Українська література 17 століття - Автор невідомий

А Фліоренц, будучи дитям у Паризі, в Климунта-францу-за, в отця свойого, котрий його, купивши, виховав, яко і другого мів сина, Клавдіуша, свойого власного, обох єднаково любив і умишляв їм хліб оказати, нарадившися з жоною. Клавдіуша до купецтва назначили, а Фліоренца до різництва. І давши йому на початок два воли, [послали], би йшов до різника учитися і приробляти суми.

Он, поткавши служалого з грогульцем, учинив торг, сфримарчив два воли на єдного грогульця і рад до отця прийшов.

Кгде його Климунт, ганячи, сродзе побив і приставив юж до купецтва.

А кгди му данно гроші, он, обачивши коня в купця єдного, ганебне уподобав і, намугшися, дав за нього, не торгуючися, тридесят фу в монети. Що узнавши отець його ганив його і бив сродзе, і фрасувався вельце, іж його не муг по мислі своєй навернути, бо мів природу рицерську.

І кгди ся война взщала на кроля французького Дагобер-да, котрий жив в місті Паризі, на котрого повстав був Жол-дан, кроль єгипетський, з іншими кролями й помощниками. Яко то в тамтом віку великії валки християнськії панове против поганов чинили о землю святую жидовськую для гробу божого. І кгди ся троха по войні вспокоїли, насмілився Жолдан, кроль єгипетський, того помстити над крольми християнськими. І розеслав всюда до корольов і княжат поганських, би всі к ньому тягнули пойти на землю християнськую. І прийшли на розказання його кроль арабський і кроль перський, і кролі ольбримський, отиліський і ассірійський, і іних сила крольов і княжат. З великими потугами ішли' з Жолданом, кролем єгипетським, в землю християнськую, наперед до Франції под місто Париз, кгде жив кроль Дагоберд, при котром юж був і уславився менжний рицер оний Фльоренц. Що Дагоберд учувши также розеслав до цесаров християнських і княжат, просячи к собі на помоч, кгде притягли з великою потугою; наперед Отон, цесар римський, отець тих дітей; также кроль німецький, і кроль ормянський, і англійський, і скотський; обступили місто Париз, варуючи от неприятелей. Кгди була битва великая і пролитіє крові.

На которой то войні не був жаден такий рицер славний і менжий, яко Фльоренц при цесару Дагоберді. Той був над див, бо му ровні не було. І напруд забив на герцю пишного ольбримського кроля і звітязство отримав, за що великую славу і ласку од іних цесаров мів. І напотом, кгде був на битві, звітязство показував. До котрого і цесар Отон був прилучився, отець його. Але о собі бути в родзаю не відали.

На котрой войні битва була страшна, леч неприятелі, яко погане, не втішилися і зе встидом одходили.

Цесарова же жона, зостаючи в Єрусалимі із сином своїм, котрого найшла з львицею, виховала його пієнкне, іж также вдався рицер менжний. А львиця при нем завше му служила. І його названо Леоном.

А кгди война взчалася в землі Сірійськой, на котрую повстав турок, гніваючися на Жолдана, кроля єгипетського, чому наперед боронитися мусив кроль арабський, котрий на той час од Жолдана Єрусалим і всю околичность в порученню мів. Той мусив ся против турком з войськом ставити.

Кгде і Леон за виправою господара свойого з Єрусалиму і од матки тягнув крольові агеронському на помоч, і львиця з ним. І кгди ся потикав з неприятелем, там йому больше львиця допомогала, і звитязство отримали.

За що кроль агаронський барзо улюбив Леона, менжного рицеря, і питав рожаю його; що му ознаймив все ведлуг повісті матки своєї. Кроль, услишавши од нього, же був син цесаря Отона, котрого знав добре, теди дав му войська свойого дві тисячі і послав його і матку його до Франції, кгде був Отон на войні, при котром був і Фльоренц.

Там ішов острожне Леон з полком своїм, а, пришедши до землі Французької, поткався з войськом Жолдановим, котроє тягнуло юж по битві до Єгипту, і провадили в’язнєв з собою немало, под Паризом вхвитивши, кгде був в неволі і Отон-цесар і Фльоренц. З тим теди войськом зтерлся Леон, видячи неприятелей, і зненацька крикнув на них. [Тим] страх учинив, же ся розно розбігли і гинули. А Жолдана поймав Леон і тих невольников розв’язав, Отона і Фльоренця.

Розпитав їх і познав, же був Отон отець його, кгди повів слова матчині, яко жону невинну обвинив і одогнав з двома дітками, і не знав кгде.

То вислухавши, Леон показав в полку Отонові і матку свою.

Там ся обачивши, внет познали єдно другого з плачем великим і радостю.

Там же питали і Фльоренця, же був вихованець Климун-тов, чий би син. І мусил [и] слати яконайпрудше до Паризі, даючи знати Дагоберду-кролю о вибавленню з неволі Отона-цесаря і Фльоренца, іж би їм зеслав Климунта-француза для опиту вихованця його.

Котрий кгди приїхав до Леона, о всем доводне повів, яко його спочатку купив у збойцов, а тії, мовить, одбили [його] в єдного рицара, котрий у малпи був дитя тоє одняв.

Матка, то слишачи, познала його бути сином своїм.

І так ся знашедши, хвалили пана бога. І притягли всі до кроля Дагоберда до Париза. Тріумф був великий і радость.

Там зараз до віри християнської прийшов Жолдан, кроль єгипетський і цорка його Марцебілля.

Котрую пойняв собі за жону Фльоренц, і кролем зостав в Анкглії, за промоцією Дагоберда, кгде Климунтові, отцю свойому, за виховання великую нагороду і домові його учинив.

А Леон, брат його, пойняв собі за жону цорку кроля гішпанського.

І по том крольовали всі.

ГІСТОРІЯ

ПРАВДИВАЯ О ГРАБИНЕЙ АЛЬТДОРСЬКОЙ,

КОТРАЯ ОДНИМ ПОРОЖЕИНЯМ ДВАНАДЦЯТЬ СИНОВ ПОРОДИЛА

В Німцєх, в землі Альгарськой, полмилі од Равеншпоргу ку Денному єзьору, лежить охендожний замок іменем Альт-дорфем. Єст то дом зацних графов в Решєх, которії там гвель-фами зовуть, що ся по-польську іменує вижелки, і вижлюю голову в гербі ведуть, котрую на їх талярах видаємо.

Одкуль їм тоє прозвисько прийшло, нікоторії, хотячи окрасити, так в кройніках описали.

Іж було року по рож[дестві] Христовом 780

Того дому пан [був] граф, Ізенбарт іменем, за панування короля великого, найпершого цесаря німецького. Той мів жону з Риму Катиліну.

А кгди жив з нею, трафилося, же подданого їх убогая невіста породила заразом троє дітей. Що кгди ся пані графо-вій донесло, не вірила тому, аж очима оглядала. І так з великим гнівом її злословила і нецнотливим чужоложством потва-ряла, і так її трафунок по годиості бути повідала, і за