Українське письменство - Микола Зеров

з українських поетів не показав такої розмаїтості вірша)? Чи не треба постаратися, щоб схопити Франка, як творчу індивідуальність (зсередини), як цілого поета?.. Це і мав на увазі М. Євшан, коли в другій своїй статті писав, що ми часто «підходимо до справи догматично» і через те любимо поета за «одну якусь симпатичну нам рису його творчості, за його суспільні ідеали, чи проповідь, або за кілька лірик (тобто ліричних поезій) в стилі «modern». А цілий чоловік, цілий творець, його лабораторія духу для нас закриті»[125].

Що ж являє собою Франко як «цілий чоловік», «цілий творець»?

II

Спочатку кілька біографічних даних.

Іван Франко, син коваля Якова Франка з с. Нагуєвичів, Дрогобицького повіту, з присілку Гора, — народився 3 (15) серпня 1856 року.

Батько його — підданий Цісарсько-королівської камери — тобто з кріпаків, приписаних до маєтків королівського двору. Людина письменна, бувала, з даром слова, він відіграв для майбутнього поета ту саму ролю, що для Шевченка його дід-гайдамака. Батькова кузня, батькові оповідання були першим його «університетом».

«На дні моїх спогадів, — згадував він потім, — і досі горить маленький, але міцний огонь. Це огонь із кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

І, мабуть, недарма, коли Франко хтів дати образ виховуючої ролі громадського (і морального) ідеалу, йому в символи напрошувалась та сама батькова кузня:

У долині село лежить, Понад селом туман дрижить, А на горбі край села Стоїть кузня немала. А в тій кузні коваль клепле, А в коваля серце тепле, А він клепле та й співа, Всіх до кузні іззива: «Ходіть, люди, з хат і з поля! Тут кується краща доля. Ходіть, люди, по рану, Вибивайтесь з туману!»

Школу Франко перейшов довгу і хорошу — спочатку в Ясениці Сільній, де вчився читати українською, польською і німецькою мовами, потім в Дрогобицькій нормальній школі (чотирикласовій, міській) при василіанському монастирі. Потім, по смерті батька, за допомогою вітчима Гаврилюка, котрого Павлик характеризує як людину тверезу й розумну[126], вступив до Дрогобицької гімназії (р. 1868). Діставши матуру, р. 1875 Франко з’являється в різних студентських гуртках, «в атмосфері язикових і національних суперечок» — відомий як автор кількох віршів і великої, в зовнішньо-романтичному дусі написаної повісті «Петрії й Добощуки», яка й видрукувана була згодом на сторінках академічного часопису «Друг».

Разом з усім гуртком «Друга» Франко підпадає впливу Драгоманова. Листи Драгоманова до редакції «Друга», числом три, видрукувані протягом 1875—1876 рр., підійшли до заплутаних язикових і національних питань з невиданою в Галичині ерудицією і сміливістю. Драгоманов з’ясував своїм кореспондентам всю незугарність їх літературної мови, відсталість їх художніх смаків, всю безпринциповість галицьких народних вождів і їх політики, їх провінціальну обмеженість в ставленні української справи[127]. Це все були ідеї, які після того кілька раз повторювалися в програмових статтях молодшої ґенерації, аж поки не лягли в основу політичної програми радикальної партії. Драгоманов ставляв представників Молодої Галичини (по аналогії з виразом: Молода Німеччина) під впливи «європейського радикалізму й соціалізму». Франко належав до тих, що перші пішли за словом Драгоманова, стали його учнями: з кінця 70-х рр. починаються його зносини й листування з учителем, то бурхливі, то лагідні, повні затаєної і глухої боротьби двох рівної сили індивідуальностей, — такі неподібні до мирного васалітету Павлика. Навіть рр. 1906—1908, видаючи листи