Янголятко в кутих черевиках. Книга друга - Генечка Ворзельська

Ті, що спали у своїх печерах та були занесені аравійськими пісками. Їх розбудив Вовк лише тоді, коли настав час вирушати на Останню Велику Битву.

І тих, на лютих конях, споряджених у потьмянілі обладунки, із пощербленими об ворожі шоломи та кіраси мечами, вів Вовк. Та ще двадцять янголів, котрі з ним прийшли.

Пустельники й священики. Збирачі та оборонці великих таємниць. Вони впродовж багатьох років готувалися до цієї єдиної Битви.

Вони ще не встигли забути того, ким були, діти, які прийшли сюди такими, як були ще до свого народження, а до цього — померти.

Як по цей бік, так само і по той.

І Той, Що Нерухомо Сидить На Троні. І Світло, що осяює обличчя своїх загиблих дітей.

— Ш-ш-ш-ш-щаааа! — три роззявлені, мов безодня, зміїні пащі.

Вони вергають нових воїнів Зла.

Добрий янгол цілує чоло прохромленого списом воїна:

— Вставай, вони знов наступають.

Розітнута материнська утроба…

Рогата голова, що покотилася…

Дзеркальні уламки щита…

Падіння долілиць і тремтливі стріли в спині…

Змах мечем. Удар булавою. Ніж у ворожій горлянці…

Біль, коли зустрівся зі своїм власним злом та знищив його.

І раптом маленький Йохан. Він став Продавцем Новин.

— Я не міг забути Світло.

— Мої онуки приїдуть на літо… Я хочу, щоб вони мали куди приїздити.

Раптом Гвардієць Китів:

І раптом войовники Короля Пацюків:

— Наш Великий Король одійшов. Незабаром і ми одійдемо слідом за ним. То дозволь нам хоч зробити це заради Світла.

— Замість наших Янголів, котрі загинули на Нашій Останній Війні.

Чоловік, який Іде По Кулю:

— Хай недоречно, але мене звуть Раккххх…

І спина до спини з ним в оточенні демонів:

— Ми ще познайомимося, — одночасний удар мечем.

І чоловік, який давно-давно приходив до мене в дитячий будинок:

— Добридень, Крихітко, — і навмання спрямувати меч у черево тварюці, що стрибнула ззаду. — Я бачу, ти підростаєш.

Підморгнув, розправив крила та й кинувся в гущу ворогів.

Янголи в чорному небі. Чорні крилаті тварюки — їх розтинають вогненні мечі, вони гинуть від списів-блискавиць.

Янголи виникають зі Світлі. З близького оточення Чотириликого Трону. Їм несила було залишатись осторонь.

Величезні тварюки — Наближені Демони з уривками ланцюгів, що утримували їх біля Чорного Трону Зла.

Двобій поміж собою.

Здоровенний вершник на лютому драконі. Назустріч Янголові з кров’ю на білих крилах. Безформні роги та волосся до пліч. Змах. Удар. І грім небесний.

Відклавши золоту трубу та діставши меч.

Рукоять меча в пальцях, іще забруднених смолою від зламаної третьої печатки.

Янгол зі шрамом через усе лице підхоплює ураженого й захищає його від п’яти змієголових чудовиськ із лев’ячими тілами.

Низькорослі тварюки підстрибують на коротких ногах. Волочать довгі мечі. На очі насуваються шоломи. Кошлатяться щити від набитих на них скальпів.

Воїн, увігнавши свій меч у камінь, помирає. Востаннє трубить ріг.

Величезна булава багаторукого гіганта.

Ловці Демонів постаралися на славу — зібрали для Вітчима представників багатьох світів.

Ударяєш його мечем, він розвалюється навпіл, але з його паска проростають нові очі та мацаки, а тулуб обростає сотнею павучих лап.

Перепочити б… Ковтнути води…

Клацає паща, і воїн із червоним хрестом на грудях помирає. Чудовисько з квадратною мордою розмахує головою, кидаючи на трупи пошматоване тіло, та здригнеться на останньому шматку: