Нічний цирк - Ерін Моргенштерн

— Ти носиш їх, бо вони тобі личать, — каже Лейні.

— Дякую, — озивається містер Барріс, повертаючи окуляри на перенісся й спостерігаючи, як дівчина сьорбає чай. — Моя пропозиція досі чинна.

— Знаю, — каже Лейні. — Я ще думаю.

— Не мусиш квапитися, — запевняє Ітан. — Схоже, у нас чимало часу.

Лейні киває й ставить горнятко на стіл.

— З нас двох саме Тара була розважливою й розумною, — каже вона. — Ми доповнювали одна одну, саме тому й досягали успіху в усьому, за що бралися. Вона повертала з небес на землю мої фантастичні ідеї. І бачила все в цілому, тоді як я зосереджувалася на деталях. І саме тому зараз тут я, а не вона. Я розглядала кожен елемент окремо й ніколи не помічала, що вони не пасують одне до одного.

Западає тиша, яку розриває гучне цокання годинника.

— Я не хочу про це говорити, — виголошує містер Барріс, коли цокання стає нестерпним. — Тоді не хотів говорити з нею, а тепер — з тобою.

— Ти знаєш, що тут відбувається, чи не так? — питає Лейні.

Розмірковуючи над відповіддю, архітектор поправляє купу паперів на столі.

— Так, — каже він за мить. — Знаю.

— Ти розповів це моїй сестрі?

— Ні.

— То розкажи мені, — просить Лейні.

— Не можу. Якщо я розповім, то порушу обіцянку, а я не хочу цього навіть заради тебе.

— Скільки разів ти брехав мені? — питає дівчина, підводячись зі стільця.

— Я ніколи не брехав, — заперечує містер Барріс, теж підводячись. — Я не оповідаю того, про що не маю права говорити. Я дав слово й збираюся дотримати його, але я ніколи не брехав тобі. Ти ж ніколи не питала мене, ти вважала, що я нічого не знаю.

— Тара питала тебе, — кидає Лейні.

— Опосередковано, — каже містер Барріс. — Не думаю, що вона знала, про що питати, а якби й знала, я б не відповів. Я пожалів її та порадив звернутися до Александра, якщо їй потрібні відповіді. Гадаю, саме тому вона опинилася на станції. Не знаю, чи вона колись розмовляла з ним. Я ніколи не питав.

— Александр теж знає? — цікавиться Лейні.

— Припускаю, що якщо він чогось і не знає, то самих лише дрібниць.

Лейні зітхає й повертається до стільця. Вона бере в руки горнятко і, жодного разу не ковтнувши, знову ставить його на стіл.

Містер Барріс іде до іншого боку стола, бере дівочі долоні у свої і, переконавшись, що Лейні дивиться йому в очі, запевняє:

— Я б сказав тобі, якби міг.

— Я знаю, Ітане, — відгукується Лейні. — Я знаю.

Аби переконати його, дівчина ніжно стискає чоловікову руку.

— Мене все влаштовує, Лейні, — каже містер Барріс. — Я переїжджаю разом із кабінетом раз на кілька років і наймаю новий персонал. Я веду проекти за допомогою листів. Це не так уже й складно, зважаючи на те, що я отримую натомість.

— Розумію, — каже вона. — Де зараз цирк?

— Я точно не знаю. Здається, нещодавно вони залишили Будапешт, але й гадки не маю, куди вирушили. Але можу дізнатися — Фрідрік мусить знати, а я й так збирався надіслати йому телеграму.

— А звідки геру Тіссену відомо, куди прямує цирк?

— Йому розповідає Селія Бовн.

Лейні більше не ставить запитань.

Містер Барріс відчуває полегшення, коли Лейні погоджується повечеряти з ним, і ще більше, коли вона вирішує затриматися на кілька днів у Швейцарії, перш ніж вирушити на пошуки цирку.

Щойно опинившись у Константинополі, Лейні запрошує Селію в гості до «Пера Палас Готелю». Вона чекає на фокусницю в чайному салоні. Від двох горняток у формі тюльпанів, що стоять на такої ж форми тарілочках, здіймається пара.

Коли з’являється Селія, дівчата тепло вітаються. Чарівниця цікавиться подорожжю Лейні, а потім розмова переходить до дрібниць: про місто, про готель і навіть про надзвичайно високі стелі в кімнаті, де вони сидять.

— Наче знаходишся в наметі акробатів, — зауважує Лейні, роздивляючись склепіння на стелі, прикрашені круглими бірюзовими віконцями.

— Ти вже давненько не навідувалася до цирку, — каже Селія. — Якщо захочеш Сьогодні вночі приєднатися до статуй, твої костюми й досі в нас.

— Дякую, але ні, — відмовляється Лейні. — Я не в настрої нерухомо стояти.