Українська література » Класика » Оповідання - Квітка-Основ'яненко

Оповідання - Квітка-Основ'яненко

Читаємо онлайн Оповідання - Квітка-Основ'яненко
і чарку, налив її повнісіньку та разом і ковтнув не хрестячись, і «будьте здорові» не сказав. Далі налив ще та й каже Хомі: «Пий, чоловіче, коли хочеш з нами у товаристві бути; не дуже на те дивись, що розказують; як їх слухати, так і скарбу не ськати. Пий, кажу тобі, у мою голову». Хома вже давно позабував, який тогді день був і який гріх пити, найбільш тогді, горілку; аж стрепенувся, як побачив чарку, і аж обидві руки протяг до неї; а Юдун йому подає та й каже: «Пий же, синку, мовчачи, та не мотай рукою» (себто не хрестись. Бач!). У Хоми аж жижки трусяться, - куди вже тут хреститись! Мерщій за чарку, та, не обмокуючи губ, так і влив прокляту чортової роботи сивуху прямо у пельку… Як проковтнув… і став не свій!… І дивиться, і нічого не бачить; повитріщав баньки і не тямить нічого. А Юдун ляп себе по другій кишені та й вийняв ковбасу, та тільки не наську, а німецьку, от що і свининою, і кошатиною, і конятиною начинена, от - коли знаєте - що пани, цураючись нашої, у німців купують та усмак їдять. Відрізав гарненько скибочку собі і Маслякові… А він, тютю дурний! глита, мов попів мурло!

Закусивши любенько, от Юдун підніс уп'ять по чарці та й ляснув себе по щоці… аж так і вродилась пряжена яєшня… От Юдун з Хомою і прийнялись її уписовати. Трощить її Масляк на усі заставки, аж за вухами лящить. От до нього можна примінити: «чи зна пес п'ятницю?» Хоч же він і доглядівся, що у Юдуна пальці довгі, чорні, мохнаті, та криві, та з предовженними закарлюченими когтями, та йому і байдуже; він після горілки та після ковбаси ще дужче полюбив Юдуна, і йому нужди мало, хоч би він був з п'ятьма руками.


Беседуючи, випили і по третій. Юдун покрутив свої пальці, аж так і вмилося на столі печене порося, та аж шкварчить, таке гаряче. Сокрушили й те; Хома аж кісточки пересмоктав. А як поїли усе, от Юдун устав і каже Хомі:


- Давно вже я на тебе націлив, приятелю, за те, що ти не робиш так, як у вас дурні роблять. Не дуже хапаєшся того хліба робити, не дуже об господарстві убиваєшся, а усе водишся з люб'язними мені людьми. Не дуже дбаєш тую худобу, а розсилаєш її по скарбам; горілочку вживаєш, з людьми заїдаєшся, жінку товчеш, а за усе сеє ти миліш мені і брата рідного. От я тебе і знайшов і тепер ще дужче полюбив тебе і за твоє послухнян-ство, що ти не дуже дечого споминав, а потрапезував зо мною, так за те я тобі стану у великій пригоді. Я усе знаю; знаю, що ти хочеш знайти скарб…


- Хочу, таточку, батечку! - перехопив Масляк, та аж до ніг припав, та просить, щоб навчив, де його знайти і як узяти.


- Але, синку! - каже Юдун. - Без мене ніхто не знайде, і коли хто не мій, то й не озьме. Завтра звечора у вас заходить празник (та сеє кажучи, так скривився, що ще гидший став); так ти не ходи з людьми… куди там вони йтимуть…" (бачите, йому тяжко було сказати, що йтимуть до церкви), а надвечір прийди на узлісся та й дожидай, а як побачиш, що неначе свічечка пала, так ти і піди за нею, куди вона тебе заведе. А там - вже моє діло; будеш дяковати. Прощай, мій милий синку.


Дивиться Хома, що Юдун пішов, та не відчиняючи дверей, вже його і нема… щез! Хома подививсь у вікно, нема машталіра з бричкою, і коней чортма, і ворота зачинені і засувом засунуті. От і дума: «Що се таке?» Аж ось шинкар вийшов з кімнати і каже: «Чого ти, Хомо, прийшов і чого у хаті сам собі гомонів? Іди додому; тепер не такі дні; я й проїжджих не приньмаю, хіба доброго чоловіка проти ночі; та й продажі на горілку тепер нема; ми, благодарю бога, не жиди, знаємо християнство». Почухався Хома, став озиратись, дивиться - на столі поросячих кісток нема, а у роті чує смак від яєшні і меж зубами зав'язла поросятина. Дій його честі!… Сюди-туди переминається… далі шморг з хати мовчки!…


Чудний мені наш Хома Масляк! Як таки він нічого не второпав? Коли б сказати п'яний був, а то ж, визволившись з-під калавуру, ні ївши, ні пивши, поспішав додому, не вечерявши, та натощака ж і по селу блукав, поки з Юдуном пострічався. Так як він не розглядів і не розчумав нічого? А тут усе видно, як скло! Чому у Юдуно-вого каптана заднє полотнище таке довге, неначе у панеї? Еге! хвіст закривало. Чому на ньому така висока шапка та ще з вуглами? На роги-бо надіта. Чи чоловіча ж на ньому твар? І у річах він дзидзикав, мов жид. Аж ось і стало, що то був чорт, справжній, настоящий чорт! Адже усяк, хто бачив чорта, усяк розказує, та й патрет його бачимо, що він з хвостом, з рогами, з цапиною бородою, з карлючкуватим носом, з предовженними пальцями та з карлючковатими когтями; а тут так усе і було. Та й у речах пізнати можна було: адже чорти ні по-якому більш не говорять, як по-жидівськи. Еге! от що! А як сказав, що зовуть його Юдуном, так тут вже хіба дурень не догадався б. Адже звісно, хто Юда; а то ще старше його, Юдун. Се так примером будучи сказать: кого величають «ваше благородіє», а того вже «ваше високоблагородіє»; то Юда, а то Юдун. Справка чистая! Ну ще ж: увійшли у хату, Юдун не хрестився.; се ще дарма, бо є й пани, як жиди, що не хрестяться, увішедши куди у хату; так їв же ковбасу! Еге! Отут-то і причина! Що було Маслякові не догадатись, що який се жид, що їсть ковбасу і поросятину? Коли ж сеє усе їсть, так він вже не жид, а певно чорт; та чорт і через роги, і через хвіст, і через руки, і через ноги, і через імення, і через ковбасу, і через порося, і через усе, через усе, чорт та й чорт. Хоч до ста баб не ходи, а видно було, що то справжній чорт. А Масляк не пізнав. А якби було пізнав, то, певно, від нього, а, може б, і від скарбу, відцурався.

Відгуки про книгу Оповідання - Квітка-Основ'яненко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: