Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва) - Платон
— Але ж ти визнаєш, що Ерос, відчуваючи потребу в благості і красі, прагне бути прекрасним і благим саме тому, що таким не є?
— Так, я це визнаю.
— Якщо ж він обділений красою і благістю, то як може бути богом{93}?
— Мабуть, що ніяк.
— Ось бачиш, сказала вона, — виходить, що й ти не вважаєш Ероса богом.
— Гаразд, — сказав я, — то що таке Ерос? Може, смертний?
— Ні, він не смертний.
/e/ — Що ж тоді?
— Як ми вже говорили, — провадила вона, — він щось середнє між смертними і безсмертними — між людьми і богами.
— То що ж він, врешті, таке, Діотимо?
— Великий дух, Сократе. Бо всякий дух — це щось середнє між богом і смертним чоловіком.
— Що ж то за сила така у нього?
— Він тлумачить слова богів і людей. Завдяки йому між богами і людьми відбувається спілкування: богам він складає від людей молитви і жертви, людям — звіщає волю богів і нагородою відповідає за жертвоприношення їхні. Ставши між обома світами, він доповнює їх: через нього між світом богів і світом людей виникає зв'язок — вони /203/ поєднуються. Завдяки йому здійснюються всілякі пророцтва, жрецьке ремесло і взагалі все, що пов'язане зі священними обрядами, заклинаннями, різними віщуваннями і чарами. Світ богів не перетинається з людським, лише через Ероса боги звертаються до людей з повчальним словом, бесідують з ними, вві сні і наяву. Хто з людей обізнаний у цих справах, той одухотворений, хто ж знається на чомусь іншому, хто досвідчений у всіляких ремеслах
οὗτοι δὴ οἱ δαίμονες πολλοὶ καὶ παντοδαποί εἰσιν, εἷς δὲ τούτων ἐστὶ καὶ ὁ Ἔρως.
Πατρὸς δέ, ἦν δ᾽ ἐγώ, τίνος ἐστὶ καὶ μητρός;
/b/ Μακρότερον μέν, ἔφη, διηγήσασθαι· ὅμως δέ σοι ἐρῶ. ὅτε γὰρ ἐγένετο ἡ Ἀφροδίτη, εἱστιῶντο οἱ θεοὶ οἵ τε ἄλλοι καὶ ὁ τῆς Μήτιδος ὑὸς Πόρος. ἐπειδὴ δὲ ἐδείπνησαν, προσαιτήσουσα οἷον δὴ εὐωχίας οὔσης ἀφίκετο ἡ Πενία, καὶ ἦν περὶ τὰς θύρας. ὁ οὖν Πόρος μεθυσθεὶς τοῦ νέκταρος, οἶνος γὰρ οὔπω ἦν, εἰς τὸν τοῦ Διὸς κῆπον εἰσελθὼν βεβαρημένος ηὗδεν. ἡ οὖν Πενία ἐπιβουλεύουσα διὰ τὴν αὑτῆς ἀπορίαν παιδίον /c/ ποιήσασθαι ἐκ τοῦ Πόρου, κατακλίνεταί τε παρ᾽ αὐτῷ καὶ ἐκύησε τὸν ἔρωτα. διὸ δὴ καὶ τῆς Ἀφροδίτης ἀκόλουθος καὶ θεράπων γέγονεν ὁ Ἔρως, γεννηθεὶς ἐν τοῖς ἐκείνης γενεθλίοις, καὶ ἅμα φύσει ἐραστὴς ὢν περὶ τὸ καλὸν καὶ τῆς Ἀφροδίτης καλῆς οὔσης. ἅτε οὖν Πόρου καὶ Πενίας ὑὸς ὢν ὁ Ἔρως ἐν τοιαύτῃ τύχῃ καθέστηκεν. πρῶτον μὲν πένης ἀεί ἐστι, καὶ πολλοῦ /d/ δεῖ ἁπαλός τε καὶ καλός, οἷον οἱ πολλοὶ οἴονται, ἀλλὰ σκληρὸς καὶ αὐχμηρὸς καὶ ἀνυπόδητος καὶ ἄοικος, χαμαιπετὴς ἀεὶ ὢν καὶ ἄστρωτος, ἐπὶ θύραις καὶ ἐν ὁδοῖς ὑπαίθριος κοιμώμενος, τὴν τῆς μητρὸς φύσιν ἔχων, ἀεὶ ἐνδείᾳ ξύνοικος. κατὰ δὲ αὖ τὸν πατέρα ἐπίβουλός ἐστι τοῖς καλοῖς καὶ τοῖς ἀγαθοῖς, ἀνδρεῖος ὢν καὶ ἴτης καὶ σύντονος, θηρευτὴς δεινός, ἀεί τινας πλέκων μηχανάς, καὶ φρονήσεως ἐπιθυμητὴς καὶ πόριμος, φιλοσοφῶν διὰ παντὸς τοῦ βίου, δεινὸς /e/ γόης καὶ φαρμακεὺς καὶ σοφιστής· καὶ οὔτε ὡς ἀθάνατος πέφυκεν οὔτε ὡς θνητός, ἀλλὰ τοτὲ μὲν τῆς αὐτῆς ἡμέρας θάλλει τε καὶ ζῇ, ὅταν εὐπορήσῃ, τοτὲ δὲ ἀποθνῄσκει, πάλιν δὲ ἀναβιώσκεται διὰ τὴν τοῦ πατρὸς φύσιν, τὸ δὲ ποριζόμενον ἀεὶ ὑπεκρεῖ· ὥστε οὔτε ἀπορεῖ Ἔρως ποτὲ οὔτε πλουτεῖ, σοφίας τε αὖ καὶ ἀμαθίας ἐν μέσῳ ἐστίν. ἔχει γὰρ ὧδε. θεῶν οὐδεὶς /204/ φιλοσοφεῖ οὐδ᾽ ἐπιθυμεῖ σοφὸς γενέσθαι· ἔστι γάρ· οὐδ
чи мистецтвах, той просто ремісник. Таких духів багато, і Ерос — один із них{94}.
— Кого ж він має за батька й матір? — запитав я.
/b/ — Довго про це говорити, але гаразд, розповім тобі. Коли народилася Афродіта, боги зібралися на учту, серед богів був і Порос, тобто Богатство, — син Мудрості. Коли вже пообідали, а було там усього вдосталь, надійшла, щоб і собі чогось вижебрати, Пенія, тобто убогість, — стала біля дверей. Порос, напившись нектару — вина ще не було, — пішов до Зевсового саду і там, важко сп'янілий, поринув у глибокий сон. Тут і захотілося Пенії (сама ж бо убога) зачати дитя від Богатства. Тож прилягла побіч /c/ нього — і породила Ероса. А що Ерос був зачатий на святі уродин Афродіти, то й став її слугою і вічним супутником. Уже з природи своєї він закоханий у прекрасне, бо й сама Афродіта прекрасна. А тому що він — син Богатства й убогості, то й випала йому особлива доля. Передусім — він вічний злидар, до ніжної вроди й краси, яку бачить в ньому більшість, йому далеко. Радше навпаки — він грубий /d/ і неохайний, босий і бездомний. Спить, де коли трапиться — на землі, без постелі, на порозі або край дороги просто неба. Успадкувавши природу своєї матері, він нерозлучний з нуждою. По батькові ж — тягнеться до краси й добра; він мужній, сміливий, аж до зухвальства; а ще він сильний, вправний ловець, удатний сплітати підступи; прагне мудрості і всіляко примудряється, щоб до неї наблизитись. Усе життя його приваблює філософія, небачений /e/ крутій, ворожбит і софіст. Народився він ні смертним, ані безсмертним. Того самого дня, якщо йому таланить, він живе-розквітає, і вмирає, але, ввібравши природу свого батька, оживає знову. Все, чого він набуває, вмить йому вислизає: тим-то Ерос ніколи не знає убогості, але й не відає статків. Перебуває десь посередині між мудрістю і невіглаством, і ось чому{95}. Богів не приваблює філософія, /204/ в них немає прагнення стати мудрими — вони є такими{96}.
