Мені потрібна свобода - Аріна Спел
-Обовʼязки сторін. Повне матеріальне утримання, окрім покриття всіх необхідних витрат, додаткове утримання на рік, розмір якого вирішується особисто між сторонами. Хто скільки виторгує? Чи як? - коментарій мій залишився без відповіді.
Далі йшлося про те, що король зобовʼязаний навідувати королеву у плідні дні, а вона його приймати, до поки не зачнуть спадкоємця. Після настання вагітності і по досягненню нащадком трьох років робилася перерва.
-Подвиг , звісно, не легкий, але не те щоб не здійсненний- гмикнула я, але очі від паперу не підвела, бо скрегіт зубів був замість тисячі слів, як то кажуть.
Гарем. Цікаво. Я, звичайно, знала що це рахується в нормі, тримати у поважних і заможніх осіб утриманок. Але, щоб прописувати це в шлюбному контракті…. Ну-ну. Тут теж месендж зводився до одного: не втручатися і виказувати повагу вельмишановним «лярвам».
-Повагу? А як інакше. Я, знаєте, звикла поважати чужу працю. Тим паче таку не легку.
Перегорнула наступну сторінку, а там пусто. Чисті аркуші.
-Так, стоп, це все? - запитала я.- Ваш гарем обговорили , всі деталі задокументовано, а про мій не слова?!!!
-Прошу? - Кайлен дивився на мене так, ніби не міг зрозуміти про що це я. - Гарем? Який ще ваш гарем? Навіщо вам гарем?
-Як це навіщо? Ми з вами , чисто теоретично, звісно, маємо зачати спадкоємця, на цьому все. Ще й перева три роки. Ви мене вже вибачайте, але хто буде задовольняти мої жіночі потреби? мені багато не треба, одного , ну може двох, на випадок, якщо один з них захворіє.
О, вираз королівського обличчя треба було бачити. Словами це не передати. Я хвилювалася лише про одне , щоб він не спалив мене своїм поглядом, або сам не згорів. Остін, який весь час сидів на підвіконні, закрив руками лице, і схлипував. Сміється, зараза. Чудово розуміє мою гру. Я ж кажу, з нас би вийшли гарні друзі. А цей навіжений тільки все більше розпалюється:
-Я!!!Буду!!!!Задовільняти!!!! Ваші!!!! Жіночі!!!!Потреби!!!!!
Ха, малий, ти на гачку. Здоровий глузд тобі так просто не повернути. Будемо добивати.
-Ну, може й будете , а може й не ні. Хто воно знає як все виявиться насправді. До того ж, захочеться мені, а ви в гаремі чи в чергової коханки, що мені в чергу ставати? Та й нащо вставати? Що з вас візьмеш після іншої жінки. Пусто. Ні-ні-ні. Я наполягаю, це питання прирівняти до справи державного значення, і детально узгодити.
Остіна трясло. Його лице було закрито руками, а плечі здригалися. Але неважко було зрозуміти що сміх він стримує через силу.
Кайлен повільно підвівся , обійшов стіл, став за крок до мене, нависаючи і домінуючи. Просто стояв і мовчав, важко дихаючи й не зводячи погляд.
-Це все леді, чи будуть ще якісь питання?
-Ні, питань не буде. Інформації для роздумів більш ніж достатньо.
-Тоді не буду затримувати- але сам не відступив ні на крок. Так і продовжував нависати.
Чесно кажучи, вставати було боязко. Я відчувала, що стримує себе він з останніх сил. Але наперекір логіці, замість страху і паніки я відчувала зовсім інше. Тяжіння. Нічим не обґрунтоване тяжіння. Він же повинен дратувати мене своїми шовіністичними замашками, а я, натомість, відчуваю як внизу живота закручується вогняна спіраль. Тікати , треба тікати. Все це я обміркую пізніше.
Але тікати треба з гордо піднятою головою. Тому, я повільно піднялася, зачепивши при цьому грудьми чоловіка (сам винен, не треба так впритул стояти, не лізти ж мені повзком) і не попрощавшись попрямувала на вихід. В тиші кабінету було чути лише мої кроки і сопіння Кайлена.
