Українська література 17 століття - Автор невідомий

І, поплакавши, рече:

— Яко живо, не знаю того шаленика. Не знаю, чи чоловік то, чи мара якая увойшла у полату нашу і хочет нас із’ю-дити.

По том ангел рек до маршалка і до всіх панов, котрії там при нім били, і до слуг:

— Повіжте мі правду! Кому-сьте присігали? Ци мні, ци тому дурному і шаленому хлопу?

А пани і слуги рекли:

— О найясніший цесарю вельможний, пане наш милостивий! Ми твоїй милості божили тебе по бозі до смерті за цесаря мати і наше здоров’я за тебе покладати і при тобі стояти. А того ми шаленика, яко живі, не знаєм, ци чоловік то єст, ци мара.

За тим рече ангел до Іовіяна:

— Що ж ти тепер гадаш, шалений хлопе?

І казав його покоєвим бити, нещасного, і його конем, которим завше їжджовав, на котором в той час бив, коли шати ізгубив — і казав його до коня за ноги ув’язати і по всьому місту волочити.

І сродзе його конь ізбив і плахту на нім подрав, волочивши його по всьому місту.

І стануть покоєвії єдин ко другому говорити, рекучи:

— Не лишайме ми шаленого хлопа на дорозі под ногами, але верзім його у гной, нехай там з лихом лежить.

І так, покинувши його, лишили у гної.

І ту бідний Іовіян лежачи, мислив собі, із плачом рекучи:

— Що маю тепер чинити і до кого ся удати?

Намислив собі пойти до пустельника, у которого ся завше

сповідав. І, вставши, пойшов у тоту пущу, где той пустельник мешкав.

Прийшовши под келію, ано єще той пустельник не спить, богу ся молить.

Іовіян став торкати у вокенце.

Калугор, то почувши, здумівся, що би [то] мало бити, і хто ту вночі ходить, і ніколи того не бивало.

По том і другий раз поторкало і станет говорити:

: —'Отче СВЯТИЙ, ОДТВОрИ МІ. •

А калугор рек:

— Хто ти єси,— рече,— і чого ту вночі ходиш?

А цесар бідний рек:

— Я єстем Іовіян-цесар, син твой духовний. Маю до тебе пильну потребу.

: Сповідник, слишавши [то], біг борзо до окенця, а коли окенце одтворив, увидів чоловіка страшного, у плахті, крвавого, збитого і, не познавши його, борзо окенце за-творив.

І станет його проклинати:

— Во ім’я отця і сина і святого духа, амінь! Ізгинь од мене, злий, нечистий душе проклятий! Одкуду прийшов єси іскушати мя тут?

Бідний Іовіян єще ся горше зафрасував, що маєт чинити. По том станет із плачом говорити, рекучи:

— Отче святий! Змилуйся надо мною! Не єстем дух нечистий, але єстем цесар, син твой духовний. Одрікаюся со-тоні і молюся отцю і сину і святому духу. Прошу тя, отче, єсли мі не ймеш віри, а ти вислухай скрузь стіну сповіді моєї, єще перших моїх гріхов, котрих ємь ті ся сповідав пред тим і тепер мі ся погріша стало. І вислухай, що то ся надо мною стало, як бог святий скарав [мя] за мою пиху і гор-дость. Зле мі ся, отче святий, стало. Змилуйся, для Христа небесного!

Слишавши то, пустельник казав йому сповідатися, а сам почав пильно слухати скрозь стіну.

Іовіян почав ся сповідати од початку всіх гріхов своїх. І прийшло до того юж, як ся подніс во пиху великую против небесного бога і як ся, купаючи в полі, стратив одіння своє і коня і зостав голим, і, где прийшов, то його били; як і пані його не познала, і панство все не познало, і пес і сокіл не познав.

— І конем мя моїм волочили по всьому місту. І ледво живого мя з душею лишили у гної. Теди юж больше не мав ємь, що чинити, до кого ся удати, крем тебе, отче мой святий, до свойого сповідника. Сп [ог] адай на милостивого, небесного, всемогущого бога, которий грішних каре, а кающихся знову приймає. Прето ж і я каюся того злого діла, пихи диявольської і гордості проклятої і плюю на диявола і на всі злії діла його. Вірую господу богу і поклоняюся отцю і сину і святому духу, амінь.

Тогда чернець одтворив окенце і внет його позназ, іж то власний цесар, син його духовний. Возставши скоро, одтворив келію свою і увів його.

А он увесь ізбитий і провію сплинув.

Видівши то, калугер сплакав і налляв окроп і, нагрівши, умив його і оливою намастив тіло його, і дав на нього сорочку і шату свою і шапку.

І рече:

— Молися, пане мой, богу.

І рек до нього цесар:

— Прошу тя, отче святий, ти ся моли господу богу і пре-святой богородиці.

Тогда калугер узяв Псалтир, начав читати із поклонами, із молитвами. По том, скончавши Псалтир, начав читати акафіст пресвятої богородиці.

А цесар стоїть.

І коли скоичав акафіст, то єст похвалу, богу, ано почало світати.

І ту лєгли припочити. Бо і кроль труден бив барзо.

І ту пустельник мало ся придрімав. І видів во сні. Прийшла пресвятая богородиця із Михаїлом, і кладуть на голову цесареві коруну царськую, і пояс царський, і шати, і ланцюг золотий, і вінець, і скиптро царськоє [дають йому].

І, прочутившися, пустельник прославив господа бога і пресвятую богородицю. І збудив цесаря, і став його питати, і тішити, і поздоровляти:

— Іди тепер, пане, просто до своєї столиці. Вірую богу і пресвятой богородиці, же тя познають. Не бойся, іди за божим благословенієм!

І, благословивши його, пустив.

Прийшовши Іовіян до брами города свойого, став торкати, аби йому одтворено било. А ту ся і боїть, аби його єще не били. Му ся дало добре в пам’ятку. Але ся кріпляєт молитвами сповідника свойого. І укріпився богом і пресвятою бого-родицею.

Видівши його страж, внет одтворено і познано, іж то єст пан їх.

І убоялися, і мислили собі:

— А то пан наш ходив до свойого сповідника, а ми не знаєм, коли он пойшов.

Внет йому одтворили, і поклонилися йому, і рекли:

— О пане наш, одпусти нам, бо сьмо не знали і не знаєм, коли твоя милость вийшов.

А он на них махнув рукою, аби мовчали, і весело на них і ласкаво посмотрів, і