Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва) - Платон
90
201с1-2 Грец. καλός (це слово перекладають переважно прекрасний, гарний) має широкий семантичний діапазон і охоплює загалом увесь простір позитивної семантики — моральну чесноту, фізичну красу, функціональну придатність. Платон дуже уважний до вжитку цього слова: сказати, що всі благі речі є прекрасні, — не те саме, що ствердити, ніби всі прекрасні речі є благі. Агатон каже, що об'єкт любові прекрасний, натомість Діотима ствердить, що об'єктом Ероса є Благо.
91
201е4-5 Логіка контексту вимагає від Сократа сформулювати хибне твердження, яке насправді належить Агатонові[75]. Це привласнення чужої помилки Джованні Реале вважає одним із виявів делікатності й такту з боку Сократа[76]. Щоб не зрадити істині, але й не образити Агатона, та ще й у день його свята, Сократ сам стає на його позицію, щоб показати її помилковість.
92
202а5-10 У цьому фрагменті «знання» (ἐπιστήμη) і «розуміння» (φρόνησις) виступають термінологічними синонімами. Термінологічну вартість має також словосполука «правильна думка» (ὀρθὴ δόξα). Цим терміном Платон окреслює поняття, яке в його епістемології є моментом переходу від нерозуміння до знання. Пор.: Meno 97а-99а; Theaet. 201d-210a.
93
202d6-7 У грецькій міфології боги не завжди прекрасні й благі. Однак Діотима робить «ревізію» міфологічної теології і пристосовує її до свого філософського світогляду, де боги наділені всіма позитивними якостями в абсолютному ступені.
94
202d2-203a9 Жоден із критеріїв, які Діотима називає неодмінними для богів, не підходить на окреслення природи Ероса. Ерос не є ані прекрасним, ані благим — а це ж conditio sine qua non для всякої безсмертної природи [202d2-7]. З цього, однак, не випливає, що Ерос смертний [202d8-11]. Діотима представляє космос як своєрідну єрархію, де на полярних точках визначено місце для безсмертних богів і для людей. Опозицію «боги — люди» трактовано за аналогією до протилежностей «прекрасний — потворний», «благий — поганий». Дистанція між ними така велика, що логічно припустити існування чогось, що не є ні першим, ні другим і водночас має в собі ті властивості, які в абсолютному ступені притаманні полярним сутностям [202b1-202b5]. Отож поміж богами і людьми має існувати якась природа, яка не є ні смертною, ні безсмертною. Такою природою наділені істоти, що їх греки називали даймонами (δαίμονες), або ж духами. Ерос — один із таких духів [202е2-6]. Його роль у космічній єрархії — з огляду на те, що він утримує єдність цілого космосу, — неоціненна. Світ богів не перетинається з людським, і якби не Ерос, завдяки якому відбувається спілкування між богами і людьми, космос розпався б на окремі частини, між якими не було б жодного зв'язку [203а4-6].
Яку силу має Ерос, цей великий дух, і як розуміти призначення його посередницької функції? Існуючи посередині між богами і людьми, він має знання божественної краси та блага і відкриває людям очі на у-бог-ість їх власної природи. Внаслідок такого усвідомлення краса, благо, безсмертя стають об'єктами людського прагнення, і люди виявляють його в молитвах, жертвоприношеннях і священних обрядах. У цих дійствах, під час яких люди спілкуються з богами, Ерос є посередником і тлумачем (досл. герменевтом, ἑρμηνεύων), бо й саме спілкування між обидвома світами відбувається через Слово [202е8-203а9][77].
95
203b1-е6 Окресливши природу Ероса філософською ідіомою τι μεταξύ (досл.: щось посередині) [202b4], Платон поглиблює її за допомогою мислення образами. У міфі про народження Ероса відображено головні константи цього духа; тут кожний елемент оповіді по-філософськи виправданий, кожна словесна деталь — поетично знакова. Інтерпретація цього міфу — ще один крок до розуміння Ероса, його сутності, яку Платон бачить як напругу, прагнення осягнути те, в чому Ерос, успадкувавши природу своєї матері, має вічну нужду [203d3-4]. Він бездомний (ἄοικος) [203d2], ніде на цій землі не знаходить спокою; його хвилевий перепочинок, який Платон передає метафорою сну, відбувається на порозі або край дороги просто неба [203d2-3]. Поклик краси і добра, успадкований від батька, не дає йому спочинку; він — вічний подорожній на шляху до Мудрості[78]. Саме тому, що він перебуває посередині між мудрістю і невіглаством, усе життя його приваблює філософія [203d8]. По матері Ерос немудрий і безпорадно бідний, зате батьківська частка його єства наділила його тугою за мудрістю: він любить мудрість і прагне стати розумним [203d7-8]. Інакше кажучи, не в бутті (τὸ εἶναι), а в набутті краси, благості, мудрості (τὸ γενέσθαι καλόν, ἀγαθόν, σοφόν) — ось де слід шукати справжню природу цього духа. Він — деміург сфери становлення. Наскрізь перейнятий естетичними, етичними та інтелектуальними прагненнями, він постає не з переповнення красою, благістю, мудрістю, а з необхідності й світлої пристрасті їх охопити.
96
204а1 У грецькій мові філософія (φιλοσοφία) дослівно означає любов до мудрості. Якщо любов перебуває між мудрістю і невіглаством, а отже, є філософією в первісному, етимологічному значенні цього слова, то Сократова впевненість, що він чудово розуміється на всьому, що стосується любові [177d7-8, 198d2], не заперечує, а стверджує його знамените визнання: «Знаю, що нічого не знаю». Усвідомлення свого незнання — перший крок до філософії, адже воно породжує прагнення пізнавати мудрість.
97
204b6-с6 Народження Ероса невипадково припадає на день уродин Афродіти — богині краси і любові. Платон вказує на органічний зв'язок між любов'ю і прекрасним. Однак у його розумінні краса — це насамперед інтелектуальна сутність. Позаяк Ерос є прагненням до прекрасного, він неминуче філософ [204b3-4]. Філософствувати — означає насолоджуватися спогляданням краси і шукати істину. Внаслідок такого висновку Діотима приходить від розуміння Ероса як об'єкта любові до важливого ствердження Ероса як суб'єкта — τὸ ἐρῶν, а не τὸ ἐρώμενον [204с4-6].
98
205а1-3 В античній філософській думці щастя (εὐδαιμονία) було категорією передусім етичною; його тлумачили
