Українська література » Інше » Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті - Річард Докінз

Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті - Річард Докінз

Читаємо онлайн Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті - Річард Докінз
білкових послідовностей для всіх 11 тварин були доступні для перегляду в бібліотеці. Для 11 тварин треба розглянути 654 729 075 можливих дерев взаємозв’язків, а тому довелося застосувати звичайні обхідні шляхи. Для кожної з п’яти білкових молекул комп’ютер роздрукував найощадливіше дерево родинних зв’язків. Це дало п’ять кращих незалежних здогадів щодо можливого єдино правильного дерева взаємозв’язків між цими 11 тваринами. Найкращим результатом, на який тільки можна сподіватися, було б, якби всі ці п’ять дерев виявились ідентичними. Імовірність отримання такого результату завдяки чистій удачі насправді дуже мала: після коми в цьому числі аж 31 нуль. Не слід дивуватись, якщо нам не вдасться отримати такий ідеальний збіг: очікувати можна лише певного обсягу конвергентної еволюції та збігу. Але нас мало би стурбувати, якби серед різних дерев не було виявлено значної міри збігу. Фактично всі п’ять дерев виявилися не зовсім ідентичними, але дуже схожими. Усі п’ять молекул збігаються в тому, що розміщують людину, шимпанзе та макака-резуса поблизу одне одного, а от щодо того, яка тварина є наступною найближчою до цієї групи, існують деякі розбіжності: гемоглобін B стверджує, що це собака; фібринопептид B — що щур; фібринопептид А наполягає на тому, що це група «щур + кролик»; а гемоглобін А — що це група «щур, кролик і собака».

Ми маємо чітко визначеного спільного з собакою предка, а також іншого чітко визначеного предка, спільного зі щуром. Ці два предки справді існували в якийсь конкретний період історії. Один із них мав жити раніше за другого, тож один із двох — гемоглобін B або фібринопептид B — має помилятись у своїй оцінці еволюційних взаємозв’язків. Як я вже говорив, такі незначні невідповідності не повинні нас турбувати. Певна частка конвергенції та збігу є очікуваною. Якщо насправді ми є ближчими до собаки, це означає, що зі щуром ми розійшлися один від одного відносно нашого фібринопептиду B. Якщо ж насправді ми ближчі до щура, це означає, що з собакою ми розійшлися один від одного відносно нашого гемоглобіну B. Щоб отримати певне уявлення про те, яке з цих двох припущень є ймовірнішим, треба подивитися на ще якісь молекули. Але я не продовжуватиму розгляд цього питання далі — головне вже було сказано.

Я вже говорив, що таксономія була однією з найзлостивіше суперечливих галузей біології. Стівен Ґулд влучно охарактеризував її фразою «назви та злостивість». Таксономісти, схоже, відчувають щодо власної школи таку пристрасть, яку можна було б очікувати зустріти в політології чи економіці, але аж ніяк не в академічній науці. Таке враження, що представники школи таксономії вважають себе переслідуваним ворогами братством на кшталт перших християн. Уперше я усвідомив це, коли один знайомий таксономіст з білим від жаху обличчям розповів мені «новину», що такий-то (ім’я тут не має значення) «переметнувся до кладистів».

Наступний короткий огляд шкіл таксономічної думки може роздратувати деяких їхніх представників, але не більше, ніж вони зазвичай розлючують один одного, тож якоїсь надмірної шкоди від того не буде. З погляду їхньої фундаментальної філософії таксономісти поділяються на два головних табори. З одного боку стоять біологи, які відкрито визнають той факт, що їхньою метою є виявлення еволюційних взаємозв’язків. Для них (та й для мене) добрим таксономічним деревом якраз і є генеалогічне дерево еволюційних взаємозв’язків. Займаючись таксономією, вони використовують усі доступні методи, щоб зробити найкраще з усіх можливих припущень щодо близькості спорідненості тварин між собою. Для таких таксономістів важко дібрати назву, бо та, що проситься на язик, — «еволюційні таксономісти» — вже узурпована одним конкретним напрямом. Іноді їх називають «філетиками». Досі я писав цей розділ саме з філетичної позиції.

Але існує також багато таксономістів, що йдуть іншим шляхом, маючи на те доволі вагомі причини. Хоча вони, дуже ймовірно, погоджуються з тим, що єдиною кінцевою метою заняття таксономією є відкриття еволюційних взаємозв’язків, вони наполягають на відділенні практики таксономії від теорії — очевидно, еволюційної теорії, — що пояснює схему подібностей. Ці таксономісти вивчають схеми подібностей як такі. Вони не роблять попередніх припущень щодо того, чи зумовлена схема подібностей еволюційною історією й чи є близька подібність наслідком близької спорідненості. Вони віддають перевагу побудові таксономії за допомогою самої лише схеми подібностей.

Одна з переваг такого підходу полягає в тому, що за наявності якихось сумнівів стосовно істинності еволюції схему подіб­ностей можна використати для її перевірки. Якщо еволюція є правдою, подібності серед тварин мають відповідати певним передбачуваним схемам — зокрема, схемі ієрархічної вкладеності. Якщо ж еволюція є вигадкою, то можна очікувати невідь-якої схеми, однак немає жодних очевидних причин очікувати вкладеної ієрархічної схеми. Представники цієї школи наполягають, що коли під час побудови таксономії прийняти як слушну ідею еволюції, то результати таксономічної роботи не можна використовувати для підтвердження істинності еволюції — це було би порочне коло. Такий аргумент тиснув би на того, хто має серйозні сумніви в істинності еволюції. І знову-таки, для цієї другої школи таксономічної думки важко дібрати вдалу назву. Я називатиму їх «вимірювачами чистої подібності».

Філетики — таксономісти, що відкрито намагаються виявити еволюційні взаємозв’язки й поділяються ще на дві школи: кладистів, які дотримуються принципів, викладених у відомій книжці Віллі Генніґа «Філогенетична систематика», та «традиційних» еволюційних таксономістів. Кладисти одержимі розгалуженнями. Для них метою таксономії є виявлення порядку, в якому спадкові лінії відділяються одна від одної в процесі еволюції. Їх не цікавить, наскільки сильно чи наскільки мало ці спадкові лінії змінилися з моменту розгалуження. «Традиційні» ж (не вважайте цю назву зневажливою) еволюційні таксономісти відрізняються від кладистів переважно тим, що їх цікавить еволюція не лише розгалужень. Вони беруть до уваги також загальний масштаб змін, що відбуваються впродовж еволюції, а не тільки розгалуження.

З самого початку роботи кладисти будують свої міркування, виходячи з розгалужених дерев. В ідеалі вони починають з того, що виписують усі можливі розгалуження дерев для тих тварин, із якими мають справу (лише двосторонні розгалуження, бо будь-яке терпіння має свої межі!). Як ми вже бачили, коли розглядали молекулярну таксономію, це може бути непросто, якщо намагатися класифікувати багато тварин, бо тоді кількість можливих дерев стає астрономічно великою. Але, як ми також уже бачили, на щастя, існують обхідні шляхи та корисні наближення, а це означає, що такого типу таксономічну систему все ж можна побудувати на практиці.

Якщо, наприклад, спробувати класифікувати лише трьох тварин: кальмара, оселедця та людину, — то можна отримати лише такі три двосторонні розгалуження:

1. Кальмар і оселедець близькі один одному, людина — «чужий».




 

2. Людина й оселедець споріднені, кальмар — «чужий».




 

3. Кальмар і людина близькі один одному, оселедець — «чужий».




 

Кладисти подивилися б на кожне з цих трьох можливих дерев по черзі й обрали б найкраще. Як же його впі­знати? Загалом це дерево, що поєднує тварин, які мають найбільше спільних ознак.

Відгуки про книгу Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті - Річард Докінз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: