Мобі Дік - Герман Мелвілл

Старий Баранець понуро взяв поданий йому ліхтар і пошкандибав через палубу до фальшборту, а тоді, однією рукою опустивши ліхтар якомога нижче за борт, урочисто змахнув другою, в якій держав щипці, і, перехилившись через фальшборт, зашамкотів, звертаючись до акул. А Стаб, підкравшися ззаду, слухав, що він говорить.

- Брати мої й сестри в бозі, мені звелено переказати вам, щоб ви припинили отой свій клятий гармидер, хай вам чорт! Чуєте? Перестаньте плямкати губами, дідько б вас ухопив! Масса Стаб каже, що ви можете напихати свої проклятущі черева під саму зав’язку, тільки, грім вас побий, припиніть отой чортячий гвалт!

- Кухарю! - втрутився Стаб, зненацька ляснувши негра долонею по плечу.- Кухарю, щоб ти скис, хіба годиться проповідникові отак клясти? Ну хто це так навертає грішників?

- А як же? Ну, тоді проповідуйте самі,- і негр понуро відвернувся, щоб іти геть.

- Е, ні, кухарю, давай далі.

- Ну, гаразд. Любі мої брати й сестри…

- О, оце добре! - вигукнув Стаб.- Улести їх, укоськай! Спробуй ще так.

І Баранець повів далі:

- Хоч ви всі й акули і вся ваша порода страх яка ненажерлива, але я вам кажу, брати мої й сестри, що ота ваша ненажерливість - та годі вже ляскати хвостами, бісові душі! Хіба ви мене почуєте, коли будете отак по-чортячому ляскати й телесуватися там?

- Кухарю! - закричав Стаб, ухопивши старого за комір.- Я ж тобі сказав - не лайся! Говори з ними, як годиться вихованій людині.

Проповідь потекла далі.

- Я вас не дуже й ганю за оту ненажерливість, брати мої й сестри, бо такі ви вдались і нічого тут не вдієш. Та вся штука в тому й є, щоб приборкати свою вдачу - ось що. Ви, звісне діло, акули, та коли приборкаєте оту свою вдачу, то будете ангелами. Бо що таке ангел? Це та самісінька акула, тільки приборкана як слід. Послухайте ж мене, брати мої, спробуйте-но поводитись як чемні акули, коли вже пригощаєтесь цим китом. Не виривайте шматків з рота в свого ближнього, чуєте? Хіба кожна з вас не має такого самого права на цього кита, як і всі? А з вас, далебі, жодна не має ніякого права на цього кита, бо цей кит не ваш, він чужий! Я знаю, що в декого з вас дуже великі пащеки, більші, ніж у інших; та часто буває, що в кого великий ротяка, в того малий живіт, отож роти у вас великі не для того, щоб ви ковтали великі кавалки, а щоб ви уривали трохи сала й для менших братів своїх, для дрібноти акулячої, котра за вами не може пропхатися до столу й спожити який шматочок…

- Оце славно, старий! - вигукнув Стаб.- Оце по-християнському! Давай же далі.

- Ет, яке пуття говорити далі, масса Стаб! Вони, проклятущі урвителі, тільки пхаються одна поперед одної та б’ються хвостами, а жодного слова не слухають. Таким проклятущим ненажерам проповідуй не проповідуй, вони однаково не вгамуються, поки не напхають черева, а черево у них бездонне. Та як і напхають, то однаково не слухатимуть, бо тоді вони поринуть на дно й заваляться спати десь на коралях, та й не чутимуть уже нічогісінько, вовіки-віків амінь.

- Їй же богу, я теж так гадаю. Ну, то поблагослови їх, і я піду кінчати свою вечерю.

Тоді Баранець, простягши обидві руки над акулячим товпищем, закричав гучно, пронизливо:

- Проклятущі брати мої й сестри! Товчіться там як собі хочете, і хай вам дідько! Напихайте свої чортячі черева, поки не луснете, а тоді хоч і поздихайте.

- Гей, кухарю,- покликав Стаб, вернувшися до своєї вечері на кабестані.- Стань там, де щойно стояв, і слухай добре, що я тобі казатиму.

- Слухаю, сер,- відповів Баранець, знову зігнувшись над вугільними щипцями.

- Так ось,- почав Стаб, наштрикнувши на виделку шматок м’яса.- Я хочу ще поговорити про цей ростбіф. Насамперед скільки тобі років, кухарю?

- А до чого тут мої літа? - сердито буркнув негр.

- Тихо! Скільки тобі років, питаю?

- Та, кажуть, уже за дев’яносто,- похмуро пробурмотів Баранець.

- І ти, проживши на цьому світі мало не сто років, досі не навчився готувати ростбіф з кита? - І Стаб швидко запхав у рот ще шматок м’яса, так що той шматок ніби продовжив собою запитання.- Де ти народився, кухарю?

- Зразу за трюмним люком на поромі, що ходить через річку Роанок.

- Народився на поромі? Оце-то диво! Але я хотів знати, в яких краях ти народився.

- Хіба ж я не сказав, що народився в роанокських краях? - огризнувся старий.

- Ні, ти цього не сказав, кухарю. Але я тобі зараз розтлумачу, до чого я веду. Тобі треба вернутись додому й народитись наново, бо ти ще не вмієш готувати ростбіф із кита.

- Хай мене чорти візьмуть, коли я вам його ще раз готуватиму,- сердито пробурчав кухар, відвернувся й ступив геть.

- Вернися, кухарю! Подай-но мені твої щипці. А тепер візьми оцей шматок ростбіфа й скажи мені, чи він, по-твоєму, зготований так, як слід. Бери, кажу,- звелів він, простягаючи негрові, щипці з шматком м’яса.- Бери й покуштуй.

Старий негр мляво поплямкав зморшкуватими губами й буркнув:

- Ростбіф як ростбіф, кращого я ніколи й не куштував. Соковитий, дуже соковитий.

- Кухарю,- сказав Стаб, знову випроставшись,- ти належиш до якоїсь церкви?

- Заходив колись до однієї в Кейптауні,- набурмосено відповів старий.

- Значить, ти раз у житті заходив колись до однієї церкви в Кейптауні і, певне, там підслухав, що велебний отець називає свою паству «братами й сестрами в бозі». Правда, кухарю? А тепер стоїш переді мною і отак безсоромно брешеш мені в вічі? Як же так, га, кухарю? Куди ж ти підеш?

- Зараз я піду спати,- промимрив негр, уже відвертаючись.

- Стривай! Постій трохи! Я питаю: куди ти підеш, як помреш? Це тобі не жарти! Ну, що ти мені скажеш?