Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
У мистецтві Шіву зображають як аскета в тигровій шкурі. Шкіра в нього світла, а шия — синя, бо він проковтнув отруту, яка мала знищити світ. Під час сколочування Молочного океану змія, яка слугувала замість мотузки, виригнула смертельну отруту, і Шіва випив її, щоб вона не втрапила у води й не отруїла їх. Але Парваті, дружина Шіви, схопила чоловіка за горло й не дала отруті потрапити йому в шлунок. Тому в Шіви посиніла тільки шия, а одне з імен його відтоді стало Нілакантха — «Синьошиїй». Сучасний індійський поет Ш’ямсінх Шаші, котрий побував в Україні, переклав низку поезій Кобзаря мовою хінді й присвятив йому власні вірші, каже в статті про нього, що Тарас Шевченко зазнав у житті таких самих страждань, що й Шіва, коли заради врятування світу мусив випити отруту.
Розкуйовджені кучері Шіви стягнуті кільцями змії, розкритий капюшон її височить над його го<303>ловою. Інша змія обвиває його шию, а ще одна служить священним шнуром. У зачісці його — півмісяць, на лобі — третє око, здатне спопелити світ. Зброя і атрибут його — тризубець, що символізує його войовничу іпостась. Тризуб символізує і тріаду богів — Брахму, Вішну й самого Шіву. У тризубі Шіва уособлює середнє вістря, тоді як праве уособлює бог-творець Брахма, а ліве — Вішну, захисник світу.
На відміну від Брахми й Вішну Шіва не має свого небесного палацу. Він часто відвідує гору Кайласу в Гімалаях, де живе під деревом, але він переважно бездомний блукалець. Священні тексти часто мовлять про нього як про мандрівного жебрака, що навідується в місця кремації чи просто в безлюдні місцини, супроводжуваний примарами й злими духами чоловічої і жіночої статі. Тоді він тримає в одній руці череп, у другій — жебрацьку карнавку. Вважається, що найлюбіше для Шіви місто — священне Варанасі (Бенарес). Шанувальників Шіви впізнають по трьох горизонтальних смугах на чолі.
18. Шудренко, Шудриченко
Шудренко Василь (РВЗ, 271; Кальницький полк, сотня Борщагівська); Шудриченко Децько (427; Полтавський полк, сотня Веприцька); Шудуриченко Іван (368; Кропивнянський полк, сотня Журавська).
Інші прізвища, що побутують у нинішніх українців: Шудра, Шудря, Шудрак, Шудрик.
Санскр. shudra — шудри, четвертий стан давньоіндійського суспільства (три інші — жерці-брахмани, воїни-кшатрії та вайш’ї — землероби, ремісники, торговці).
Санскр. Шудрака (хінді Шудрак) — цар і драматург (середина І тис. н.е.), автор санскритської п’єси «Глиняний візок».
Давньоіндійське суспільство, як відомо, ділилося на 4 стани. Найраніша версія виникнення цих станів (варн), міститься в ріґведійському міфі, що його називають «Пуруша-сукта» (Х, 90). У ньому мовиться, що брахмани походять з уст міфічної першолюдини Пуруші, якого боги принесли в пожертву, кшатрії — з рук, вайш’ї — зі стегон, а шудрі — зі ступнів. Деякі джерела (джайнські й буддійські) стверджують, що спершу з’явилися кшатрії, потім — вайш’ї, і лише за ними — брахмани й шудрі. Вчення про 4 стани — чатурварнья — відбите в усій давньоіндійській літературі: епосі, дгармашастрах, буддійському каноні тощо. Хоча в цій теорії є деякі відмінності, сутності системи це не міняє. Всі джерела одностайні, що існує 4 групи людей, <304> пов’язаних із певним видом діяльності. Брахмани переважно зайняті науками (вчаться і навчають), кшатрії — військовою справою і судочинством, вайш’ї — всілякою економічною діяльністю (окрім ремесел), шудри — слугують трьом вищим станам. Згодом вайш’ї перетворилися у вузький прошарок торговців і лихварів, а шудри підвищили свій соціальний статус — стали самостійними господарями, землеробами й ремісниками. Й опинилися навіть на вищому щаблі, ніж деякі групи населення.
Давньоіндійська «Ману-смріті» («Закони Ману») — збірка законів, приписувана прабатькові людей Ману, мовить, що ці чотири стани походять від божественних мудреців-ріші, синів Ману: брахмани — від Бгріґу (Каві), кшатрії — від Анґіраса, вайш’ї — від Пуласть’ї, шудри — від Васіштхи, нащадки якого носили пасмо волосся на виголеній голові (ИД, 165). Ману ж, у свою чергу, вважається сином бога-творця світу Брахми, який уособлює в тризубі праве вістря.
Саме ім’я Васіштха означає «Найбагатший», «Наймаєтніший», походить від санскр. vasu — «багатство», «скарб», «статки», «добро», а пізніше стало означати «земля», «держава» (СРС, 571). Воно споріднене з санскр. vasur — «багатий», «маєтний» і з грец. базилевс//василевс — «цар» і нашим іменем Василь. Санскр. vasu в значенні «земля» творить важливі терміни із значенням «цар», «правитель», які згодом стали чоловічими іменами: vasudhara — досл. «тримач землі», «земледержець», vasudeva — «бог багатства», «бог землі», «бог статків». Ім’я Васудева мав батько Крішни та його старшого брата Баладеви (Балавіри).
Індоєвропейські народи з глибокої давнини співвідносили певні кольори з різними людськими якостями. На індійському терені свою барву мають і суспільні стани. Сам термін varna на означення стану із санскриту тлумачиться — «колір», «забарва» (СРС, 567). Тож із жерцями-брахманами асоціюється білий колір, що символізує святість і чистоту, з кшатріями-воїнами — червоний, що символізує енергію і рішучість, з вайш’ями-селянами — жовтий, тобто поєднання білого й червоного кольорів, із шудрами — чорний (пор. слов’янське чернь на означення простолюду), що за брахманським трактуванням символізувало безбожність і темряву. Проте, за епосом, багато знаменитих героїв, мудреців і навіть богів — Вішну, Крішна, Рама, Яма, Шіва, Драупаді і навіть В’яса, легендарний творець «Махабгарати» й редактор вед, мали чорну або темносиню забарву шкіри й це не вважалося ганебним.<305>
Дослідники вважають, що процес утворення чотиристанового суспільства вплинула низка обставин: особливості родо-племінних стосунків, етнічні й релігійні відмінності і в першу чергу суспільно-економічні фактори. Соціальне розмежування висувало більш заможні й впливові роди, тому функції управління, здійснення культових ритуалів зосереджувалося в руках певної суспільної групи. Ці роди з часом закріпили за собою ці функції, що
