Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва) - Платон

19

175с8-е9 На перший погляд — це звичайний світський флірт, позначений обопільною іронією, гідний того вишуканого аристократичного товариства, що зібралося в домі Агатона. Однак уважніше прочитання усього тексту показує, що цей короткий обмін репліками поміж Агатоном і Сократом має глибший сенс: він є важливим композиційним елементом тексту, і служить для виведення на кін трагедійного поета і філософа. Легким натяком і вишуканою іронією, вкладеною в уста Сократа, Платон дає порівняльну оцінку філософській і трагедійній поезії: ця оцінка, по суті, не відрізняється від тієї, що значно пізніше прозвучить у Державі [Resp. 596–603]. Щойно переживши хвилю містично-екстатичного натхнення, Сократ, як істинний філософ, відчуває болісне пережиття втрати істини: вона розсіюється, мов той сон, залишаючи по собі простір для сумніву і нового питання [175е5][46]. Мудрість Агатона «блискуча» (λαμπρά) [175е6], вона приваблює ритмом і музикою тих, хто не вміє відрізнити знання від невігластва, а тому приносить поетові визнання і славу. Хто здобуде перемогу в цьому поетичному агоні поета і філософа, покаже фінальна сцена Бенкету.

20

175е12 Агатон відчув іронію в Сократових словах. Однак, певний своєї мудрості після щойно здобутої перемоги, він шукає захисту в Діоніса, покровителя бенкетів і драматичних змагань. Він ще не може передбачити, що Діоніс, який незабаром явиться в подобі Алківіада, таки розсудить їхню мудрість — і увінчає Сократа: Сократ перевершував своїми промовами всіх людей [213e3-4]. Перед тим, упродовж вечора, Сократ змагатиметься з учасниками урочистої учти за вінець мудрості.

21

176с4-5 Сократова байдужість до вина, зокрема до міри споживання трунків, є ще одним штрихом до портрета цього сильного, невразливого на зовнішні впливи чоловіка. Сократ не брав участі в дискусії щодо вина. Мимохідь кинуте зауваження Еріксімаха про те, що Сократові байдуже, пити чи не пити, готує читачів до фінальної сцени діалогу, коли Сократ, випивши за ніч більше за будь-кого іншого, над ранок закінчив філософську бесіду з нечисленними ще бадьорими учасниками бенкету, а відтак, повернувся до Лікею і, умившись з дороги, свіжий і тверезий, провів там за звичними заняттями увесь наступний день.

Тематична лінія Сократової екстраординарності, його справді демонічних можливостей, що розсувають межі звичайних людських здатностей, пробігає через весь текст Бенкету [175а7-b2, 214а5-6, 220а5-7, 220c3-d7, 223c4-d9]. Автор наділяє Сократа певними рисами не-від-цього-світу-бутності і згодом дозволить упізнати в Сократові самого духа любові[47].

22

176c6-d3 Такий моралізаторський виклад елементарних істин характерний для Еріксімаха, лікаря за професією. Ксенофонт згадує про нього як про авторитета в дієтології. Навіть тут, у колі друзів, в атмосфері невимушеної бесіди за столом і чаркою вина, він не може позбутися професійної звички проповідувати здоровий спосіб життя: закликає до поміркованості у споживанні їжі та трунків.

23

176e6-8 Пропозиція Еріксімаха свідчить про те, що товариське зібрання на честь перемоги Агатона має перетворитися в інтелектуальну бесіду. Зазвичай присутність авлетистки або рапсода, який під супровід кітари співав для гостей про богів і славні подвиги героїв, звеселяла учасників бенкету і була бажаною.

24

177а4 Йдеться про втрачену трагедію Евріпіда [Eur., Nauck fr. 488].

25

177a7-b1 Всупереч твердженню Еріксімаха, що на честь Ероса поети нібито не створили жодного рядка, треба нагадати, що такі поетичні твори таки існували. Це, зокрема, похвала Еросові в Антігоні Софокла [Soph., Ant. 781–801], а також в Гіпполіті Евріпіда [Eur., Нірр. 525–544]. Обидві трагедії було написано раніше від Бенкету Платона.

26

177b3 Продік Кеоський (нар. бл. 470 р. до Р. X.) — софіст, молодший сучасник Протагора. Найбільше прославився своєю наукою тлумачення імен [Euthyd. 277е], уклав словник синонімів[48].

27

177b4-5 Достеменно невідомо, хто цей «розумний автор» — можливо, Полікрат, якому Ісократ дорікає за те, що той часто порушує у своїх творах «недостойні теми»[49].

28

177d7-8 Для Сократа, який прославився твердженням, що він знає, що нічого не знає, це визнання своєї обізнаності в чомусь трохи несподіване.

29

177е6 Уважно вислухавши прохання Еріксімаха прославляти Ероса якомога красномовніше, Сократ робить важливу поправку: по суті та гарно (ἱκανῶς καὶ καλῶς)[50].

30

178b6-8 Перефразована цитата з Теогонії Гесіода [Hes., Theog. 116–117]. Хаос і Гея у Гесіода — вже метафізичні начала: Хаос — безконечний порожній простір, Гея — матерія, що заповнює цю порожнечу.

31

178b9 Акусілай — відомий у V ст. міфолог, систематизатор міфів. Його праці втрачено.

32

178b10 Парменід (бл. 540–480 рр. до Р. X.) — грецький філософ-досократик і поет кінця VI — початку V ст., засновник знаменитої елейської школи філософії. Іменем цього визначного елейця Платон назвав один із своїх діалогів.

33

178с1-2 Добираючи аргументи на захист твердження, що Ерос — прадавнє божество, бо в нього немає батьків, Федр діє за упереджено селективним принципом: робить вибірку цитат, які працюють на підтвердження його думки.

34

179b1-2 Цими словами Федр надає сили підсумкового аргументу гомерівському способу змалювання бойових сцен [Hom., Il. X, 482; XV, 262; Hom., Od. IX, 381]. Перелік прикладів з Гомера про те, як боги надихали героїв силою духу і відвагою, можна, очевидно, продовжити. Утім, важливо зауважити, що «якщо боги Гомера, надихаючи героїв, самі залишаються збоку, як от Атена за спиною Ахілла чи Діомеда, то Федр відкриває нове місце бога»[51]. За його словами, Ерос, надихаючи людину, робить її своєю оселею (ἔνθεον ποιήσειε πρὸς ἀρετήν) [179а7-8].

35

178b4-d2 Апкеста — дружина міфічного царя Адмета, яка добровільно віддала своє життя заради спасіння чоловіка. Адмет — міфічний володар Тессалії: Мойри пообіцяли продовжити йому життя, якщо хтось добровільно віддасть себе замість нього богові смерті Танатосу. Геракл, зворушений любов'ю Алкести, відвоював її у Танатоса