Спогади про неокласиків - Клен Юрій
О, дні гіркі!
Коли мені служить не хочуть ноги,
мене підвішують на мотузках,
і працювати мушу до знемоги.
Тепер я замкнений у клітку птах". "
Ми бачимо, що й старанна праця стаханівця, і участь у культурній роботі, ілюстрована віршами, яких вимагалося від катор-жан-українців, не врятували Драй-Хмару. Коли його сильний організм не могла одразу зломити праця, то зломили його голод, ночівлі в холодному наметі при ЗО ступнях.морозу та праця, ще важча, яку на нього тоді навалили. Голод навіяв йому галюцинації, що їх він віддав у листі з переліком наїдків і напитків, листі, якого я, як єдиного, подав без скорочень, бо це один із найгені-яльніших у світовій літературі опис страв, в якому він перевершив великого у цих описах майстра — Гоголя.
Питаємося: Защо ці висококультурні люди мусіли каторжанами закінчити життя своє в нелюдських умовинах? Невже тільки за те, що були вони людьми талановитими, що належали до української нації?
Невже є злочином, який з дзвіниці гуде, отой від Бога даний хист? Хіба ж його повинен у в'язниці спокутувати майстер і артист?
Із тайг, із далеких просторів тундр, із того світу промовляють до нас наші друзі і брати, простягаючи до нас руки. Що можне ще сказати про тих знедолених і нещасних, що добувають свого віку у великій в'язниці народів? Про них я вже сказав у "Проклятих роках":
"Помолимось за тих, що у розлуці
помруть, відірвані від рідних хат;
помолимось за тих, що у розпуці
вночі гризуть залізні штаби ґрат,
що душать жаль у невимовній муці
за тих, кого веде на страту кат.
Над ними, Господи, в небесній тверді
простри свої долоні милосерді!"
А нам, що блукаємо шляхами чужими, по чужих світах, мій дантівський заповіт:
"Зостанься безпритульним до сконання,
блукай та їж недолі хліб і вмри,
як гордий фльорентієць, у вигнанні.
Та перед смертю дітям повтори
ту казку, що лишилася, як спомин
прадавньої, забутої пори,
як у грозі, у блискавиці й громі
колись страшну почвару переміг
святий Георгій в ясному шоломі...
І як дракон, звитяжений, поліг".
