Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій - Оксана Стефанівна Забужко

IV. Історія єресі-ІІ. У пошуках Абсолюту. Фауст-мужчина і Фауст-жінка

Історія і свобода: до філософії гнозису      217—231

Про історичну адекватність релігій. — Історіософський песимізм Лесі Українки (і не тільки її…). — «Утопія в белетристиці» й поетичне візіонерство. З пророцьких технік: Леся Українка і Ямвліх. — «Прометеїзм» як альтернатива «релігії проґресу». Від Валентина до Геґеля. — Дух у земній історії: падіння Софії і «рідна неволя» — розшифровуємо «темні місця». — Любов і світила (еони): кредо стихійного гностика. — Для чого потрібне мистецтву memento mori? — 3 площини історії (Оксана) в простір міфа: рухаємось далі…

У пошуках українського Ґрааля      231—279

Чому «Лісова пісня» — «серце творчости Лесі Українки». «Поет з історією». Поняття гностичної містерії. — Трохи бібліографії: з дослідницьких інтуїцій. — «Природа» — не Мавка, а Лукаш! «Вульґарний Ерос» (Лукаш — Килина) і «високий Ерос» (Лукаш — Мавка). — І знову Платон: Афродіта Пандемос як руїнна сила, або Чому впала Троя. Кассандра і Мойсей. — Хто така Мавка? Духи і «стихіалі» (Д. Андрєєв): слухаємо Ваґнера! Шанс духа на просвітління в гностицизмі: Епінойя Світла — Amor — гнозис («слово»). Де ви, «пневматики»? — Помилка В. Петрова. — «Лісова пісня» і альбіґойська єресь: Кретьєн де Труа — Райнмар — Мавка (формула безсмертя). — «Я любила вік лицарства». За що? Проблема з першоджерелами. — Міннезінґери: беремо слід! — Лицарство як релігія-в-собі. Аналізуємо легенду про Ґрааль… — Український Парсіфаль — Лукаш. Орфічний мотив і духовне лицарство. Ніч у «Короля Рибалок». — Як лесезнавство у волинському лісі заблудило. — До діалектики міфа: «кластер» розростається. Від Килини до Ізольди Білорукої. — Лукаш і Мавка: його «гріх незнання» («формула Теодота») і її подвиг «психагога» (Amor як canoscenza трубадурів). — Три віки Лукаша. Доля і карма. — Мавка-Психея: «очищення вогнем». «Молот відьом» і дещо про вогнепоклонство. — Історична аналогія: Майстер Екгарт про сестру Катрей. — Ласкаво просимо в пекло! — Про національне інфернальне. — Ніцше й Ґете. — Український Гадес. Т. Шевченко («Великий Льох») і Леся Українка (від «Оха-чародія» до «Того, Що в Скалі Сидить»). — Спокуса Фауста і спокуса Мавки, або «Чоловіча цивілізація» Заходу і «жіноча єресь» Сходу. То що ж сказав Заратустра? — «Смерть до кінця» (Майстер Екгарт), або Мавка і гнозис: із пекла на світ, зі світу у Світло. «Грай же, коханий, благаю!»: фінал як орфічна містерія. — Що внукам Килини до тайн Діоніса? — Повертаючись до memento mori: «гностичну» гіпотезу доведено!

Лицареса Святого Духа: profession de foi      279—290

Лицарський міф Лесі Українки — не «вікно в Європу»! Гностицизм в Україні — богумильство (М. Драгоманов, І. Франко та інші). — Про переваги «літературно зораних епох». — Єретичка стихійна чи свідома? — «Символ віри» Лесі Українки. Виходимо на Гайне. — «Bergidylle»: антитринітаризм (три віки душі); синтез chevalerie і clergie; Святий Дух — ім'я платонівського Абсолюту. — «До історії релігії й філософії в Німеччині»: індо-маніхейський характер християнської ідеї середньовіччя; Реформація як перемога юдео-деїзму; романтизм як «повернення до середньовіччя». — Про принциповість, або Чому лицареса послідовніша за лицаря. Ґендер і походження. — Леся Українка — дитя аристократичної «контрреформації»?

V. Лицарі під заборолом: народники чи шляхта? (До генези української інтеліґенції)

Загублений гравець (з парадоксів колоніальної історіографії)      291—298

«А хіба у нас була своя шляхта?» — Трохи теорії: Е. Ґелнер. Від «культури локальних спільнот» (Кирило-Мефодіївське братство й таємні ложі) до «загальної культури». Реабілітуємо братство тарасівців…

«Откуда это у них такое хлопоманство?»      298—325

Що таке народництво? — Російська версія, або Пригоди марксизму в Росії: від Михайловського до Леніна. — Українська версія: «весна народів» і «Книги битія українського народу». — «Погані правнуки»? «Превращение малорусской старшины в дворянство»: психоаналіз історичної травми. Українське обличчя декабристського бунту. — 3 доль «хуторної філософії», або Шляхта і Volksgeist (О. Шпенглер—П. Куліш—Олена Пчілка). — Дещо про користь станових привілеїв. — Так творився національний проект: від козацького «комітату» до «республіки духа». Воля і рівність. — «Лицарські сини»: українське селянство очима народників. — Два моральні кодекси — Антонович і Данте. Точка перетину: запорізьке козацтво і Мальтійський орден.

Культурне непорозуміння чи конфлікт тожсамостей?      326—342

Чи лицар для нас — слово іноземне? М. Попович (козацтво й magnificenza) — Ю. Іллєнко («Молитва про гетьмана Мазепу») — Ліна Костенко («Берестечко»)… — Козацтво і шляхта за В. Липинським. Роль шляхти на переломах історії: збереження тяглости. — Аристократична «контрреформація» і етика спадку. — Оцінка домодерних українських еліт у дворян і «різночинців»: «прихована війна». — Два національні проекти? Дещо про класову ненависть («Літературна Україна» проти «кровної аристократії»). — То що ж це значить — «Українка»?

VI. «Тайна імени». Історія ордену: символ віри

Філософія української історії в Українчиному міфі: написана…      343—373

«Не по крові, а по духу»: ім'я як титул. «Українець» (Драгоманов) і «Українка» (Леся): Учитель і Учениця. — «Степани» в родоводі Лариси Косач. «Не зраджував України мій батько!». Українське «рицерство» XVII ст.: християнський універсалізм і київське месіанство (до духовних витоків малоросійства). — «Другий Єрусалим», «Друга Троя», «Другі Афіни» — київський міф від бароко до романтизму. Україна-Еллада у діда й онуки. — Проект «плебейської нації»: розрив із «поліетнічною імперією» (А. Каппелер) — і відмова від інвестованого в неї «свого національного добра». — Виявляємо тему «Боярині» — провал лицарської місії. — Лицарство Оксанине (про жіночі братства і про присягу шлюбну й побратимську). — …І Степанове: «без догани» — але не «без страху»! «Комплекс Авраама». — Архетип «лицаря в темниці». Туга за «славною смертю» («Віла-посестра») як атрибут лицарської культури. — Степан і Мартіян: дві версії трагедії вірности. — І до чого ж тут середня школа?

…і ненаписана      373—388

«Україна, якої не знаємо» — аналізуємо запроектовані теми міфа: 1) смерть українського Діоніса («війна християнства з релігією предків моїх»); 2) Авель-жінка проти Каїна-чоловіка («баладний мотив про брата й сестру»); 3) українська Реформація й жіноче лідерство («Бондарівна», і не тільки…); 4) перша модернізаційна реформа українського лицарства: «мазепинство», або Кость Гордієнко versus «боярин» Степан (до генези українського націоналізму). — Аналогія: аристократична історіософія Л. Старицької-Черняхівської. — Браво, професоре М. Зеров! — …І знову до Драгоманова: кредо «ордену».

«Українці» як теоретична проблема      388—394

Дещо про труднощі історіописання. Характеристики «локальної спільноти»: нечисленність і ендогамність. — Як тепер підняти «покривало Ізіди»? Українські «темні віки» (X–XVIII) як біла пляма релігієзнавства. — Міф Лесі Українки — тільки вершина айсберґа?

VII. Історія ордену: фінал. Герб лілеї. Notre Dame Dolorosa і її помста

Прощання з лицарством: українське як універсальне      395—417

З доль полеглого воїнства: Леся Українка як «останній свідок». — Чому для неокласиків і «пражан» вершина її творчости — «Камінний господар». — Наскільки «іспанська» ця драма? Ж. де Бевотт та інші. «Турнір» із