Декамерон - Джованні Боккаччо
― Не відаю, що там робить моя стара, але добре знаю, що як мені навинеться тут під руку якась замашна дівчина, то я геть забуваю свою любов до тієї далекої і втішаюся, як можу, із сією близенькою.
А другий і собі:
― І я, ― каже, ― так само чиню, бо хоч вір жінці, хоч ні, вона там однаково у гречку вскочить, то нехай уже буде в нас так за так і віть за віть: як, мовляли, гукаєш, так і одгукнеться.
І третій теж сказав якесь слівце на той самий штаб, і четвертий, ― коротко кажучи, всі на тому ніби погодились, що жінки їхні, зоставшися самі, все одно вакуватися не будуть.
Один тільки Бернабо Ломеллін із Генуї{114} інакшої був про те думки. Він запевняв усіх, що Бог із ласки своєї особливої послав йому дружину, оздоблену всіма чеснотами, які повинна мати жінка, та не лишень жінка, ба й рицар чи паж благородний, що другої такої на всю Італію не знайдеш. На вроду гарна, годами ще молода, собою жвава і моторна, ще й до всякої роботи здала: у рукоділлі жіночому, у тому шиттю чи гаптуванню, над неї нікого немає. А ще, казав, не знайдеш ніде джури чи слуги такого, щоб так панові за столом зумів догодити, як вона йому. А яка вона люб'язна, та розсудлива, та розумна; чи верхи їздити, чи з соколом полювати ― усе вміє, а читати, писати й рахувати знає за доброго купця. Отак, кругом її розхваливши, дійшов він і до того, про що в товаристві мова мовилась, і став присягатись та божитись, що чеснішої й чистішої жінки ніде в світі немає, що як він і на десять год чи й навіки з дому одлучиться, то може бути певен, що жінка його ні до кого другого зроду не пригорнеться.
Серед тих купців, що там про сі речі бесідували, був один молодий торговець із П'яченци на ім'я Амброджуоло{115}. Почувши останню хвалу, що оддав Бернабо своїй жінці, він розреготався на всі заставки й спитав глумливо, чи то часом не од цісаря дістав він, єдиний з усіх мужчин, такий привілей. Бернабо одказав, трохи ніби з серцем, що не цісар, а пан Біг, могутніший, либонь, за цісаря, дарував йому ту ласку. Тоді Амброджуоло сказав:
― Бернабо, я анітрохи не сумніваюсь, що ти сам переконаний у тім, що правду кажеш; тільки, здається мені, не досить ти в природу речей уникував, бо, якби до неї пильніше приглядався, то помітив би, яко чоловік недурного розуму, багато дечого такого, що примусило б тебе обережніше про сії справи говорити. Ти не думай, не через те ми так легковажно про жінок своїх балакали, що вони з іншого тіста зліплені, ніж твоя, а тому, що добре знаємо, як воно в світі ведеться; ось послухай краще, які в мене міркування з сього приводу. Давно відомо, що чоловік ― то найблагородніше створіння з усієї живини, що создав Господь, а потім уже ― жінка; усякому розумно, та й на ділі видно, що чоловік досконаліший за жінку, а коли він досконаліший, то, безперечно, має більше за неї твердості і стійкості, а жінота завжди і у всьому хисткіша ― на те є чимало природних причин, про які я тут не буду широко розводитись. А якщо вже й чоловік, твердіший на вдачу, не може встояти перед жінкою не лише тоді, як вона його спокушає, а й тоді, коли він сам її запрагне, і ладен зробити все на світі, аби тільки оволодіти нею (і таке з ним трапляється не раз на місяць, а тисячу раз на день), ― то невже ти сподіваєшся, що хибка од природи жінка устоїть проти благань, лестощів, дарунків і тисячі інших заходів, до яких удасться розумний мужчина, щоб добитися її любові? Невже ти думаєш, що вона викріпить? Та кажи мені що хоч, я тобі не повірю! Ти ж і сам кажеш, що дружина твоя ― жінка з крові і кості, як і всі інші, а коли так, то й душа в неї того хоче, що і людська, і сили в неї такі самі, щоб хотінню тому опиратися; нехай вона в тебе буде і чесна, й перечесна ― не зарікайся, що вона одна з усіх того не зробить. Навіщо ж ото так уперто своє провадити, противно до того, що всі люди кажуть? На се Бернабо так одказав:
― Я не філософ, а купець, то й відповім тобі по-купецьки. Я своє знаю: що ти кажеш, може статися з дурною жінкою, що стиду й сорому не має, а котора розумніша, та про честь свою дбає і, її пильнуючи, стає сильнішою за мужчину, якому про те байдуже; отака ж то і моя жінка.
Тоді Амброджуоло:
― Справді, ― каже, ― якби щоразу, як вони у гречку вскочать, у них виростав на лобі ріжок на ознаку того, що вони зробили, то, думаю, небагато було б до сього діла охочих; але такого не буває, а в розумної то й зроду не лишиться од того ні сліду, ні прослідку. Сором і безчестя тоді тільки буває, як усе на яв вийде; тим-то, котора може потай перелюбки чинити, то так і робить, а як не робить, то, значить, дурна. Будь певен, що та тільки жінка честива, у котрої ніхто не просив, або та, що сама хотіла, та ніхто на неї не понадився. Хоч і знаю я, що так воно має бути з істотних і природних причин, та не говорив би про се з такою певністю, якби сам у тім багато раз і з багатьма жінками був не пересвідчився. Даю тобі слово, що коли б я пробув трохи з твоєю преподобницею, то і її за короткий час до того підмовив би, що й інших.
Бернабо одрік із серцем:
― Словами можна без кінця сперечатися: ти своє правитимеш, я своє, а пуття з того не буде ніякого. Та як ти вже кажеш, що
