Повія - Мирний
- Здрастуйте, мосьє! - одказала та, прикро зводячи на його свiй палючий погляд.
- Мы, кажется, знакомы. Я где-то видел вас?
- Спросите у Епистимии Ивановны! Она вам все расскажет! - одрубала та i, вставши, пiд самим носом спустила штору над розчиненим вiкном.
Проценко, мов громом прибитий, стояв i трусився. У головi в його гуло, у вухах дзвонило, серце, як не вискочить, билось. Вiн не знав, чи йому кинутися у вiкно i одним махом розметати голову цiй дурнiй повiї. Вiн був справдi порвався, та Книш поспiшив ухопитися за руку i геть одвести вiд вiкна.
- Сволочь какая-нибудь! Дрянь и смеет так отвечать! - гукав лютий Проценко.
А з-за штори донiсся до його дзвiнкий оклик дзвiнкого голосу: "Папаша! папаша! поедем к тебе!"
Папаша шось буркнув, а одвiтний поцiлунок перервав його бурчання. Незабаром пiсля того усi бачили, як п'яний Колiсник, узявши пiд руку Наташу, повiв її через вокзал, садом, прямо до виходу i, гукнувши на звощика, помчався з нею геть-геть улицею.
- Та кого вона назвала? - допитувався Рубець у Проценка, що пiсля того наче опльований ходив по садку. - Менi почулося, наче iм'я моєї жiнки.
- А так здуру перше збрiвше на ум мення, - одказав Книш. - Хiба цi повiї задумуються над чим?
Проценко мовчав, iдучи схилившись коло їх. Вiн недовго пiсля того зоставався у садку, кликнув лакузу, розплатився, попрощався з Книшем i Рубцем i пiшов з садка. Щоб трохи вихмелитись, вiн не взяв звощика i пiшов пiшки. Iдучи улицями, думка його, як вiн не одганяв її, знай, вертiлася коло того случаю з арф'янкою, не давала йому покою, будила незiрване зло у серцi. "Що за мення викрикнула вона тодi? Пистини Iванiвни? Яка Пистина Iванiвна?" Окроме Рубцевої жiнки, вiн не знав нiкого з своїх знайомих. Що Рубцева жiнка з ним загравала, вiн пам'ятає. Та почiм же цiй повiї звiсно? Хiба Колiсник успiв усе розказати?
I вiн, дiйшовши до своєї квартири, з усiєї сили потяг за ручку дзвiнка, котрий несамовито задзвонив, аж на усю улицю луна роздалася…
II
***
- Номер! - гукнув Колiсник на всю швейцарську першої i розкiшнiшої гостиницi у мiстi, увiвши пiд руку Наташку, закриту чорною густою вуаллю, - гак що i лице її не було видно.
- Сiмейний?
- А вже сiмейний. Бач, не сам, - кричить Колiсник.
- Пять с полтиною, - кидаючи лукавий погляд на Наташку, одказав Колiсниковi.
- Веди, а не запрошуєш!
- Да я так. Я, видите, кому как угодно. Может, дорогой будет - есть и подешевле, - оправдувався лакуза, виступаючи уперед.
- Веди! - гука Колiсник.
Лакуза повiв не дуже-то ясно освiченим коридором. Лакуза бiг уперед, мов його хто у шию гнав, а ззаду Колiсник, ведучи пiд руку Наташку, поскрипував на увесь коридор своїми чобiтьми.
Добiгши до одних дверей, лакуза метко одiмкнув їх i скрився; поти Колiсник довiв Наташку до входу, уже лакуза, засвiтивши свiтло, стояв на дверях.
- Це? - спитав Колiсник.
- Самый аристократический, - вихваляв лакуза, даючи дорогу. Номер справдi був, як казав лакуза, "аристократический". Вибитий блакитними шпалерами, з важкою на дверях блакитною портьєрою, з узорчатими на вiкнах завiсами, з дiрочок котрих виходила теж блакитна матерiя, з блакитною м'якою мебеллю, вiн здавався якимсь гнiздечком, звитим у блакитнiй блакитностi неба. На стiнi у золотих рамах висiло здоровенне дзеркало, котре, вiддаючи у своєму чистому склi голубi стiни хати, здається, їх ще далi розводило, ширшало хату, з однiї робило двi. Пiд дзеркалом диван, коло його стiл, кругом обставлений м'якими голубими крiслами. Колiсник грузько опустився на одно i почав обдивлятися хату.
- Гарно, матерi його куля! Гарно! - казав вiн, усмiхаючись усiм своїм широким червоним лицем.
- А спальня где? - спитала Наташка.
- Вот, - указав лакуза на другу блакитну портьєру, що непримiтне скривала вхiд у боковiй стiнi.
- Посмотрим, - мов велика панi-хазяйка, одказала вона i пiшла за портьєру. Лакуза понiс за нею свiчку.
- Ничего, хорошо, уютно, - вертаючись, сказала вона Колiсниковi. - Только, друг мой, еще так рано спать - не напиться б нам чаю?
- Самовар, - скомандував Колiсник, i лакуза, як опечений, побiг з хати, його тiльки важкi ступнi глухо доносились з коридору.
- Это я, папаша, так, - пiдходячи до Колiсника i ласкаючись до його, казала Наташка, - чтобы не дать заметить лакею, что я не твоя жена.
- О, та ти лукава! - промовив Колiсник i, ущипнувши злегка за її пухку рум'яну щiчку, посварився на неї пальчиком.
- О, папаша! Дорогой папаша! - звалившись на Колiсника i давлячи його на крiслi, лащилась Наташка.
- Iч, який чортьонок! Iч, який чортьонок! - гукав радiсно Колiсник, пручаючись пiд Наташкою, а вона то гуцала його, то плескала по круглих щоках руками, то хапала за голову i жарко i мiцно пригортала його до свого високого лона. Колiсник чув, як у неї кров у жилах дзюрчала, як її тривожно серце билося. У його дух захоплювало у грудях, очi грали i горiли, мов свiчки.
- Годi! Годi! Бо й чаю не дожду, - гукав Колiсник, одводячи її.
- Ага, роздражнила? роздражнила! - плескала, рада, у долошки Наташка i пiшла вистрибом по хатi.
Колiсник, як вовк, зорив своїми очима за легкою поступом, за її такими красивими викрутасами. Це вона, зразу круто повернувшись, упала знову дойого на груди.
- Папаша! Миленький папаша! - замираючим голосом шептала вона. - От коли б я була твоя дочка. Ти б любив мене? Нi, не хочу дочкою, а жiнкою. Така молодесенька, красива, а ти такий обломiй… За мною роєм молодiж в'ється, я гуляю всюди, а ти дома сидиш.
- А дзуськи? - сказав Колiсник, - оцього не хоч? - i пiднiс їй пiд самiсiнький нiс здоровенну дулю.
Вона з усiєї сили ударила його по руцi i, одкинувшись, закричала:
- Понеси своїй першiй!
- Перша далеко, - одказав Колiсник.
- А твоя жiнка жива?
- Жива.
- У… N? - i вона назвала мiсто, де жив Колiсник. Колiсник, дивуючись, зиркнув на неї.
- Ти почiм знаєш? - спитав вiн.
Вона заплескала в долошки i, зареготавшись, промовила:
- Ти думаєш, я твоєї жiнки не знаю? Я все знаю. А Проценковi не одрiзала сьогоднi?
- Та ти й Проценка знаєш? - ще дужче здивувався Колiсник.
- I Проценка, i Рубця, i Книша. Усiх вас, чортiв, знаю, як своїх п'ять пальцiв.
- Та почiм ти знаєш?
Вона залилася нестямним реготом i знову кинулась його душити. Колiсник пихтiв, одпихався, а вона, як навiсна,