Українське письменство - Микола Зеров

дикі луги, Щоб збути підданства важкі ланцюги, І задля козацтва, слободи та прав Народ проти Польщі оружно устав. І нищив державців за їх привілей Горнути в підданство слободних людей; Задля тих же саме слободи і прав У злобі брат брата у нас убивав; Чрез їх в Україні була метушня, Міжусобні бої і ворохобня: Поспільство то вабив козачий талан, Козацтво ж в одрізний горнулося стан; Поспільство бажало ізбутись панів, Пани ж намножились з-межи козаків. Поспільство держалось тієї мети, Щоб право козацьке на всіх розтягти; Пани ж навертали на власних рабів Не тільки поспільство, але козаків. І всяк здобувався самих тільки прав, Про спільну повинність нітрохи не дбав, Усяк ворохобивсь, буяв, войдувавсь, За поміч чужинцям цілком віддававсь, І в тій міжусобній тяжкій боротьбі Загибла Вкраїна в неславі й ганьбі; Її занедбали пани й козаки, Про неї забули і ви, харпаки! І от потихеньку московські царі Забрали Вкраїну в свої пазурі.
А гей, хліборобе! на людський посміх Неволя Вкраїни — то спільний наш гріх! Зі злоби до шляхти чи то панів Поспільство вдалося до власті царів; А панство звернуло ту власть навпаки І темне поспільство пішло в кріпаки. Програло харпацтво, пани здобулись, Та за ті здобутки Вкраїни зреклись. І все те, за віщо під шум корогов Через два столітки лилась у нас кров: Слободу Вкраїни, народную честь І есе, що святого на світі цім єсть, Усе занедбали великі пани,