Українська література » Класика » Байда князь Вишневецький - Куліш Пантелеймон

Байда князь Вишневецький - Куліш Пантелеймон

Читаємо онлайн Байда князь Вишневецький - Куліш Пантелеймон
Ой синку, синку! приставив єси до багаття горщика, та коли б він у тебе на голові не тріснув.
Андибер. Віщуй, віщуй, старий круку! Не боюсь твого віщування.

Увіходить вістовець.

Вістовець. Високоповажні батьки! Судня рада йде.
Андибер. А Байду на суд позвано?
Вістовець. Я сам його звав і на голому мечі судову цешку [106] подав.

Чути бубни й суремки.

Костир. Дак оце вже й Судня рада на Байду!?
Андибер. Три справи, батьку, сьогодні на судовій вазі важитимем: перва, щоб тобі в нас у Лузі дубовати, [107] про наші гріхи скитувати; друга, щоб Євине кодло спокусливе заразом з Байдою скарати; третя, щоб нову Січ на Чортомлику заснувати. [108] Дванадцятеро мужів громадських і тридцятеро наших чур козацьких не ступили ступнем на Хортицю, скоро пристала до пристані капуданова галера з бабами. Я ще на морі з човна на човен скакав, угрущаючи козацтво нашої старої матері на безчестя не попускати. Оце ж її збезчещено, сплямовано: то постане нова, неплямована Січ на Чортомлику. Вибирай, коли хочеш, під скит найлюбіше тобі врочище. З Чортомлика недалеко буде і до Півневого Скоку, і до Скоку Білого Коня, і до Вовчого, і до Овечого.

СЦЕНА ТРЕТЯ

Там же.
Увіходить Судня рада.

Один з громадських мужів. Феську Ганжо Андибере, гетьмане Запорозький, батьку козацький! мужі громадські і чури козацькі проміж себе судили, речником тебе настановили.
Андибер. Дякую за честь і шану всю чернь військову, всю старшину низову. Сідаймо ж кружка, панове-браттє, преславне отаманнє, а молодші нехай стоя прислухаються, звичаїв козацьких набираються. Діду Костирю! чи бажаєш ти в Великому Лузі скитувати, милосердного бога за нас благати?
Костир. Панове козацтво, чесне лицарство, православне християнство! не хочу я в вас у Великому Лузі скитувати: бо в Межигорського Спаса буду за вас голосніш милосердного бога благати.
Андибер. Хто навчен, той спасен. Не раз єси на своїм віку отаманував, то й стусани козацькі коштував. Оце ж, або під Військовий суд нахиляйся, або з душею прощайся.
Другий з громадських мужів. Добрий речник з нашого гетьмана, тяжко добрий.
Третій. Гаразд говорить.
Четвертий. На все лихо вдався, ні в кого позаду не зістався.
Андибер. Оце ж, дідусю, обмислимо тебе смачною їжею й теплою одежею, живи в нас у скиту, поживай, а втікати не думай і не гадай. Чи чуєш, батьку?
Костир. Чую, синку.
Андибер. Коли чуєш, та не розумієш, то й кісточки в утеках посієш.

Увіходить Тульчинський.

Тульчинський
Князь Вишневецький вам, шановна радо,
Своє вітаннє посилає.

Андибер
Ми князя Вишневецького не знаєм:
У Судню раду Байду позиваєм.

Тульчинський
Шукайте ж Байди на землі козацькій,
Коли вона в вас є, а не на панській.

Андибер
Земля козацька там, де козаки постали.
Ми за Хортицю з ханом воювали.
Ми двадцять і чотири дні Орду громили,
В облюзі сидючи, конину їли.

Тульчинський
Хортиці сим ви ще не заслужили...
За неї бився предок Вишневецьких,
Козак болгарський, Святослав Великий,
І череп свій оддав ватазі дикій,-
Такій як ви,— що перш із ним дружила,
А потім на Дніпрі-Славуті вбила
І з черепа його ковша зробила.

Один із громадських мужів. Панове громадо, чесна радо! Чи не годиться йому за це пинфи дати...

Другий. Щоб не дождав удруге серед ради стояти, з громадських мужів кепкувати, з козацьких чур глузом глузовати?

Андибер
Посел — осел: що положи на спину,
Те й пре, не має ні страху, ні впину.

Третій. Праведна річ гетьманська.
Четвертий. Справа в нього щира козацька.
П'ятий. А знаєте що, панове радо, лицарська громадо? Коли б ми були в Байди коней позаймали, то й без суду б його скарали.

Андибер
Не честь і не подоба, миле браттє,
Таке в Великім Лузі виробляти,
Щоб військовий гостинець-подарунок,
Мов у ординця здобич, одіймати.

Шестий. Правду мовляв Захарко Риндя, що наш Ганжа на все лихо здався, ні в кого позаду не зостався.

Андибер
(до Тульчинського)
То як же це, мосьпане, буде в тебе?
Се Байда скинув байдуваннє з себе?

Тульчинський
Як гуньку, що скаженні пси терзали
І піною своєю сплямували.

Андибер
Князь Вишневецький... Ну, нехай панує,
Нехай з панами козаком гордує.
Нема землі своєї... Ніде стати
Нетязі козаку й коня попасти.
А може, прийде час, що горді дуки
В нас наберуться доброї науки
І будуть з нами землями ділитись,
Як жито під серпа, під нас хилитись.
Скажи це слово князеві, мосьпане:
Воно колись мов з неба громом гряне.

Семий. Хоч таланом-фортуною й бере гору Байда над Андибером, а розумом — ні, не заломить!
Восьмий. Хто до чого родивсь: один до панування, другий до гетьманування.

Тульчинський
Не з тим прислав мене князь Вишневецький,
Щоб вас, козацтво славне, зневажати.
Один між вами тільки й є, що дише
Руїнним духом давніх печенігів,-
Тих, що ковші із черепів робили,
Притулки руські в попелі палили.
Князь не гордує вами, чесна радо,
І буде давнім робом байдувати,
Коли дозволите йому нетягу
На божий суд перед меча позвати.
Нетяга сей зробив із Байди дуку
І вас, дітей, на батька підіймає,
На батька, що свого добра не має
І землю й воду з вами розділяє.

Девятий. Се, пане гетьмане, про тебе річ, не про кого.
Десятий. Дідусю Костирю! ти в нас письменник і спасенник. Ти зазнаєш козаччину древню, що за Полюса, за Претвіча, [109] за Лянцкоронського, [110] за гетьмана Острозького, [111] за Остапа Дашковича [112] постала. Ти на всякі предківські перекази тямущий, пам'ятаєш всякий глагол невмирущий... Скажи нам: чи має право князь Вишневецький божим судом од Судньої Ради оборонятись?
Костир. Має. Бо й Судня Рада іноді помиляється, а божий суд ніколи. Від божого суду, мовляли древні козаки, не вхилиться ні багатий на гроші, ні багатий на силу, ні багатий на розум.
Одинадцятий. Не помиливсь єси, пане гетьмане, що старого Костиря настановив низовим скитником.
Дванадцятий. Ну, кажи ж тепер нам, пане гетьмане: чи впокоришся перед Судньою Радою? Чи вийдеш на божий суд перед того обуха, що на Старці лежав єси від нього, як узимку муха?

Андибер
А то не вийду? На широкім світі,
Поза морями, поза Босфорами
Нема мені воювника страшного...
І на чортяку битиму самого!

Увіходить вістовець.

Вістовець (задихаючись)
Орда! Орда, панове Судня Радо!

Костир
Оце ж тобі і божий суд, гетьмане!

Андибер
На суді цим, твоїми молитвами
Оборонятимусь, мій чесний отче.

Вістовець
(здихавшись трохи)
Іде, гуде, пили курять під небо;
Отари січові під ноги топче.

Тульчинський
А Січ безпечна. Той, кого хотіли
Згубити ви, байдужен в замковищі.
Давио вже чати всюди розсилає
І кримця й турка в гості визирає.

Вістовець
(здихавшись, іде)
І турки йдуть з Очакова страшного.
Все дике поле вкрили бунчуками...
Налічено їх сорок без одного,
До впаду будуть битись з козаками.
Хортицький замок хочуть розметати,
Дойти в воді скарбниці військової.
Всі курені козацькі зруйновати
І не зоставить ні душі живої.

Андибер
То вдармо ж, як із хмари, на поганця!
Грими у бубни, довбишу, до бою!
Ви, чури, мчітесь вихрями до шанця,
Давайте гасло нашою Грізною!
Чути гармату.

Тульчинський
Реве! Пішла луна понад водою.
Се вже байдує наш підсудник, Байда.

Андибер
О, киньмося ж, зотнімось із ордою!
Гризе мене, мов гадина, досада.

Спускається завіс. Чути татарський наскік.

АКТ П'ЯТИЙ

СЦЕНА ПЕРВА

У Вишневці під церквою.
Купа ярмаркових круг кобзаря.

Кобзар
Якої ж вам, браташше, заспівати?
Чи про ясного пана між панами,
Що не схотів по-панськи князювати
І побратавсь навіки з козаками?
Чи про того, що мусив свині пасти
Серед сільської челяді-дрібноти,
Та знявсь угору, мов той дуб гіллястий,
І прихиливсь до голої голоти?

Хома Плахта. Що за дотепне слово в цього Шерешира! Як на кого націлить, дак справді мов з лука вшереширить.
Турецький Святий. Ну вже так, що вшереширив! Побратавсь, ка, навіки з козаками, а, мабуть, чи не посваривсь навіки. Дарма що тому десятий год минає, а козаки не подарують йому, що зайнято в полон мало не всю Судню раду. Він знав про бесурменське наступаннє та й не з'ясував гетьманові.
Один з ярмаркових. Про козаків ще можна міркувати і так і сяк, а це річ певна, що Ганжа і вмираючи йому своєї неволі не подарує.
Другий. Ге, ге! тепер вони хіба на тім світі зустрінуться. Того десь у Криму запроторено, а той потонув у Московщині, мов у безкрайому морі.
Третій. Я й досі дивуюсь, що чого цей Байда зараз подавсь на Муравський шлях, [113] скоро побив бесурмен? Покинув і здобич недуванену, [114] і турецькі коні не пайовані. [115]
Четвертий. Чого подавсь? Таж він не знав, що Ганжу Андибера вхоплено, то й боявсь помсти за безчестє.
Третій. За яке безчестє?
Четвертий. От тобі на, за яке! Не про що й потаїв Байда бесурменське наступаннє: аби Ганжу збезчестити.
Турецький Святий. І Ганжу, і всіх тих, що за Січову честь були озвались. Ось нехай, мов орда вас голими руками переловить, а я ще більшої здобуду собі слави.
П'ятий. І оце б то Байда боявсь Ганжиної помсти! Се вже курзу-верзу, кошелі плету. Як я бачив його на Босфорі, то, здається, коли б вискочив до нього з пекла той, що держить на руках Іуду, а з пельки рига полом'єм, дак і йому б затопив меча в черево. Не було тоді тілько крил у Байди: а то наче архангел з огняним мечем побивав турків, далебі! Не людською, божою силою воював сей лицар.
Турецький Святий. Що ти розносивсь із своїм Байдою, мов дурень з писаною торбою? Ти подивився б, як ми з Ганжею усе море навкруги городами освітили.
Шестий. Було б з нас і того дива, що Байда бився сам на сам із турецьким султаном. Поти бивсь, поки в руках од мечів самі держална позоставались. Тоді вхопив поганця та й роздер йому щелепи, як у Києві святий Самсон леву. [116]
Семий. Ти казане кажеш, а я від самих ганжан чув, як загатив Ганжа Чорне море турецькими галерами. Тим-то й не було за козаками погоні.
Восьмий. О-хо-хо-х, братчики! полетіли наші орли різно.
Шестий. Нема нашого Байди, нема нашої слави!
Турецький Святий. Нема нашого Ганжі, нема нашої честі й поваги!
Хома Плахта. Коли б ти, брате, не пропив своєї кобзи, то й заспівав би оце про городи навкруги моря. А то Шерешир і співатиме, як Байда роздер турчинові щелепи. Що люде плещуть, те й співатиме. На те він кобзар.
Турецький Святий. Ні, вже цього-то не буде! Співай, Шерешире, про Ганжу Андибера! Співай, коли не хочеш бачити кобзи в друзках!
Костир.
Відгуки про книгу Байда князь Вишневецький - Куліш Пантелеймон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: