Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

до ранку скласти до цього образочка якусь коротеньку молитву. Щоб завтра, коли він о десятій годині прийде до крамниці, все було готове і могло піти до друкарні, бо, мовляв, корови на цю молитовку вже чекають. Якщо складе гарно, матиме золотого в кишені, а як ні - за два тижні може вимітатися з роботи. Пан Тавхен цілу ніч пітнів, зовсім не виспаний прийшов уранці відчиняти крамницю, а вірша - чортма. Навіть забув, як той святий по цілющому зіллі називається. Тоді його витяг з біди наш слуга Фердінанд. Той усе вмів. Коли ми на горищі сушили для чаю ромашку, він завжди роззувався й залазив у зілля, пояснюючи нам, ніби від цього перестають пітніти ноги. Ловив голубів на горищі і, крім того, вмів, коли треба, відчиняти конторку з грішми. Він учив нас усякому шахрайству з товаром. Я ще малим хлопчиною натаскав з крамниці додому таку аптечку, якої не мали навіть «У милосердних». 315 Ось цей Фердінанд і допоміг панові Тавхену, він сказав лише: «Давайте-но сюди, пане Тавхен, ми зараз глянемо»,- і пан Тавхен зараз же послав по пиво для нього. Поки я те пиво приніс, наш слуга Фердінанд уже наполовину впорався з тією справою і прочитав:

 

З неба ясного спішу,

Вістку радісну несу:

У Кокошки є коріння

На худоб’яче терпіння,-

Радісна пора прийшла

Для корови і вола.

 

Потім, коли вже випив пиво і добре смикнув гіркої настойки, справа пішла як по маслу, й за мить він дуже гарно закінчив:

 

О святий наш Пелегріне,

Дай нам корінь чудодійний,

І за той святий дарунок

Два гульдени за пакунок

Ми дамо з кишені радо,

Щоб пило все наше стадо,

Щоб усе було здорове:

Волики, бики, корови,-

Дай, святий наш Пелегріне,

Хай худоба в нас не гине!

 

Потім, коли прийшов пан Кокошка, пан Тавхен пішов з ним до контори й, повернувшись, показав не один золотий, як було обіцяно, а два. Він хотів з паном Фердінандом поділитися порівну. Але слугою Фердінандом, коли він побачив два золоті, оволодів дух мамони. Ні, говорить, або все, або нічого. То пан Тавхен і не дав йому нічого, а залишив обидва золоті собі. Мене він відвів набік, ляснув по потилиці й пообіцяв ще сто таких потиличників, якщо де-небудь наважуся сказати, ніби це не він складав і не він ті вірші писав. А коли Фердінанд піде скаржитися до нашого старого, я мушу сказати, що слуга Фердінанд брехун. Я мусив у цьому присягнутися перед якоюсь пляшкою з естрагоновим оцтом. Тоді наш слуга почав мститися на цілющому зіллі для корів, яке ми вимішували у великих ящиках на горищі, а він, де тільки знаходив, змітав мишачий послід і додавав його до цього зілля. Потім збирав по вулицях кінські кізяки, сушив їх удома, товк у ступі й кидав до коров’ячого зілля з образом святого Пелегрїна.

Але й цього йому було мало. Він мочився в ті ящики, а потім усе перемішував. Врешті те зілля, щоб не збрехати, мало такий вигляд, як каша з рисом.

Задзвонив телефон. Фельдфебель Ванек підскочив до телефонної трубки і злісно її кинув:

- Мушу йти до полкової канцелярії. Щось дуже несподівано, це мені не подобається.

Швейк знову залишився сам.

За хвилину телефон задеренчав знову.

Швейк почав розмовляти:

- Ванек? Він пішов до канцелярії. Хто біля телефону? Ординарець одинадцятої роти. А хто говорить? Ординарець дванадцятої маршової? Сервус, колего! Як мене звуть? Швейк. А тебе Браун? Ти часом не родич того Брауна, капелюшника з Побережної вулиці в Карліні? Кажеш, ні? Не знаєш такого?.. Я його також не знаю. Я тільки одного разу їхав трамваєм якраз повз цю крамницю, і мені його вивіска впала в око. Що нового? Мені нічого не відомо. Коли їдемо? Про від’їзд я ще ні з ким не говорив. А куди ж ми маємо їхати?

- Ти, розтелепо, з маршовою ротою на фронт.

- Про це я ще нічого не знаю.

- Ну й ординарець з тебе! Як з телячого хвоста сито. А не знаєш випадково, чи твій лейтенант...

- В мене обер-лейтенант...

- Це байдуже, отже, твій обер-лейтенант пішов на нараду до полковника?

- Він його туди покликав.

- Ось бачиш, і наш туди пішов, і з тринадцятої маршової теж. Щойно я говорив по телефону з їхнім ординарцем. Щось мені цей поспіх не подобається. А музиканти пакуються, ти не знаєш?

- Я ні про що не знаю.

- Не корч дурня. Ти ж, певне, чув, що ваш фельдфебель-рахівник дістав уже накладну на вагони? Скільки у вас людей?

- Не знаю.

- Ти, дурню, боїшся, що я тебе з’їм. (Чути, як той, що біля телефону, говорить убік: «Візьми, Франтеку, другу трубку, почуєш, якого пришелепуватого ординарця мають в одинадцятій маршовій»). Алло, ти заснув там, чи що? То відповідай, коли тебе колега питає. Отже, тобі ще нічого не відомо? Не вибріхуйся. А ваш рахівник хіба нічого не казав, що одержите консерви? Ти з ним про такі речі не балакав? Цур тобі, який же ти йолоп. Кажеш, це нібито не твоє діло? (Чути сміх). Чи не стукнули тебе в дитинстві по голівці жорном? Ну, гаразд. Як щось довідаєшся, протелефонуй нам до дванадцятої маршової. Ти, придуркуватенький. А, власне, звідки ти?

- З Праги.

- То повинен би більше клепок у голові мати... Ага, ще одне: коли пішов ваш рахівник до канцелярії?

- Тільки-но його покликали.

- От бач, а раніше ти цього не міг сказати? Заціпило? І наш пішов хвилинку тому. Це вже напевно щось заварюється. Ти не балакав з обозом?

- Ні.

- Господи Ісусе Христе, а ще кажеш, ніби ти з Праги. Ти ні про що не дбаєш. Де ти гасаєш цілими днями?

- Я тільки годину тому прийшов з дивізійного суду.

- А, так би й сказав, приятелю! Якщо так, то я сьогодні ж прийду поглянути на тебе. Дай відбій.

Швейк збирався закурити люльку, та знову задзвонив телефон. «Поцілуйте мене десь з вашим телефоном,- подумав Швейк.- Буду з