Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Шіва втілює руйнування і зоветься Махакала — «Великий чорний» або «Великий час». Вважається, що він час від часу руйнує світ і перетворює його на порох, а потім знову створює з цього пороху світ. Руйнування — необхідна передумова творення, тому бог-руйнівник одночасно і бог-творець. Сутність речей незнищенна, тому руйнування, занепад — це просто процес безнастанних перемін у всесвіті. Все минає, все занепадає і відтворюється. Те, що ми вважаємо безперервним існуванням, насправді постійна, поступова й непомітна зміна. Зараз людина вже не та, якою була десять років тому, навіть хвилину тому вона була іншою. Все підлягає руйнівній дії Часу, і ніщо в світі не вічне. З цією іпостассю Шіви пов’язане й уявлення, що чоловіча енергія не може творити, не виявляючи себе як руйнівне начало. Як Махакала Шіва зображається в подобі чорної людини моторошної зовнішності, прикрашеної гирляндою з черепів, що виконує танок шаленства — танок руйнування.

Існує уявлення про зв’язок Шіви зі смертю і з Ямою, якого також називають Махакала. Міфи мовлять, що ночами Шіва відвідує шмашани — місця спалювання померлих, прикрашає себе черепами, танцює і п’є з чаші, зробленої з черепа. У цій подобі він має ім’я Капалін — «Черепун», «Черепник». «Махабгарата» каже, що саме Шіва зробив Яму володарем світу померлих.

Численні й різноманітні аспекти Шіви: він усемогутній, величезний і водночас маленький, як змія; він з одним обличчям і чотириликий; він — бик із золотими рогами і антропоморфний покровитель черід худоби, супроводжуваний биком; він — філософ, творить думкою і водночас — нищитель життя; він топче ногами незнання, що породжує нестриманість почуттів, але сам віддається нестримному шалу руйнування; він дає богам і людям нищівну й нездоланну зброю і сам б’ється з богами й людьми; його називають Всеблагим, Всемилостивим, про <300> нього мовлять, що на прохання бога-творця Брахми він створив покару за нечестиві діяння; він рятує світ від смертельної отрути, але й сам не щадить нічийого життя в нападі гніву — відрубав голову своєму синові Ґанеші, спопелив бога кохання Каму тощо.

Особливо широкими стали його функції після злиття з ведійським Рудрою. Він зцілювач людей і худоби, батько рослинності, прабатько змій, він проявляється в усьому живому на землі. У «Махабгараті», яка прославляє переважно Вішну, без кінця підкреслюється, що Шіва-Рудра — найсильніший із богів, наводиться 150 його імен, серед них і такі, як Крішна й Вамана — втілення Вішну. Описи 425 жертвоприносин йому у ведійській літературі, просякнуті почуттям благоговійного страху й безпорадності людини перед його всюдисущою могуттю.

Культ Шіви географічно пов’язують з ареалом цивілізації долини Інду (Сіндгу), так званою хараппською культурою. За «Ріґведою», серед народів, що їх арії застали в Індії, був і народ шіва. Ведійські народи називали тутешні аборигенні народи шішнадева — «шішнобожні», «фаллособожні», де санскр. shishna — «чоловічий орган» (також санскр. linga). Це прямо вказує на одну з важливих характеристик Шіви — його запліднювальну суть. Цей символ Шіви — самостійний об’єкт поклоніння і згодом замінив собою зображення його самого.

Ще однією популярною іпостассю Шіви є образ Натараджі — «Царя танцю». У цьому образі Шіва вважається богом, який втягує в ритм свого несамовитого танцю без кінця змінну мінливу матерію і творить світ. Він танцює на спині потворного карлика, який уособлює ниці людські прагнення і вказує людям шлях до спасіння.

Мегасфен, посол грецького імператора Селевка при дворі індійського царя Чандраґупти (ІІІ ст. до н.е.) у своїй «Індіці» відзначає, що гірські індійці поклоняються Діонісу. Тут під Діонісом мається на увазі якраз Шіва, котрий пов’язується з горами й через те має ім’я Ґіріша — «Гірський бог». Доречно тут буде порівняти спільні риси Діоніса й Шіви:

Таким чином, більшість античних свідчень про Діоніса відповідає давньоіндійським свідченням про Шіву-Рудру (ИД, 374–375). Античні джерела засвідчують, що Діонісові-Шіві поклонялися й давні насельники України. Геродот у V ст. до н.е. каже, що кожного третього року будини відзначають діонісії (Геродот, 205). Цікаві й слова того ж Геродота, що за одне покоління до походу Дарія на скіфів неври залишили свою країну через навалу змій. Очевидно, під зміями маються на <301> увазі племена, які поклонялися зміям, а з ними тісно пов’язаний Шіва. Неври після цього оселилися в країні будинів, де справлялися діонісії. На північ від таврів Геродот розміщує агатирсів, у назві яких наявне тирс — символ Діоніса. Можливо, етнонім агатирси насправді може звучати махатирси — «великі жезли». Тим більше, що в індійських джерелах фіксується етнонім махавріша — «великі бики», пов’язаний із Шівою, а сам Шіва має епітети Махадева, Махеша — «Великий бог», Махакала тощо. А відразу за країною агатирсів лежала країна неврів.

Цікавий факт про Діоніса й поклоніння йому скіфів подає знову-таки Геродот. Скіфський цар Скіл нишком від свого війська приїздив до грецького міста Ольвії і справляв вакхічні містерії, як справжній шанувальник <302> Діоніса. Про це довідався його брат Октамасад. Скіл, щоб урятуватися від розплати за це, втік до фракійського племені агатирсів, але невдовзі ті видали його і Скіла було страчено. «Отак, — завершує свою оповідь Геродот, — обороняють свої звичаї скіфи і таку кару накладають на тих, хто хоче запозичити іноземні звичаї» (Геродот, 198–199).

Знахідка на території давньої Фракії золотого персня із зображенням скіфської богині і викарбуваним іменем Скіл грецькою мовою, засвідчило: Скіл особа не легендарна, а цілком історична. Він жив приблизно в 475–450 рр. до н.е. Ця історія, очевидно, має свідчити за те, що самі скіфи не поклонялися Діонісові, що серед їхніх божеств не було схожого на нього божества. З іншого боку, Скіл утік до агатирсів, які, певно, знали Діоніса.

У «Ріґведі» боги часто згадуються парами, тож і Шіва має свою пару — Місяця-Чандру або Місяця-Сому. Сліди Шіви-Рудри простежуються у вірменській легенді про трьох братів, яка дивовижно перегукується з легендою про Кия, Щека й Хорива (ТРС, 222–236).

І Рудру, і Шіву пам’ятки називають червоним, рудим. Причому вважається, що Шіва — доарійське божество, а Рудра — арійське. І що Шіва був божеством того населення, яке