Володимир (адаптована версія) - Прокопович Феофан

ВОЛОДИМИР
Володимир, князь і володар усіх славноруських земель, приведений Духом Святим від тьми невірства до великого світла Евангелія 988 року від Різдва Христового; а нині у преславній Могило-Мазепинській Київській Академії, яка вітає ясновельможного Івана Мазепу, гетьмана, царського Величества, Запорізького Війська обидвох сторін Дніпра, і Лицаря славного Ордену св. Андрея Апостола, превеликого свого Ктитора, представлений на споглядання українському народові від благородних українських синів, добре тут образованих, дією, що поети звуть її трагікомедією, року Божого 1705, місяця липня третього дня.
ДІЯ І
Ява 1
Ярополк
З надр підземних, з огненної геєнни виходжу
Я, Ярополк, братовим мечем люто вбитий.
Брат князя Володимира. Ні! Вислів невірний:
Володимир не є мені братом,
Брат мій безбожний братовбивець!
Що за облуддя! Буває часто красиве ім'я,
Та воно не відповідає своїй суті.
Володимир означає володіння миру,
А брат мій рідний воює кров'ю,
Брат мій, о горе! І це слово невідповідне:
Брат мій лютий супостат, жрець моєї крові!
Хіба ж це познаки братньої любови?
Хіба це щирість до брата?
О літа мої! О дні мої лукаві!
Нехай затьмарить вас тьма неочікувана!
Але, де я? О горе мені! Де я окаянний?
Що я бачу? Це Київ? О горе мені, о горе!
Померлий вже раз, це вдруге вже вижидаю вмирати.
Нащо ж ти, адова долино плачу вислала мене сюди?
Це тло збуджує більшу скорботу, і вигляд має
Лютіший: побачить мене Володимир і знов уб'є.
І хоч меч духа вбити не може,
Однак яка туга, яка скорбота — оглядати ці місця!
Тут престол княжий, тут держить
Державу всеруської землі і таку славу
Брат мій завідливій. А мені завдано рани,
Гірку смерть прийняв я:
Я ж тієї країни по батькові й дідові насліднив.
Хто з вас, о боги, так зараджує?
Один чи більше вас держить промисл речей?
То ж така ваша правда?
Братовбивці одержують честь замість покарання.
А того, що вбили — він смерти неповинний —
Ще вкинено в безодню тьми!
О боги вашого безчинного сонму!
Але яка це ворожа сила спонукала
Мене вийти з адових безодень і прийти сюди?
Там велика скорбота; невмолима зависть.
Тут рівно ж зависть гризе мою утробу,
Тут біль душевний пхає мене до гробу.
Краще було б вдруге умерти — так я окаяний
Не можу дивитися
На квітуче володіння ненависного брата.
Тут його багатства, тут його княжа палата.
Тут мій ворог, сидячи на високому престолі,
Сам він шанований — i других зневажає
Гордим величним поглядом —
Він один лиш усього достойний, світлий, золотий.
Перед ним iнші не сміють, навіть стати.
Гнуться покірно; знов iнший,
Упавши до ніг йому, лежить без віддиху
Й вельми тремтить.
Багато іноземців приходять з подарунками.
Звуть його Паном. А він, окружений боярами,
Походжує легким кроком то-тут, то-там,
І всіх зневажаючи, гордий зір підносить.
О горе мені! Горе мені! Гину до краю!
Весь гину від зависті й не відчуваю
Нутр моїх розпалених.
Неможлива річ не завидувати тому,
Хто, бувши братом фальшивого імені,
Завидує рідному братові свою часть
І не насичується завидною пристрастю,
Доки не упоїть меч свій лютий у братній крові!
Яких нещасть отже належить бажати йому?
О городе тяжкий для очей моїх!
О кубло лютого розбійника!
Гідно ти удостоївся такого князя,
Коли на чужий біль ти не уболіваєш,
Коли неправда й лихо чають у тебе місце.
А поза тим ще — звідусіль доходить чутка, —
Не знаю звідкіля вона вийшла, —
Наче б то закон Христа тут має бути уведений,
І Володимир поважиться вести війну проти богів.
Христе! Якщо Ти цар і Господь всього створіння,
Де правда? Де несхибне мірило Твоєї правди?
Убивець буде увінчаний Тобою у славі?
Так воно достоїть Твоєму правлінню?
Згубник братньої крові буде милим Тобі?
О суде несамовитий!
То ж ви, боги найліпші,
Приверніть сюди ваші уми прозорливі:
Подивіться, що тут має діятись;
Для Володимира не досить убити брата.
Він хоче піднести війну проти богів.
Як вам здається? Тобі найперше,
Владний Перуне! Ти ж бачив.
Коли злославний мучитель убивав мене,
Й огневідних стріл не випустив ти звідтам,
А зберіг ти всіх цих розбійників безкарними!
Глянь, що має статися:
Брат мій і самого тебе хоче знищити.
Ява 2
Жеривіл і Ярополк
Жеривіл
Хто ж тут так лається на богів?
Ярополк
Стій, не бійся!
Жеривіл
О горе мені!
Ярополк
Не бійся!
Жеривіл
Перуне, ладнайсь!
Помагай, о могутній боже!
Ярополк
Жериволе, чому ж ти так божевільним стався?
Чи ум дитячих літ повернувсь до тебе?
Хіба не відаєш, хто я?
Зупинись, не бійся,
Які ж там біси бентежать тебе і смутять?
Жеривіл
Пізнаю тебе, о володарю, ти князь Ярополк.
Ярополк
Чому ж тоді моя поява так лякає тебе?
Жеривіл
Бо я чув про твою смерть!
Тому, видячи тебе, обгорнув мене страх.
Ярополк
Знаю, шo живі зі страху навіть дивитись
Не можуть на мертвих;
Але ці видіння, думам, для тебе не страшні.
Ти таємничими словами
Кам'яні брами гробів відкриваєш,
І до життя збуджуєш вже гниючі тіла!
Тому сила духів воздушних, лісових та
Підземних тобі повинується:
А від твоїх чарів сонце міняється,
Меркнуть зорі, темрявою день вкривається,
І давно, поселені в мрячній геєнні плачу,
Ми чули голос, що від землі долітав до нас;
Були то пісні твоїх таємних дійств;
Все наше зборище зараз затривожилось,
Лише сам цар не жахався, пізнав твій голос.
І коли довкруг нього зібралася велика зграя духів:
Сказав — "Летіть з поспіхом,
Жеривіл кличе:
що накаже, чиніть!"
І послав до тебе багатьох.
Жеривіл
Я завжди вдоволений любов'ю його.
За що я сам у собі невільний й несвобідний,
Кров'ю своєю я вірно записав себе
З тілом і душею йому в раба.
Нещодавно прислав він мені дар неоцінений,
Золотий посуд сповнений якоїсь сили;
І коли з нього дешо випивай, сей час
Набираю відваги стрічатися з мерцями,
Сходитись з бісами. Тебе я нині налякавсь,
Бо твоєї сили я ще не напився.
Прости володарю мій!
Хай не буде противним твому величеству.
Влий силу моїй малодушності.
Ярополк
Немає у цьому моєї докірливості.
Не можна нехтувати царського подарунку.
Жеривіл
О радісна вістка! Княже кого бачу?
Пізнаю добре, ти Ярополк. З якої причини
Прийшов ти від мертвих до нас?
Ярополк
Заради вас.
Жеривіл
Як?
Ярополк
Бажаю принести вам потіхи у ваших бідах.
Хіба до ваших ух не дійшло, що замишляє
Новий ваш князь?
Жеривіл
Що нового?! Віддавна вже він проявляє
Свою лютість: убив тебе, рідного брата.
Ярополк
Жертва великих богів не є в тім свобідна.
Жеривіл
Що я чую?
Ярополк
Задумав прийняти закон християнський,
А від богів він же хоче зовсім відстати.
Жеривіл
Ха! Ха! Ха! Ха! Ха! Слово чести!
Я і без цієї вістки скажу дещо нового,
Вам невідомого; я, — говорю це вірно, —
Я перший підозрівав його у цьому:
Почав служити богам лицемірно —
Послухай дивну тайну.
Давніше він мав щедру руку для богів
І для жерців, і коли приносив жертву,
Радість, свято, торжество і втіха були для нас:
Товсті воли, випасені корови жертвувались,
І задосить поживи мали не лише боги,
Але і жреці; тоді ми не то дещо, але
Й зовсім більш нічого не жадали!
Та — повір мені, о княже, —
Жрець бога Перуна добре наповнив живіт
Превеликим товщем, і враз з Перуном —
(Відай, що хочу сказати) —
З Перуном міг рівняти мене.
Але він — Володимир — охолонувши,
Змінив уже цю щедрість: вчора дав
Лише одного козла такого схудлого,
Такого перестарілого, без м'яса, такого виснаженого,
Висохлого, поганого, тоненького, лихого.
Слабенького, безкровного, безтілесного, —
Я ще ножа не взяв, а смерть самохіть
Постигла його. Чи може гнів божий убив його,
Чи тому, що на ньому, крім єдиної шкіри,
Не було нічого, а під шкірою ні костей, ні м'яса?
Що тобі здається? Які часи настали.
Не нам ця кривда діється, а богам,
Бо не ївши стада, повмирають.
Ярополк
Ще перед голодом Володимир порозбиває їх:
Хто зважився пролити братню кров,
Той відважиться і богів повбивати.
Жеривіл
О люта сміливосте!
Але розкажи мені в подробицях, благаю тебе,
Яким способом прийняв ти таку негідну смерть
Бо я нічого іншого не знаю, як лиш те, що
Без вини брат брата умертвив.
Ярополк
Вам відома давня наша незгода;
Та це не повинно б дивувати;
Будучи людьми, часто помиляємось.
Поглянь, як не однакового серця бувають брати.
— Володимир, молодший. ніколи не пам'ятав
Своєї повинности і не просив у мене замирення.
А я просив, але не було міри його злобі.
Не маючи змоги перемогти мене
Зброєю у відкритому бою.
Переміг мене не хоробро.
Замість меча ужив підступу:
У словах виглядає лагідний, а в серці його —
Звіринна лють. За мою лагідність
Він по хижацьки сплів сіті на мене:
Запросив мене відвідати дім свій
І затвердити угоду між нами.
А я простодушно, не добачуючи нічого злого
В тій любові, — а чи може бути
Вірна любов і втихомирення розбрату
Там, де немає вірности в проявах любови?
Прийшов я мов до брата.
О нещасні хвилини і день!
Куди я безумний пішов?
У дорозі кінь мій тричі спіткнувся,
Тричі чорний ворон перелетів мені дорогу,
Третю годину дня — тричі назвав я вечором;
І виявляючи себе і друзів, давав я путні поради.
Та божі постанови — невмолимі!
Прибув я вже до дверей; здавалось мені,
Що ними входжу у братній дім, —
Ними увійшов я в темряву!
Як лише переступив я поріг, з усіх боків
На мечах підняли мене, а моїх воїнів усіх
Виперли звідтам: один я проти двох
Даремно боровся, ввесь піднятий жорстоко на мечах.
Мов ведмідь, що йому тугий мисливець
Встромив у груди рожен, даремно кидається
І лють свою бездільно являє, і
Чим більше він рветься, тим глибше рожен
У нього проникає: так я нещасний боровся:
А вкінці упав я там і валявся у крові своїй,
Кидаючи собою сюди й туди.
Двома ранами — проходами випустив я душу!
Жеривіл
Не годен я слухати, — я мушу відімстити!
О боги, поможіть! І якщо мої жалібні пісні
Мають силу і можуть дещо,
Хай летять у невідомі місця, в дебри й печери,
В ріки й безодні, в гроби.
У глибоку утробу великої матері землі:
Порозбуджую мертвих. покличу духів —
Підземних — адових, з рік і з повітря,
І зберу ще разом звірів різновидних:
Прийдуть страховидні змії, смоки, гади,
Єхидні скорпіони, плазуни,
З неба сонце стягну вниз, затемню світила.
День у ніч оберну: виявиться моя сила!
ДІЯ II
Ява 1
Куроїд
Куроїд
Слухайте святочні труби:
Наспів день Перуна бога, —
День шумний, бурний. страшний,
Празник громовий, вельми голосний.
Слухайте українські люди!
Доми, споруди, труди.
Торги, закупи оставте,
З поспіхом біжіть на празник!
Воли, корови вбивайте,
Товсті жертви подавайте!
Бо він бог блискавиць огнистих,
Любить м'яса вельми товсті
Слухайте празничний ріг:
Бога Перуна день наспів.
День шумний, бурний, лячний,
Празник громовий, вельми гласний'
Ява 2
Пияр
Куроїде, перестань! Перестань, перестань!
Куроїд
Що нового, Пияре?
Пияр
Даремно ти сьогодні країнам голосиш:
Не буде, не буде сьогодні приноситись жертва.
Не ворушай людей!
Куроїд
О невіжо! Це празник громовиць.
Пияр
Священний віл ще не готовий!
Куроїд
Що? Жеривіл не готовий?
Пияр
Ніщо не є готове.
Куроїд
Чому ж він не готовий?
Пияр
Він не готов жерти!
Куроїд
О боги! Дайте мені таку силу.
Щоб я міг мої кури терти так,
Як він до краю теребить воли огромні!
І на це діло, що потрібно, прошу тебе, скажи.
Пияр
Як бачу, час невідповідний.
Куроїд
Річ неймовірна.