Галицько-Волинське князівство - Іван Петрович Крип'якевич

найсильніший з замків, якого ні 1240 і 1259 рр. ординці не змогли здобути і лише 1261 р. Телебуга наказав зруйнувати [Лавр., с. 239.]. Броди згадуються тільки принагідно у «Повчанні» Володимира Мономаха [Іпат., с. 448.]. На кордоні Галичини стояли Збараж (тепер с. Старий Збараж Збаразького р–ну Тернопільської обл.) [Іпат., с. 445, 513; Ратич, с. 25–30.] та Пліснеськ (тепер уроч. поблизу Підгірець Бродівського р–ну Львівської обл.) [Іпат., с. 321.].

У північній частині Луцького князівства значним містом був Чорториськ (Чорторийськ), що деякий час належав до Пінського князівства. Мстислав Данилович побудував тут кам’яний «стовп» [Іпат., с. 180, 222–224, 501–502, 616.].

ДОРОГОБУЗЬКО–ПЕРЕСОПНИЦЬКА ЗЕМЛЯ

Наприкінці XI ст. як окрема територія почала виступати Погорина, область р. Горині [Іпат., с. 132, 280, 335.]. Її столицею спершу був Дорогобуж [Іпат., с. 144, 176, 179, 181.], пізніше, як рівне за значенням місто, називається Пересопниця [Іпат., с. 275, 297, 335 та ін.]. Дорогобузько–Пересопницьке князівство на заході межувало з Луцьким, на сході з Київським[21]. На початку XIII ст. Погорину було приєднано до Луцького князівства [Іпат., с. 485, 501.]. Про обидва головні міста, Дорогобуж і Пересопницю, літописи згадують лише як про княжі столиці[22], але не містять конкретних даних про їх економічні, суспільно–політичні і культурні відносини[23].

На північ від Пересопниці розташувався Чемерин на р. Олиці, на південь — Зарічеськ, на схід від Дорогобужа — Сапогинь (тепер с. Сапожин Корецького р–ну Ровенської обл.), де Володимирко 1151 р. розбив угорське військо, на південь — Мильськ [Іпат., с. 270, 284, 285, 286, 305.]. Відомості про Острог залишаються непевними[24]. Неясно, чи Водбуч (або Вобуч) поблизу Пересопниці та Хотрія поблизу Дорогобужа — це поселення чи річки [Іпат., с. 285, 355.].

На східній межі князівства знаходилися міста Коречськ (також Корчеськ, важливий пункт на шляху на Київ) [Іпат., с. 276, 285, 322, 331, 356.], Кам’янець і Ізяславль, зруйновані Батиєм 1240 р. [Іпат., с. 523.]. Кам’янець поблизу Горині — правдоподібно те місто, в якому Данило і Василько перебували у дитячі роки[25].

В південній частині найбільшим містом був Шумськ — деякий час центром окремого князівства[26] [Іпат., с. 270, 313, 373, 485, 486, 511, 562.]. Неподалік від Шумська (точне місцезнаходження невідомо) стояв Торчів (Торчевськ), де Данило розбив угорське військо 1233 р. [Іпат., с 511 513.]. До Шумської волості належав Тихомль [Іпат., с. 313, 321, 288, 500, 513; Сендульський А. Тихомль Острожского уезда. — Волынские епархиальньїе ведомости, 1870, № 5, с. 158–161.], укріплений замок, та Гнойниця і Вигошів (розташування невідоме) [Іпат., с. 313.].

БОЛОХІВСЬКА ЗЕМЛЯ

Деякий час до складу Волинського князівства входила смуга над ріками Случчю і Верхнім Богом, яка належала до Київського князівства. Головним містом в області Случі вважався Полоний (тепер м. Полонне Хмельницької обл.), який належав київській Десятинній церкві. В 1195–1196 рр. він перейшов до Романа Мстиславича і, мабуть, з того часу лишився за Волинню [Іпат., с. 379, 380, 462, 468, 514.]. На північ від Полоного знаходився Сімоць (тепер с. Суємці Баранівського р–ну Житомирської обл.) і Возвягль (Звягель, Новоград–Волинський) [Іпат., с. 380, 555–556.]; в околиці Возвягля — менші поселення Білобережжя і Чернятин [Іпат., с. 511, 555.] на шляху до Чортового лісу [Іпат., с. 280, 285, 511.]. Невідомо, де були розташовані Городок і Городеськ [Іпат., с. 555.]. На південь від Полоного стояв укріплений замок Колодяжне, його в 1241 р. облягав Батий, який, поставивши 12 пороків, не міг розбити стіни і лише хитрощами оволодів містом[27] [Іпат., с. 523.]. Далі йшли менш знані поселення Микулин [Іпат., с. 365.], Деревич, Губин, Кобуд [Іпат., с. 526.].

Над Верхнім Богом головними містами були Божський [Іпат., с. 180, 181, 234, 243, 257, 258, 305, 526.] та Межибоже (Меджибіж) [Іпат., с. 234, 243, 257, 502, 555.]. В XII–XIII ст. вони бували столицями окремої волості другорядних князів[28]. З менш укріплених поселень згадуються Кудин, Городець, Дядьків [Іпат., с. 526.], Болохово [Іпат., с. 278, 376, 516, 526, 555.], Мунарів і Прилук [Іпат., с. 150, 216, 278, 343, 346.].

Коли в 1230–250 рр. на Побожжі виник народний, протикнязівський рух, населення майже всіх згаданих поселень включилося в нього. Від центру цього руху Болохова Побожжя одержало назву Болохівської землі [Іпат., с. 526.].

БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ

Берестейська земля з XI ст. належала до Турово–Пінського князівства і разом з ним до Києва, а наприкінці XII ст. з’єдналася з Волинню. Приблизні кордони її були: на півночі р. Наров, на заході лінія від середньої Нарови до середнього Вепру, на півдні р. Володавка і Верхня Прип’ять, на сході вододіл між Мухавцем і Ясельдою.

Столиця землі Берестій (Бересть) мав укріплений замок, який часто захищався від нападів ятвягів. Володимир Василькович побудував тут нові дерев’яні укріплення і кам’яний «стовп». 1288 р. берестяни виступили проти Мстислава Даниловича, бажаючи перейти під владу князя Юрія Львовича, за що Мстислав покарав їх тяжкими данинами [Іпат., с. 608, 610, 611–613.].

Другим великим містом був Дорогичин над Бугом. На деякий час він потрапив до німецьких рицарів Добжинського ордену, Данило визволив місто і побудував тут «прекрасну» церкву Богородиці. У Дорогичині відбулася його коронація. Дорогичин був важливим торговим пунктом, про що свідчить велика кількість свинцевих пломб, знайдених тут 55[Іпат., с. 517, 524, 538, 548 та ін.; Авенариус И. П. Дрогичин надбужский и его древности. — Материалы по археологии России, 1890, № 4, с. 111; Болсуновский К. Дрогичинские пломбы. — Киев, 1894.].

Кам’янець на р. Лосні був укріплений Володимиром Васильковичем, який побудував тут кам’яний «стовп» — вежу, що збереглася до нашого часу [Іпат., с. 578, 592, 593, 610.].

Менш значними поселеннями були: Мельник над Бугом, відомий церквою Богородиці [Іпат., с. 560, 561, 583, 587, 599.], Кобринь [Іпат., с. 595.] та найвіддаленіший на північ Більськ, яким особливо опікувався Володимир Василькович [Іпат., с. 608, 610–613.]. На кордоні з Польщею стояв Воїнь (Вогинь) [Іпат., с. 586.].

ХОЛМСЬКА ЗЕМЛЯ

Початково назва території між Бугом та польським кордоном, на північ від Червенської землі, в літописах не вказується. У звістках 1210–1219 рр. у цьому регіоні згадуються Угровеськ, Верещин, Столп’є і Комов [Іпат., с. 483, 485.]. Можливо, столицею волості вважався Угровеськ, яким особливо опікувався Данило. Назва Холмської землі стабілізувалася в період, коли Холм став столичним містом Забужжя. На півночі кордон Холмщини йшов, правдоподібно, р. Володавкою; на південь від Червенської землі точний кордон невідомий.

Холм був побудований Данилом близько 1237 р. як головний замок для захисту Забужжя. Укріплення Холма. частково побудовані за новою технологією, з каміння, були