Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва) - Платон
Після промови Алківіада в епілозі діалогу вибухає контрсила Діоніса. Алківіад остерігає Агатона, щоб він не став жертвою обману Сократа, як це сталося з ним. А Сократ у відповідь стверджує, що своєю «сатиро-силенівською драмою» [222d3-4] Алківіад намагається посварити його з Агатоном. Тому Сократ запрошує Агатона змінити місце і прилягти праворуч від нього, щоб він міг виголосити йому похвальне слово, відповідно до встановленого порядку. І поки Агатон підводиться зі свого місця, щоб прилягти праворуч від Сократа, вибухає діонісійська контрсила і все порушує: «І тут, звідкіля візьмись, коло дверей — веселий гурт гульвіс. Скориставшись тим, що двері були відчинені — хтось якраз виходив, — вони увірвалися до покою […] Здійнявся гармидер, і вже ніде діватись — всі почали пити вино, забувши про будь-який порядок і міру» [223b1-6].
Попри те, однак, діонісійська контрсила не переважає у Бенкеті — вона наштовхується на непереможний опір Аполлона. Адже богом філософії є Аполлон; Ероса ж представлено як філософа в найвищому розумінні цього слова. І якщо велике свято на честь поезії насправді закінчилось святом «філософської поезії», і поет-філософ переміг у змаганні з трагічним поетом, тоді очевидно, що перевага Діоніса, як могло видатися на перший погляд, насправді лише позірна.
Сократ, як відомо, поставив своє філософське послання під знак Аполлона. В Апології Сократа Платон свідчить, що саме відповідь дельфійського оракула, згідно з якою наймудрішим з греків є Сократ, спонукала його розвінчати тих, кого люди вважають мудрецями — від політиків до поетів та митців. Закликаючи людей дбати більше про душу, ніж про тіло та майно, тобто дбати про те, чим вони є, а не про те, що вони мають, він визначив свою місію саме як служіння богові Аполлону [Apol. 20с-31с]. І у Федоні Платон порівнює Сократа зі священними лебедями Аполлона — служителями дельфійського бога [Phaedo 85а-b].
Як послідовник і служитель Аполлона, Сократ не міг відкрити природи Ероса інакше, як в аполлонівському вимірі. Він представив Ероса як демона-посередника в пошуку вічного Блага через родження у Красі.
Доречно ще раз нагадати, що після того, як Агатон переніс суперечку про мудрість із Сократом до кращої нагоди — «коли Діоніс зможе бути суддею», Павсаній виступив із пропозицією не влаштовувати на цьому зібранні великої пиятики, а пити в міру, тобто в своє задоволення. Всі з ним погодилися, не заперечив навіть Арістофан, великий приятель Діоніса і Афродіти. Схвально відгукнувся на цю пропозицію лікар Еріксімах: пияцтво, ніде правди діти, шкодить здоров'ю. Відіслали також авлетистку, позбавивши зібрання органічного елементу діонісійського дійства. Натомість вирішили виголошувати промови, дотримуючись певного порядку, якомога красномовніше висловлюючи похвалу Еросу [176а1-178а5].
Отже, сила «поміркованості», «порядку», «розуму», тобто сила Аполлона, взяла верх над діонісійським святом. Але Аполлон не єдиний переможець, він ділить свою перемогу з Діонісом, хоч і зберігає над ним виразну перевагу.
Нема сумніву: якби не було маски Алківіада, Бенкет мав би лише тулуб, може й прекрасний, але все-таки тільки тулуб без голови. Щоб здійснити повною мірою свій задум, Платонові потрібен був Діоніс: треба було, щоб на сцену ввірвався Алківіад у масці Діоніса, щоб зняти з істини покров: in vino veritas!
Утім, Аполлон зберігає свою перевагу принаймні у двох ключових моментах: у структуруванні та динаміці pars potior діалогу, а також у прикінцевій його частині.
Платон закінчує Бенкет твердженням, що правдивий трагічний поет є також поетом комічним [223d3-5], тобто є «філософом», який пов'язує з істиною традиційну поезію і виходить за її межі. А трагічна поезія та комедія були присвячені Діонісові, тоді як філософія була присвячена Аполлонові.
І навіть у фіналі бенкету, коли з прибуттям веселого гурту гульвіс вибухає нестримна контрсила Діоніса і здається, що всі починають пити, забувши про всякий порядок і міру, знову з'являється аполлонівський вимір: Арістофан, Агатон та Сократ — єдині, хто ще бадьорився, «по черзі — зліва направо — пили з великої чаші» [223с4-5], тобто повернулися до правила бенкету, яке веліло пити за порядком.
У кожному разі, попри перевагу Аполлона над Діонісом у великому змаганні, правдою залишається те, що для з'ясування природи Ероса Аполлон з Діонісом створили спілку. «Із співчуття до людського роду, родженого для трудів […] боги дарували [йому] Муз, Аполлона, їхнього провідника, і Діоніса», — каже Платон у Законах [Leges, 653d]. Вальтер Отто зауважує: «Зустріч між Аполлоном та Діонісом не є чистою випадковістю: насправді кожного з них приваблює другий і він шукає його, адже їхні царства, попри гостроту контрасту, по суті з'єднані вічним зв'язком»[16].
Гадаємо, що мало який мистецький твір показує цей відвічний зв'язок між Діонісом та Аполлоном так, як Бенкет Платона. У цьому зв'язку протилежностей Ерос постає в ньому як потужна з'єднувальна сила. Ця сила знаходить могутнє вираження через філософську поезію, що перебуває у віданні Аполлона, і надає істинності комедії і трагедії, виводячи їх поза межі, де повноправно панує Діоніс.
Джованні Реале
З італійської переклала
Мар'яна Прокопович
Платон
БЕНКЕТ
