Українське письменство - Микола Зеров

(«Захід», «Ворожим городам», «Гімн-прокламація»). Далі, приглядаючись до ласкаво приложеної хронологічної таблички (ненумерована сторінка в кінці книжки), — читач спостерігає, що всі витримані в давніх загулівських тонах поезії не виходять поза межі 1920 року; р. 1921 на рахунок не йде, як рік повного поетичного неврожаю, а починаючи з 1922 р. давніші настрої уже не повторяються. Їх місце посідають нові:
Линьте з леготом-вітром, Своєвольні лицарі мрій, — Розвійте прозорим повітрям Попіл серця старий.

Навіть більше: давні поезії з 1919—1920 рр. підлягають певному переробленню. 1919 року Загул (щирий і артистично сильний) ще двоївся між Марією, символом старої гармонії, і Марою, грізним привидом бур і заворушень, принесених новою правдою. Він ладен був вітати і ту, і іншу:

Ви обидві русокосі, І один над вами Бог. Будьте ви, як були досі, Серце в вас обох.

В новім варіанті ніяких роздвоєнь немає, вибір зроблено (між іншим, ціною художнього лаконізму: три строфи замість однієї):

Марно марили ми досі Про Марію, про одну! Дві, як сестри, русокосі Вийшли разом на війну. Серце стримати не може Враз утіхи і жалю. Може, друга переможе Тучу страждущу мою. І загоїть давні болі Поневолених людей. І розвіється на волі Сум Марії віковий.

Розуміється, ніхто не може заперечити поетового права переробляти свої навіть видрукувані уже твори, — але чи варт було Загулові переробляти свою «Марію і Мару»? В давнішому своєму вигляді це мистецький документ, етап в поетовій творчості, сторінка з історії нашого «символізму». В новій редакції цей вірш губить своє первісне значення і все-таки не попадає в тон іншим, новим смакам. Бо ж скільки б поет не бився, а поза межі заложених в ньому можливостей він не вийде. Як би не хтів він писати свої «гімни-прокламації», «аґітки» — та оди «жовтневому вихрові» в стилі іншої ґенерації, — а стара начитаність, привична символіка, лексикон виразно покажуть в ньому людину іншого літературного виховання.

Зітхають за вільними днями Лицарі фабрик, шахт. А балерина голову наклонить Чутливим жестом, мов сумна весталка…