Ім’я дитини в українській родині - Любомир Омелянович Білей

На нашу думку, саме розмовні, олітературнені варіанти є потужним джерелом збагачення національного іменника українців, який завжди, а зараз і поготів, відчував і відчуває дефіцит імен. Тому нині, коли чинне українське законодавство, по суті, не регламентує списку офіційних імен, на часі скористатися ліберальністю вітчизняного права та розширити офіційний реєстр, залучивши до нього кілька сотень (!) імен та іменних варіантів, дохристиянських та християнських за походженням, які цілком відповідають критеріям офіційних. Завданням фахівців-ономастів є зібрати, систематизувати та запропонувати широкій громадськості такі апробовані упродовж століть українські іменні варіанти, які часто несправедливо вважають розмовними. Наші співвітчизники, сподіваємось, належно оцінять ріднокультурне походження таких колоритних імен, які стануть привабливою альтернативою перед безликим, зглобалізованим реєстром ультрамодних імен, уперто нав'язуваних сучасним українцям.

Хто б не родився на світ —

родовита людина чи проста,

Кожного з них, породивши, іменням

батьки наділяють.

Як назвати дитину? Щороку це питання доводиться вирішувати батькам більше ніж півмільйона наймолодших українців. Вибір імені для нового члена сім'ї, родини не раз породжує тривалі сімейні ради, а нерідко й запальні дискусії, що можуть призвести до образ та непорозумінь. З-поміж відомих найпоширенішими нині можна вважати такі мотиви надання імені: християнські, родинні, національні, а також через бажання дотримуватися модних тенденцій.

У період християнізації Русі-України вибір християнського імені був необхідною умовою охрещення конкретної особи. Важливість саме християнських імен у житті українців засвідчує традиція, що зберігалася в окремих регіонах Українських Карпат аж до середини XX століття, за якою заборонялося ховати на цвинтарі немовля, яке померло нехрещеним, тобто без імені. Саме християнське ім'я ставало мовним свідченням, словесним свідоцтвом належності носія християнського імені до християнської общини. Однак з часом, коли християнство міцно вкоренилося в українській духовній культурі, утвердилося чимало традицій, загальнонаціональних і місцевих, породжених християнськими мотивами надання імені.

Оскільки християнські імена чужомовні за своїм походженням, тому, як правило, їх первісне значення було для українців неясне. Цей фактор, очевидно, спричинявся до добровільної відмови батьків вибирати християнське ім'я дитини, значення якого вони і так не розуміли. Вибір імені дитини почали доручати церкві, точніше, на українських землях поширилася традиція узалежнювати вибір імені дитини з датою її народження, тобто давати дитині ім'я того святого, якого церква вшановує у день народження дитини. Щоправда, у різні дні року церква вшановує неоднакову кількість святих, що також позначалося на можливостях вибору імені за церковним календарем. Так, наприклад, 15 січня у церковних календарях значиться лише «Сильвестр, папа Римський», а вже 17 січня – «Собор святих сімдесятьох апостолів – Марка, Луки, Клеопи, Симеона, Варнави, Йосія, Тадея, Ананія, Стефана, Пилипа, Прохора, Никанора, Тимона, Пармена, Тимотея, Тита, Филимона, Онисима, Епафра, Архипа, Сила, Силуана, Крискетна, Криспа, Епенета, Андроніка, Стахія, Амплія, Урбана, Наркися, Апелія, Аристовула, Іродіона, Агава, Руфа, Асинкрита, Флегонта, Єрма, Патрова, Єрмія, Лина, Тая, Філолога, Лукія, Ясона, Сосипатра, Олімпіяна, Тертія, Ераста, Кварта, Свода, Онисифора, Климента, Состена, Аполоса, Тихіка, Епафродита, Карпа, Кондрата, Марка, Зина, Аристарха, Пуда, Трохима, Марка, Артема, Акила, Фортуната, Ахаїка. Причому за іншим зводом Євангелія, до наведених вище сімдесяти імен святих апостолів додається ще два – Діонісій та Симеон. Тож, як бачимо, церковні календарі на 15 та 17 січня мають дуже-дуже різну пропозицію імен.

Добровільна відмова від власної волі при виборі імені дитини добре вписується у християнську догматику, бо, як зазначається у Требниках, саме народження і час народження дитини у руках Божих. Бог, визначаючи час народження дитини, «вибирає» їй тим самим і її ім’я. Щоправда, в офіційних документах як православної, так і греко-католицької церков завжди наголошувалося, що вибір імені немовляти – справа його батьків, зокрема матері, однак батьки можуть це право делегувати священику, а той має на свій розсуд вибрати ім’я немовляті, вибираючи при цьому ім’я святого, пам’ять якого вшановується у день читання молитви немовляті, або на восьмий день після його народження, а також в день народження та в день хрещення або в найближчі до цього дні. На Слобожанщині, за традицією, баба-повитуха передавала дитину кумові, примовляючи: «Нате вам новородженне, а нам принесіть молитвенне й хрещене».

Нині важко напевно сказати, коли і наскільки популярним на Русі-Україні став християнський звичай давати дітям ім’я на честь святого, у день якого вони народилися або хрестилися, адже церковних метрик у князівські часи не вели, тому точну дату народження навіть представників суспільної верхівки встановити часто неможливо. Однак у церковному календарі майже щодня відзначаємо збіги дат, коли церква вшановує візантійських або римських мучеників, отців церкви та їх українських тезок, які жили, починаючи з XI століття. Так, наприклад, 9 листопада церква вшановує святого мученика Нестора, що жив у часи імператора Максиміліана, та преподобного отця нашого Нестора, літописця Руського; 5 квітня священномученика Никона з Неополісу Кампанійського та преподобного отця нашого Никона, ігумена Печерського; 1 січня – Іллю Єгиптянина (308) та преподобного Іллю (Муромця) Печерського (1188 p.). У церковних календарях тезойменність українських святих та їхніх попередників, які жили за межами Русі-України, зустрічається так часто, що це дає підстави відкинути всякі сумніви щодо випадковості збігу імен неукраїнських та українських родом святих. Більше того, українські агіографісти вважали своїм обов'язком наголосити, що певну доброчесність нашого святого «забезпечував» його уже прославлений тезко. Так, наприклад, Дмитро Туптало у «Житії преподобного отця нашого Матвія прозорливого» заявляє, що «не тільки іменем наслідував першого з євангелістів цей блаженний отець наш Матвій Печерський, але як тому було дано бачити Ефіопську країну і тих, що в невір'ї, викривати, так і цей, бувши іноком у Печерському святому монастирі, у дні святих першоначальників святої тієї обителі, за превеликі свої подвиги прийняв таке дарування від Бога, що дав йому зріти лиця підземних ефіопів – бісів, і їхні