більше посилюється цей паскудний біль. І то сказати: бачити постійно перед собою оці тупі і вдодачу п’яні голови — людині і холоднокровнішій від мене недиво збожеволіти; і я, справді, впадаю у відчай, чи побачу я коли-небудь кінець моїм жорстоким терпінням".
ШЕВЧЕНКО НА СЦЕНІ
... Чи не єдиною розвагою для мешканців цього укріплення була вистава п’єси Островського "Свої люди — порозуміємось", яку дозволив поставити у різдвяні дні 1851-го року комендант підполковник А. Маєвський. Для нас ця вистава цікава тим, що одну з головних ролей у ній, ролю Рисположенського, грав Тарас Шевченко. Він же намалював і декорації. Про ці вистави і про участь нашого поета в культурному житті Новопетровського укріплення розповів капітан Косарьов, спогади якого записав офіцер Микола Новицький. Він пише, що перебуваючи у Новопетровську, Тарас Шевченко поволі став брати участь у культурному житті цього укріплення і виявив себе, як добрий співак, артист і навіть танцюрист. Це було в 1852 році. "Хор цей, — говорить Косарьов, — улаштували офіцери, і Шевченко, маючи приємний чистий тенор і знаючи багато чудесних українських пісень, був постійним учасником цього хору, який, справді таки, дуже й дуже непогано співав і російських, і українських пісень..."
На перших двох виставах обидва рази йшла комедія Островського "Свої люди — порозуміємось" ... В комедії цій ролю Рисположенського грав Тарас Шевченко. "... Поскільки, треба вам сказати, — згадує далі Косарьов, — генеральної репетиції у нас не було, а на репетиціях Шевченко ніколи по-справжньому не грав, то ми, зрозуміло, й не знали, який же вийде з нього Рисположенський. Але коли на першій виставі з’явився він на сцені у відповідному костюмі й загримований та почав грати, так не тільки глядачів, а навіть нас, акторів, вразив своєю грою! Ну, вірите, немов він одмінився! Ну нічого в ньому не лишилося Тарасівського: чистий тобі п’янич-какрючкотвор тих часів — і виглядом, і голосом, і замашками!"
Після цього ... підполковник Маєвський підійшов до Тарас Шевченка на прийнятті, по виставі, і, цокнувши чаркою з ним, сказав: "Щедро тебе, Тарасе, Григоровичу, обдарував Бог: і поет ти, і живописець, і скульптор та ще, як виявилось, і актор... Шкода, голубе мій, однак, що не дав він тобі щастя!"
"Третя вистава складалась з двох водевілів, грали у них тільки нижчі чини... Шевченко, за задумом якого була влаштована ця вистава і душею якої він був, згадує Косарьов, сам, проте, у ній не грав, але зате потішив глядачів таким несподіваним сюрпризом, що всі від захоплення мало не збожеволіли. Під час антракту раптом підіймається завіса, музика починає грати малоросійську танцювальну мелодію, а на сцені з’являється Тарас, одягнений малоросом, і молодий прапорщик Б., одягнений малоросіянкою, та як ушкварять малоросійського гопака !... Від криків "біс" та оплесків мало казарма не розвалилась! Надивував тоді нас усіх Тарас своїм мистецтвом танку. Потім, як узнали за ним цей секрет, то на вечірках частенько упрошували його протанцювати гопака".
Але це було в часи дозвілля, а загалом щоденна муштра пригноблювала морально нашого поета на засланні. І не даром, коли один молодий офіцер після навчання запитав Тарас Шевченка "А що, брате Тарасе, мабуть краще було б, якби тебе знову послали на морську службу або призначили в козаки? Адже служити на човні чи на коні більше вам, запорожцям, з руки, ніж у піхоті?!"
"А ще краще було б мені, — відповів Тарас, похнюпившись, — або зовсім не родитись на світ, або вмерти пошвидше" …
В тих же розповідях капітан Косарьова зустрічаємо цікаве місце, про те, як Шевченко намалював міраж... "Одного разу, влітку, годин так біля 6 ранку, з південного боку моря появився чудовий міраж — відображення якогось невідомого міста з будинками, вежами та ін., і він так довго тримався, що Шевченко встиг навіть добре змалювати все це видіння. Минає чимало часу. Дивимося ми на картину і збагнути не можемо, що ж би це за місто таке могло так яскраво відбиватися в повітрі? Тільки приходить до Новопетровська пароплав "Лен-Корань", а Шевченко візьми та й покажи свою картину морським офіцерам. Уявіть же собі загальне здивовання, коли ті в один голос вигукнули: "Та це Астрабат!!!" — і тут же почали показувати і вежі, і будинки: "Ось, кажуть, оце така, а ось оце такий" і т. д....
18 лютого 1855-го року помер цар Микола І, і на його місце став цар Олександр II, але доля поета-засланця не змінилась: новий цар відкинув клопотання родини графа Ф. Голстого про амнеетію Шевченкові. Проте клопотання про звільнення поета не припиняються, і 15 квітня 1856-го року Шевченко дістає лист від дружини віцепрезидента Академії Мистецтв А. Толстої першу вістку про можливість визволення. У відповіді на цю вістку поет писав до Толстої: "Я ожив! я воскрес!"
Одночасно Ш. дістає радісні вістки про звільнення його польських друзів С. Сєраковського та Бр. Залєського.
Ішов рік 1856. В Україні вже ходили чутки про можливе звільнення Шевченка з заслання, і його друзі почали збирати для поета гроші.
В цей період 15 серпня в селі Нагуєвичах Дрогобицького повіту народився Іван Франко, а лише півроку тому 26. 11. 1855 р. в Константинополі помер великий польський поет Адам Міцкевич.
1-го січня 1857-го року Шевченко знову дістав листа від Толстої, писаного ще 8-го жовтня 56-го року: "Все, що можна було зробити, зроблено... Сміло звертайтесь до мене з вашими потребами ... як до рідної сестри", також висловила надію на скоре побачення, а з Петербургу надходять також чутки про збір грошей для Шевченка. Дехто вже прислав гроші до Новопетровського укріплення.
