Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор невідомий - Народні казки

— Гаразд, — відповідає Миколай. — Бачиш ондечки волячий кендюх лежить. Розріж його негайно і сховайся туди.

Так і зробив злодій. Як наїхали люди, дивляться — коні крадені стоять, а нікого немає. Тільки кендюх волячий лежить.

– І де той злодій подівся? — дивуються люди. — Чи, може, злодія ніякого не було, одна мана?

Забрали своїх коней та й поїхали геть. Тоді знову явився святий Миколай і каже:

— Поїхали вже люди, можеш вилазити.

Виліз злодій з того кендюха, ледь дихає:

— Ледь не вмер, такий там сморід.

— Отак і мені ті свічки смердять, що ставите з краденого.

Пригоди діда-гуцула

Служив чоловік при війську двадцять штири роки. А мав двадцять штири роки, як ішов до війська. То був гуцул. І відпускають його з армії, би йшов додому. І дають йому на дорогу три хліба і три гроші. Так заслужив за такі роки. Іде він додому з тими хлібами і тими грішми. І вже вечоріло. Доходить він до одного села, а там лежить старий чоловік.

— Що ви тут, дідуню, лежите? — питає.

— Я з голоду не годен устати.

Він дав йому оден хліб і один гріш. І пішов далі. Здибає другого, що сидить.

— Що ви, діду, тут сидите?

— Я з голоду не годен далі йти.

Дав йому хліб і гріш і йде далі. Здибає третього, що сидить тамка. Поклонився до нього.

— Що ви тут, діду, сидите?

— Я голоден і не годен далі йти.

І він дав йому той третій хліб і третій гріш.

І пішов він далі, і вже смерклося. А село далеко. І він приготувався ночувати коло одного потічка. Заснув він там, і сниться йому, що прийшов святий Миколай. І зробилася велика ясність. Він пробудився — є святий Миколай. І питає його святий:

— Що ти хоч за то, що ти накормив трьох людей? Подумай, що ти маєш у мене просити. Ти можеш просити собі Царства Небесного.

А він каже:

— Я нічого не хочу, лиш хочу такий столик, щоби де я його поставлю, там попоїв і випив.

— А ще що хочеш? — питає святий.

— Ще хочу таку файку (люльку), аби я собі закурив, як попоїм.

— Подумай, чоловіче, що ти маєш собі третє просити.

— Хочу таку торбу. Аби що я хотів, я би взяв у ту торбу. Аби саме воно в торбу зайшло.

І святий Миколай відійшов від нього. А він ляг і спить далі. Ніч. А рано він пробудився — голоден. Умився в потоці та й такий голоден. І подумав: «Коби мені з’явився той столик, що святий обіцяв. І коби з’явилися мені файка й торба». І з’явилося то все. І він попоїв, закурив, торбу на плечі і пішов. А столик і файка зникли, іде він далі, йде, і приходить друга ніч. Ночує він на полі. І сказав, щоб з’явився йому той столик, аби попоїв. І з’явилося йому то все. І він попоїв, столик зник, а він з торбою пішов далі.

І приходить він до одного села. А то було ще за панщини. Він дивиться, а там пани б’ють одного чоловіка. Дають йому двадцять п’ять буків, що не йшов на панщину. А той гуцул приходить до них і каже:

— За що ви б’єте чоловіка?

А вони кажуть:

— Лягай на столець. І дамо й тобі двадцять п’ять буків.

А він каже:

— Фіть до торби!

І тоті два гайдуки й пан в торбу залізли. І він взяв торбу на плече і пішов далі. А тут уже смеркається. Він думає, де ночувати. Несе тих трьох у торбі, і не важкі вони йому. Зайшов він у місто, іде собі. А назустріч пан іде і його паличкою по голові.

— Що ти, хлопе, ходиш по тротуарі.

А він каже:

— Фіть до торби!

І пан шуп у торбу. Та й пішов гуцул далі. Здибає корчмаря з псом. Корчмар:

— Гуджя! Гуджя на діда!

А він:

— Фіть до торби!

І корчмар з псом скочив у торбу. А він торбу зав’язав та й іде далі. Вже зовсім смерклося. З’явився йому той столик, попоїв він, закурив. А він уже на поле вийшов. І дощ іде, і нема де ночувати. Дивиться — стоїть дім двоповерховий. Іде до того дому, хоче там ночувати. Вийшли панові слуги.

— Йдіть геть, діду, бо тут невільно ночувати.

Пан мав той дім, такий прекрасний, але в нім пан не ночував, бо там приходили у дванадцятій годині чорти. Слуги повіли про діда панові, а пан каже:

— Добре є. Відкрийте йому найбільшу кімнату нагорі і най там спить.

Пан хотів знати, чи він переночує там. Та й пустили його до тої кімнати, і він там спить.

Дванадцята година ночі, отворяються вікна, такий шум. Заходить одинадцять чортів.

— Добре, діду, що ти прийшов. Ми тебе ждали.

Дід каже:

— Фіть до торби!

І всі одинадцять в торбу залізли. Дід зашпилив торбу і поставив під голову. І спить далі. І тут летить дванадцята, чортиця, з козою кривою. А він каже:

— Фіть до торби!

І чортиця з козою в торбу.

Спить він до самого рання. А рано пан посилає слугів забирати мертвого діда. А дід каже:

— Чо ви мене так рано збудили? Я ще спати хочу.

Пішли слуги і повіли панові:

— Дідо живий.

Тоді пан сам іде до діда, але не каже «діду», а каже: «пане».

— Пане, ходіть до мене на снідання.

Пан нарихтував дідові їсти й пити. А він не хоче нічого, бо має свій столик. Питає дід-гуцул пана:

— У тебе є кузня?

– Є.

— Заклич двох здорових челядників і підемо в кузню.

Заходять у кузню, кладе гуцул торбу на ковадло і челядники б’ють молотами по торбі.

Кажуть пан і гайдуки:

— Пусти нас. Вже панщини не буде, лиш пусти нас.

І він пустив їх, і панщина скасувалася. Проситься пан, що паличкою бив його по голові:

— Випусти мене. Більше пан хлопа бити не буде, — сказав.

І випустив дідо його. А корчмар проситься:

— Випустіть і мене. Вже більше не буду хлопів споювати. Ані псами цькувати.

І випустив його з псом.

Просять чорти:

– І нас випусти.

— Присягайте, що підете з панового дому геть, більше не будете в пановім домі.

Вони присягнули, що вже не будуть у пановім домі. І він випустив їх. І взяв води свяченої та як кропне чортів, а чорти в той димник у кузні повтікали.

Забирає