Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Імена Самбіон (Саббіон) і Самбатіон фіксуються в боспорських написах ІІ — ІV ст. Ім’ясполучення Сакдей, син Самбатіона відноситься до початку ІІІ ст. Саме в цей час у Вірменії шириться християнство, проти навернення до якого рішуче виступили індійські громади в Тароні (історична область Вірменії, зараз у Туреччині), звідки й походить легенда про трьох братів, співвідносна з літописною легендою про Кия, Щека й Хорива. Батьками цих трьох братів вірменська легенда називає двох індійських князів — Деметра і Гісане (насправді, як виявилося, двоє індійських божеств). І цей опір язичників-індійців очолив верховний жрець Ардзан, ім’я якого тотожне індійському імені Арджун. Саме таке ім’я має в «Махабгараті» могутній воїн, найближчий соратник і родич Крішни, одружений із його сестрою Субгадрою. Під час 18-денної битви, описаної в «Махабгараті», Крішна був колісничим в Арджуна і саме йому виклав своє філософське вчення, яке склало знамениту «Бгаґавадґіту» — «Божественну пісню». Давньовірменська <84> пам’ятка «Історія Тарона» Зеноба Глака і розповідає про події ІІІ століття, у яких активну участь брали індійські громади на території історичної Вірменії. Частина їх прийняла християнство, а інша частина — під проводом своїх князів і жерців — мусила полишити рідні краї і вирушити на чужину, назустріч небезпекам і злигодням, аби зберегти предківську віру (ТРС, 222–236).
Тож насамперед слід з’ясувати, що ж означає компонент сак в іменах Ґосак і Сакдей. І почати доцільно з імені Сакдей, бо в ньому компонент дей уже відомий і означає — «бог». Зрозуміло, що таке високостатусне слово мусить поєднуватися в іменах зі словами відповідного рівня. Тобто й сак має нести якесь небуденне значення.
Відомий іраніст і скіфолог В.І.Абаєв слушно пов’язує ім’я Сакдей, яке вважає скіфським, із давньоіранським saka+daiva, але дає йому тлумачення — «олень-демон», розуміючи сака як «олень», а дей, за іранською традицією, — як «демон» (ДИЯ, 301). Таке тлумачення, попри природне запитання, що ж воно за «олень-демон» і чому таке дивне ім’я мали давати людині, не враховує і тієї істотної обставини, що в іранців ім’я з компонентом дев/дей неможливе через виразно негативне значення у них слова дев — «злий дух», «демон», «дев». Іранці в таких випадках вживають слово бага — «бог», відоме й слов’янам (Білобог, Чорнобог, Дажбог, Огнебог, Стрибог). І якщо імена з елементом дей засвідчені у скіфів, то з цього випливає, що скіфи або не іранці, або не сповідники зороастризму. Втім, один із наскельних написів царя Дарія прямо заявляє, що саки/скіфи не шанують Ахурамазди. І чи не для того перський цар здійснив свій невдалий похід до берегів Дніпра, аби покарати причорноморських скіфів за їхню неповагу до верховного зороастрійського божества?
Таким чином, ім’я Сакдей могло даватися й існувати лише в тому етнічно-мовному середовищі, де слово дев/дей несе позитивний зміст. А таким є індоарійське середовище в Північному Причорномор’ї, бо сіндо-меотські племена, які в античні часи жили на теренах України, входили до Боспорської держави (столиця — Пантикапей, нинішня Керч). Що й засвідчують численні боспорські написи упродовж тисячоліття, починаючи з V ст. до н.е.
Тож компонент сак у боспорських іменах Сакдей і Ґосак може бути споріднений тільки з санскритською дієслівною основою shak (хінді — sak) — «могти», «бути спроможним», «бути сильним/могутнім» (СРС, 631). Ця основа цілком підходить для поєднання зі словом дев/дей — «бог». <85> Іранський відповідник санскритському шак — сак. Саме цей корінь і наявний в етнонімі саки (іранське сака, індійське шака) на означення середньоазіатських скіфів, близьких родичів скіфів причорноморських. Тоді етнонім саки/шаки означає «дужі», «сильні», «могутні», що природно для етноніма, бо давні народи й у племінній назві намагалися виділити себе, аби інші племена і поважали, і побоювалися їх. У «Слові о полку Ігоревім» згадуються могути, а це слово дослідники виводять уже від слов’янської дієслівної основи мог — «могти», «бути спроможним», звідки й «могутній». Але сприймають його то як племінну назву, то як суспільний прошарок, то як титул, то навіть як ім’я (ВЭ, 117).
У такому разі боспорське ім’я Сакдей має означати «Дужий/ Сильний/Могутній бог». А коли так, то воно виявляється семантичним двійником іншого боспорського імені — Балодей; значно пізніше воно відбите в козацьких прізвищах як Болудей і Білдей (РВЗ, 35, 343), де компонент бало/болу/біл споріднений із санскр. bala — «сильний», «могутній» (СРС, 462). Боспорське Сакдей на індійському грунті мусило мати форму Шакдев, і таке ім’я справді побутує, наприклад, у сучасних пенджабців. Компонент шак узагалі присутній у багатьох індійських давніх і сучасних іменах, назвах і термінах, позначених високим соціальним статусом.
Ім’я Шакра — «Могутній» мав цар богів і ватажок небесного воїнства Індра, про якого не раз згадує «Влесова книга». На його честь називалося давнє місто — Шакрапрастха (інша назва — Індрапрастха, досл. «Престол Індри», нинішня столиця Індії — Делі). Індрані, дружина Індри, звалася Шачі — «Могутня». Що навіює на згадку місто Шацьк і Шацькі озера на Волині — ареалі з потужним індоарійським пластом.
Ім’я Шакті — «Сила», «Могутність», «Потуга» має Деві-Махеші, дружина Шіви, уособлення божественної жіночої енергії свого чоловіка, тотожна кримській Діві й київській Мокоші. Шакті — й чоловіче ім’я, його мав син знаменитого мудреця Васіштхи, нащадки якого носили пасмо волосся на виголеній голові, тобто «оселедець». Шакті також — батько В’яси, якого індійська традиція вважає автором «Махабгарати», пуран (індійських билин) і редактором вед. В «Океані сказань», розлогому творі кашмірського поета Сомадеви (ХІ ст.), частково перекладеному й українською, царі, цариці, царевичі й царівни мають імена Шактідева, Шактікумара, Шактіматі, Багушакті,
