Метаморфози - Публій Овідій Назон

189 Потім пішов собі тихо назад, зарівнявши те місце.

190 Та незабаром, де ямка була, там, подібний до гаю,

191 Взявся тремтливий рости очерет. Він того селянина

192 Зрадив — уже через рік: таємницю, закопану в землю,

193 Хай лиш подме вітерець, шелесткі розголошують стебла.

194 Тмол, відомстившись, лишив і, майнувши в повітрі прозорім

195 Понад протокою Гелли — Нефели дочки й Атаманта,—

196 Сонячний Феб зупинився на Лаомедонтових нивах.

197 Є від затоки Сігейської справа, Ретейської — зліва[36]

198 Давній вівтар — усевидящий в шані там був Громовержець.

199 Бачить там Феб, як, для Трої нові закладаючи стіни,

200 Трудиться Лаомедонт — як багато він сил докладає,

201 Скільки він засобів тратить на те, щоб вони виростали.

202 Разом із богом, велителем вод, що в правиці з тризубцем,

203 В образі смертного Феб постає, й за умовлену плату

204 Вдвох для фрігійського владаря з каменю стіни будують.

205 Ось і звели їх. А той — ні шага, та ще й дурнів з них робить:

206 Начебто й не домовлялись вони про якусь нагороду.

207 «Ти нам заплатиш-таки!» — мовив батько морів і тризубцем

208 Пінисту хвилю звернув до захланного берега Трої.

209 Вигляду моря він землям надав, хлібороба позбавив

210 Засобів для прожиття, урожайні поля затопивши.

211 Кара ще й ця замала: владареву дочку було дано

212 Чудиську в жертву морському. До скелі прив'язану діву

213 Визволив дужий Алкід. Нагороди, обіцяних коней,

214 Просить. Коли ж не дали їх, дарма що звершив такий подвиг,

215 Трою високу бере, що присягу порушила вдруге.

216 Без нагороди й соратник його, Теламон, не лишився:

217 Взяв Гесіону собі за жону. Божественну дружину

218 Мав тоді й славний Пелей. І гордився він тестем, Нереєм,

219 Більше, ніж дідом своїм, адже внуком Юпітера бути

220 Випало не одному; одному ж — бути мужем богині.

221 Старець Протей провістив був Фетіді: «Володарко хвилі,

222 Матір'ю стань! Підросте в тебе син — і ділами своїми

223 Батька затьмарить, тому-то й назвуть його більшим від нього».

224 Так, — щоб на світ не з'явився могутніший хтось, ніж Юпітер,—

225 Батько богів, хоч його й небуденна жага розпікала,

226 Все-таки стримавсь якось, не торкнув голубої Фетіди.

227 Те, в чім одмовив собі, Еакідові, внуку своєму,

228 Він повелів: утішатись обіймами діви морської.

229 Тиха в краю Гемонійському є луковидна затока.

230 Вдаль рукави потяглись. Якби глибше — була б там, напевно,

231 Гавань. А так — по жовтавім піску тільки ковзає хвиля.

232 Берег — на диво твердий: на піску не лишається сліду;

233 Легко по ньому ступать, не буває там твані морської.

234 Близько є миртовий гай, на двоколірні ягоди щедрий.

235 В ньому — печера; природна чи створена — важко сказати,

236 Дуже подібна до твору митця. Загнуздавши дельфіна,

237 Голою ти в той куток запливати любила, Фетідо.

238 Поки лежала, поринувши в сон, у жагучі обійми

239 Взяв тебе, сонну, Пелей. Не домігшись благаннями ласки,

240 Силою він скориставсь: охопив тобі шию руками,

241 Й був би таки переміг, якби ти не вдалась до мистецтва,

242 Що притаманне тобі,— появлятися в постатях різних.

243 Птицею в небо зметнулася ти — він тримав уже птицю;

244 В землю сосною вросла — та Пелей ухопився за стовбур;

245 Потім тигрицею стала смугастою — й тут, ізлякавшись,

246 Руки свої розімкнув Еакід і звільнив тебе врешті.

247 Все ж він на хвилю вино ллє богам, що живуть у глибинах

248 Моря, тварин їм у жертву приносить і спалює ладан,

249 Поки, з-під хвилі піднявши чоло, не промовив до нього

250 Віщий Протей: «Еакіде, — сказав, — ти доможешся шлюбу!

251 Тільки, як діва, втомившись, засне в прохолодній печері,

252 Путами, поки триватиме сон, обв'яжи її міцно.

253 Не відступайся, хоч тілом вона сто разів би мінялась,—

254 Що б не було там — тримай, поки знову не стане собою!»

255 Мовив карпафський віщун — і в безодняві рідного моря

256 Зникло обличчя його, й відлунало промовлене слово.

257 Спадистим шляхом Тітан уже йшов і нахиленим дишлом

258 Вод гесперійських торкавсь. Ось тоді Нереїда прекрасна,

259 Вийшовши з моря, до милої їй подалася печери.

260 Тільки-но взявся Пелей полохливу красуню в'язати —

261 До перевтілень одразу вдалась. Та, почувши всім тілом

262 Пута, й руками, хоч як не пручалась, не в силах рухнути,

263 Врешті, зітхнула. «Ти верх, — каже, — взяв не без помочі бога!»

264 Й знову Фетіду побачив герой, і в жадані обійми

265 Взяв її, й велета стала носить вона в лоні — Ахілла.

266 Сяє од щастя Пелей, і дружиною гордий, і сином.

267 Ще якби він од убивства вберігсь, якби Фока не рушив —

268 Справді б щасливцем був. Та повинного в братовій крові

269 Вигнано з дому. Вигнанця прийняв тоді радо Трахінський

270 Край. Без убивств і насильства в ту пору там лагідно правив

271 Син Світоносця, Кеїк, що зберіг на своєму обличчі

272 Батька сяйливого блиск. Та тоді сам на себе не схожий

273 Був од зажури Кеїк: сумував