Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор невідомий - Народні казки
— Гаразд, — відповідає Миколай. — Бачиш ондечки волячий кендюх лежить. Розріж його негайно і сховайся туди.
Так і зробив злодій. Як наїхали люди, дивляться — коні крадені стоять, а нікого немає. Тільки кендюх волячий лежить.
– І де той злодій подівся? — дивуються люди. — Чи, може, злодія ніякого не було, одна мана?
Забрали своїх коней та й поїхали геть. Тоді знову явився святий Миколай і каже:
— Поїхали вже люди, можеш вилазити.
Виліз злодій з того кендюха, ледь дихає:
— Ледь не вмер, такий там сморід.
— Отак і мені ті свічки смердять, що ставите з краденого.
Пригоди діда-гуцула
Служив чоловік при війську двадцять штири роки. А мав двадцять штири роки, як ішов до війська. То був гуцул. І відпускають його з армії, би йшов додому. І дають йому на дорогу три хліба і три гроші. Так заслужив за такі роки. Іде він додому з тими хлібами і тими грішми. І вже вечоріло. Доходить він до одного села, а там лежить старий чоловік.
— Що ви тут, дідуню, лежите? — питає.
— Я з голоду не годен устати.
Він дав йому оден хліб і один гріш. І пішов далі. Здибає другого, що сидить.
— Що ви, діду, тут сидите?
— Я з голоду не годен далі йти.
Дав йому хліб і гріш і йде далі. Здибає третього, що сидить тамка. Поклонився до нього.
— Що ви тут, діду, сидите?
— Я голоден і не годен далі йти.
І він дав йому той третій хліб і третій гріш.
І пішов він далі, і вже смерклося. А село далеко. І він приготувався ночувати коло одного потічка. Заснув він там, і сниться йому, що прийшов святий Миколай. І зробилася велика ясність. Він пробудився — є святий Миколай. І питає його святий:
— Що ти хоч за то, що ти накормив трьох людей? Подумай, що ти маєш у мене просити. Ти можеш просити собі Царства Небесного.
А він каже:
— Я нічого не хочу, лиш хочу такий столик, щоби де я його поставлю, там попоїв і випив.
— А ще що хочеш? — питає святий.
— Ще хочу таку файку (люльку), аби я собі закурив, як попоїм.
— Подумай, чоловіче, що ти маєш собі третє просити.
— Хочу таку торбу. Аби що я хотів, я би взяв у ту торбу. Аби саме воно в торбу зайшло.
І святий Миколай відійшов від нього. А він ляг і спить далі. Ніч. А рано він пробудився — голоден. Умився в потоці та й такий голоден. І подумав: «Коби мені з’явився той столик, що святий обіцяв. І коби з’явилися мені файка й торба». І з’явилося то все. І він попоїв, закурив, торбу на плечі і пішов. А столик і файка зникли, іде він далі, йде, і приходить друга ніч. Ночує він на полі. І сказав, щоб з’явився йому той столик, аби попоїв. І з’явилося йому то все. І він попоїв, столик зник, а він з торбою пішов далі.
І приходить він до одного села. А то було ще за панщини. Він дивиться, а там пани б’ють одного чоловіка. Дають йому двадцять п’ять буків, що не йшов на панщину. А той гуцул приходить до них і каже:
— За що ви б’єте чоловіка?
А вони кажуть:
— Лягай на столець. І дамо й тобі двадцять п’ять буків.
А він каже:
— Фіть до торби!
І тоті два гайдуки й пан в торбу залізли. І він взяв торбу на плече і пішов далі. А тут уже смеркається. Він думає, де ночувати. Несе тих трьох у торбі, і не важкі вони йому. Зайшов він у місто, іде собі. А назустріч пан іде і його паличкою по голові.
— Що ти, хлопе, ходиш по тротуарі.
А він каже:
— Фіть до торби!
І пан шуп у торбу. Та й пішов гуцул далі. Здибає корчмаря з псом. Корчмар:
— Гуджя! Гуджя на діда!
А він:
— Фіть до торби!
І корчмар з псом скочив у торбу. А він торбу зав’язав та й іде далі. Вже зовсім смерклося. З’явився йому той столик, попоїв він, закурив. А він уже на поле вийшов. І дощ іде, і нема де ночувати. Дивиться — стоїть дім двоповерховий. Іде до того дому, хоче там ночувати. Вийшли панові слуги.
— Йдіть геть, діду, бо тут невільно ночувати.
Пан мав той дім, такий прекрасний, але в нім пан не ночував, бо там приходили у дванадцятій годині чорти. Слуги повіли про діда панові, а пан каже:
— Добре є. Відкрийте йому найбільшу кімнату нагорі і най там спить.
Пан хотів знати, чи він переночує там. Та й пустили його до тої кімнати, і він там спить.
Дванадцята година ночі, отворяються вікна, такий шум. Заходить одинадцять чортів.
— Добре, діду, що ти прийшов. Ми тебе ждали.
Дід каже:
— Фіть до торби!
І всі одинадцять в торбу залізли. Дід зашпилив торбу і поставив під голову. І спить далі. І тут летить дванадцята, чортиця, з козою кривою. А він каже:
— Фіть до торби!
І чортиця з козою в торбу.
Спить він до самого рання. А рано пан посилає слугів забирати мертвого діда. А дід каже:
— Чо ви мене так рано збудили? Я ще спати хочу.
Пішли слуги і повіли панові:
— Дідо живий.
Тоді пан сам іде до діда, але не каже «діду», а каже: «пане».
— Пане, ходіть до мене на снідання.
Пан нарихтував дідові їсти й пити. А він не хоче нічого, бо має свій столик. Питає дід-гуцул пана:
— У тебе є кузня?
– Є.
— Заклич двох здорових челядників і підемо в кузню.
Заходять у кузню, кладе гуцул торбу на ковадло і челядники б’ють молотами по торбі.
Кажуть пан і гайдуки:
— Пусти нас. Вже панщини не буде, лиш пусти нас.
І він пустив їх, і панщина скасувалася. Проситься пан, що паличкою бив його по голові:
— Випусти мене. Більше пан хлопа бити не буде, — сказав.
І випустив дідо його. А корчмар проситься:
— Випустіть і мене. Вже більше не буду хлопів споювати. Ані псами цькувати.
І випустив його з псом.
Просять чорти:
– І нас випусти.
— Присягайте, що підете з панового дому геть, більше не будете в пановім домі.
Вони присягнули, що вже не будуть у пановім домі. І він випустив їх. І взяв води свяченої та як кропне чортів, а чорти в той димник у кузні повтікали.
Забирає