Ерагон - Крістофер Паоліні
— Якби ти не був вершником або говорив із якимось іншим провідником, то поплатився б за таку зухвалість життям, — похмуро відповів Аджихад. — Чому ти думаєш, що я розкрию свої плани, якщо ти цього хочеш?
Присоромлений Ерагон почервонів, але й оком не повів.
— Хоча, може, ти й маєш рацію, адже твій стан дозволяє говорити про такі речі, — вів далі Аджихад. — Тобі просто не уникнути випробування політикою, хоч я й не хотів би бачити тебе в ролі пішака. Ти маєш право обрати власне рішення незалежно від будь-якого короля чи провідника. Питання полягає тільки в тому, чи захочуть вони з ним рахуватися.
На якусь мить Аджихад замовк, немовби вагаючись, чи говорити йому далі.
— Але, незважаючи на це, — сказав він твердо, — місцеві люди покладають на тебе великі надії. Повір, іще прийдуть часи, коли їхнє життя буде залежати від одного твого слова. Молодята узгоджуватимуть із тобою свій шлюб, а старі питатимуться поради щодо спадщини… Ти маєш бути мудрим і шанувати їхню довіру.
Аджихад відхилився назад і заплющив очі.
— Тягар лідерства тягне за собою велику відповідальність, — провадив він далі. — Я зрозумів це тоді, коли очолив варденів, а наразі ти теж маєш це усвідомити. Та будь обережний! Бо я не потерплю несправедливості за моєї влади. Хоча твій вік не має тебе лякати — юність минає швидко.
Ерагонові зовсім не сподобалося, що хтось там буде радитись із ним про ті речі, на яких він майже не розуміється.
— Але ти не сказав, що саме я маю робити тут, — нагадав юнак провідникові.
— Поки що нічого, — відказав той. — Ти вже й так чимало зробив за останній час, тож можеш перепочити. А потім ми перевіримо твої знання з магії та військової справи. І лише тоді, можливо, я розповім тобі про твої майбутні справи.
— А як же Мертаг? — нагадав Ерагон.
— Якийсь час він теж побуде тут, — спохмурнів Аджихад.
— Ви не можете тримати його силоміць! — заперечив юнак. — Він не скоїв жодного злочину.
— Ми не можемо його звільнити, доки не будемо впевнені, що нам це не зашкодить, — твердо сказав провідник. — Як не крути, але він так само небезпечний, як колись був його батько.
— Але як ви впізнали його голос? — не міг заспокоїтись Ерагон.
— Я зустрічався з його батьком, — відповів Аджихад, зиркнувши на Зарок. — До речі, шкода, що в Брома не було меча Морзана. Раджу тобі не З’ЯВЛЯТИСЯ З НИМ у Фартхен Дур. Тут багато хто й досі ненавидить Морзана, особливо гноми.
— Матиму на увазі, — відказав Ерагон.
— Між іншим, з приводу того персня, який Бром надіслав мені на підтвердження своєї особи, — пожвавішав провідник. — Я зберігав його, але тепер він твій. Гадаю, Бром був би задоволений із такого рішення.
Порившись у шухляді, Аджихад дістав перстень і подав його юнакові.
Ерагон шанобливо прийняв дорогу річ. Символ, вирізьблений на камені, був такий самий, як татуювання на плечі Арії. Хлопець вдягнув перстень на вказівного пальця, мимохіть помилувавшись його красою.
— Я справді вражений, — тихо сказав він провідникові.
Аджихад поважно кивнув і звівся зі стільця. Тепер він звернувся до Сапфіри, і його голос залунав з шанобливою величчю.
— Не думай, що я забув про тебе, могутній драконе! — почав він, — Я говорив тут не лише для Ерагонового добра, але й для твого. Адже тобі доведеться допомагати йому в наші нелегкі часи. Без тебе йому буде важко.
Слухаючи, Сапфіра пильно вивчала промовця. Деякий час вони мовчки дивилися одне на одного.
— Для мене неабияка честь познайомитися з тобою, — нарешті схилив голову Аджихад.
«Перекажи йому, — озвалася Сапфіра до Ерагона, — що і він сам, і його Тронжхейм справили на мене велике враження. Імперія має боятися таких людей. Утім, нехай знає — варто йому заподіяти тобі бодай найменшу шкоду, я розірву його на шматки, а місто зруйную вщент».
Ерагон миттю переказав усе це провідникові.
— Іншої відповіді від такого шляхетного дракона годі було й чекати, — відповів той. — Але навряд чи ви б змогли подолати близнюків.
Сапфіра лише презирливо пирснула.
— Гадаю, вони просто не бачили розлюченого дракона, — пояснив Ерагон. — Можливо, ті двоє і змогли б подолати мене, але Сапфіру — ніколи. Не забувайте, що магічна сила дракона значно потужніша за міць будь-якого чарівника. Навіть Бром, не маючи власного дракона, виявився слабшим за мене, вершника. Отож, ваші близнюки переоцінюють власні можливості.
— Бром був одним із наймогутніших магів, — захвилювався Аджихад. — Тільки ельфи могли позмагатися з ним. Якщо те, що ти кажеш, — правда, то нам слід багато чого переглянути. У будь-якому разі, я дуже радий, що ми порозумілися.
Провідник іще раз вклонився до Сапфіри, а та у відповідь трішки схилила голову.
Закінчивши, Аджихад гордо випростався й гукнув:
— Орику!
Почувши, що його гукають, перед господарем з’явився гном і схрестив на грудях руки.
— Ти мене дратуєш, Орику, — спохмурнів провідник. — Зранку на тебе скаржились близнюки, яких ти геть не слухаєшся. Тож я покараю тебе, друже.
— Коли ми були вже біля Коста-мерни, — забелькотів переляканий гном, — стріли летіли в прибульців, але близнюки не прикривали їх. Вони поводилися, наче зрадники, коли Ерагон вигукнув пароль, але це не допомогло… А ще вони стояли, наче вкопані, коли той зник під водою… А я не міг дозволити, щоб вершник загинув.
— Він каже правду, сам я ніколи б не вибрався, — підтвердив Ерагон.
— Але чому ти й пізніше виступив проти близнюків? — знову напався на гнома Аджихад.
— Бо ті не мали жодного права читати думки Мертага! — обурився гном. — Утім, знаючи, хто він насправді, я б їх не спиняв.
— Мабуть, ти маєш рацію, — погодився провідник. — Ми не мусимо чіпати людських думок, хоч би хто був їхнім власником. Ну що ж, ти зробив усе правильно… Але ти відмовився виконати наказ і тепер заслуговуєш на смертну кару.
Гном злякано зіщулився.
— Ви не можете його за це покарати! — вигукнув Ерагон. — Адже він мені допоміг!
— Це тебе не обходить, не втручайся, — суворо сказав Аджихад. — Орик порушив закон і має відповідати.
Юнак хотів був заперечити, але провідник спинив його рухом руки.
— Я з тобою згоден, — мовив він. — Вирок буде пом’якшено з огляду на обставини. Відтепер, Орику, тебе
