Українська література » Інше » Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики) - Мария Михайловна Романовская

Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики) - Мария Михайловна Романовская

Читаємо онлайн Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики) - Мария Михайловна Романовская
може, природа вже починала відступати перед водяними струмками, перед наступом рослин, перед наелектризованим повітрям і сяйвом людських очей.

Місяць світив, змагаючись із ліхтарями ВВЕС. Тонке мереживо листя піскової акації-сезени кидало тремтливі тіні.


Вікно будиночка розчинилось, і звідти задзвенів веселий дівочий сміх. Ніна у піжамі, з Ялинчиного гардероба, струнким хлопчиськом вистрибнула на доріжку.


— Дядю Толю! Ти тут? Поглянь, як мені гарно, правда? Ялинка мене зіпсувала: я вже цікавлюсь костюмами, тільки щоб це були піжами, шовкові, зручні такі… Бачиш?


— Стрибунко! Зараз же йди спати! О, що мені робити з цим хлопцем… у спідниці? Вибачте… у штанях!


І Ялинка, виглянувши з вікна, сама зайшлася нестримним сміхом.


Вони з Ніною пустували вечорами з приводу всякої дрібниці. Це була непереможна потреба юності.


Сміючись, Ніна сіла верхи на лавочку, де сидів Анатолій Сергійович, трохи не перекинувши його додолу.


— Тобі весело, моя вітрогонко? А до тьоті Нати не хочеш? — запитав той.


Ніна ніжно клюнула носиком у дядине плече.


– І не згадуй краще! Я тут така щаслива!


— Ви теж не спите, Анатолію Сергійовичу? — озвалась Ялинка.


— А ви хотіли, щоб я був зовсім старий і сидів на печі в цю чудову ніч!?


— Я зовсім не хочу, але…


Голос Ялинки раптом зовсім змінився, і вона сердито зашипіла з якимсь присвистом:


— Теж хороші… Ви сьогодні не снідали, я знаю. Ви обідали, немов кицька, а не здоровий путящий чоловік. Ви не їсте, ви не відпочиваєте і, нарешті, не спите. Хочете де-небудь звалитись, щоб вас з'їли шакали?


— Ха-ха-ха!.. — покотилась зо сміху Піна. — Ти тільки послухай, як Ялинка шипить! Вона і мене замучила своїми нотаціями. Ти думаєш, вона добра? Вона — мачуха… У-у… Мачуха!


— Я скорпіон пустелі, — сказала сердито Ялинка. — Я фаланга…


Раптом троянда полетіла просто в обличчя Анатолієві Сергійовичу.


— Ти їй не вір, дядю Толю, коли вона тебе лає. Вона тебе дуже лю…


Нінині слова обірвались якимсь писком. Ялинка стрибнула вперед, блискавично схопивши дівчинку в оберемок, потягла до хати. Сміх заструмився вслід, вікно грюкнуло, і раптом все стихло.


Анатолій Сергійович понюхав квітку. Вона пахла весною, коханням…


Але клопіткі настирливі думки, привезені з останньої подорожі, заважали.


Зашурхотіли кроки.


— Гордію, ти?


— Ти не спиш, Только? А тобі б не завадило поспати. Ти перевтомлюєшся, друже. Змарнів останнім часом.


— Ет, Гордію, і ти — як Ялинка! Нічого мені не станеться, але мені не дає спокою думка… Вірніше, багато думок. Сідай!


Гордій теж сів на лавочку, новеньку лавочку в цій алеї майбутнього міського парку, запалив люльку і приготувався слухати.


— Ти знаєш, — почав Анатолій Сергійович, — з часу нашої подорожі мене мучить думка про Гасіна. Але, може, ти гадаєш, що я найбільше страждаю від того, що, очевидно, він украв мій винахід? Не в цім справа: украв і украв! Та це все — складніше, далеко складніше…


Він нервово хруснув тоненькою гілочкою акації. Гілочка зломилась і повисла. Десь недалеко завив шакал і замовк, обірвавши тужливий зойк.


— Чому я, буваючи в наркома, пі разу не розповів йому про цей старий проект? Багато б тоді було по-іншому і багато б, може, чого… не було. Але, захоплений літаючими ВВЕС, я вже не згадував про старе.


… Я зустрівся з Гасіним уперше, коли приїхав у Харків здавати екстерном за третій курс Вітроенергетичного інституту. Мені вказали на нього, як на одного з кращих молодих учених, що міг би допомогти мені — провінціальному самоукові. Він прийняв мене добре, наговорив навіть компліментів. Кілька разів я зустрівся з ним у його кабінеті. Та він мені дуже не сподобався.


У нього, розумієш, не було тої впертості й цілеспрямованості, якою володіють наші кращі винахідники. У нього були знання, талант, але працювати по-справжньому він не вмів, може саме тому, що в нього не було мети…


Мені здавалось, що в нього нема вогника, отого самого вогника любові до нашої батьківщини. Надмірно честолюбний, він домагався роботами тільки кар'єри, грошей, може, наукової слави і… тільки! Я пам'ятаю, як він сяяв, коли в закордонному журналі вмістили одну його статтю. Здається, про типи генераторів для потужних вітродвигунів… Він аж захлинався від захвату. Де ж таки, його помітили! Там, у світі, якому він, очевидно, вклонявся. Тоді от і почалось його співробітництво у «Вітрожурналі».


Потім я довго не чув про нього, поки не зустрівся з ним несподівано в тресті «Вітроенергія». Він був «у зеніті» кар'єри і головував у комісії, що критикувала мій проект надпотужного Д-100.


— Твого надпотужного, якого тепер збудовано на Круглій горі… — несподівано вставив в оповідання Катинського Гордій Семенович.


— О, коли б то цілком мого, оце якраз треба встановити! — підхопив Анатолій Сергійович. — Але я. боюсь, що він зіпсував, скалічив його, протягаючи як свій проект. Та й чи тільки тому, щоб видати за свій?


— Оце якраз цікавить і мене: чи тільки тому, щоб видати за свій?


— Правда, Гордію? Ти розумієш?


Гордій мовчки хитнув головою, і обидва замовкли, заглиблені в свої міркування. Ставало холодно. Анатолій Сергійович мерзлякувато зігнувся і знову з запалом заговорив:


— Ти думаєш, можна забути такі дні, як день тієї комісії?


Неначе все це було вчора… Гасін тоді майстерно бив мене

Відгуки про книгу Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики) - Мария Михайловна Романовская (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: