Обурливо гарна, або Ліки Його Високості - Ольга Обська · автор

Магістр прийшов перевірити, чи все гаразд, коли Сніжана вже переодяглася до сну. Вона не здивувалася його приходу. Відповідальність — друге ім'я Крайдана. Як би він міг заснути, не впевнившись, що підопічна ціла і неушкоджена?

Вона стояла біля вікна, дивилася на зірки, на їхні чудернацькі незнайомі візерунки. Сумувала за домом. Тепер стільки всього трапляється за день, що земне життя згадується все рідше і рідше — лише вечорами, коли Сніжана залишається одна.

— От думаю, як краще вчинити, — Крайдан підійшов. Став поруч. — Чи треба зачинити тебе на магічний замок на ніч?

Він сумно посміхнувся. Дійсно дилема. Сніжані не хотілося б сидіти під замком — відчувати себе бранкою, але вночі тут іноді трапляються непрохані гості, тому ідея не така й погана.

— Боюся, хтось може потурбувати твій сон. Після балу по палацу розповзаються всілякі чутки про тебе.

— Можу собі уявити, яку злість зачаїли на мене діви-учасниці фестивалю, — теж невесело посміхнулася Сніжана.

— Так, діви можуть почати цькування. Будь до цього готова, — попередив Крайдан.

Дівчат-учасниць відбору Сніжана не так уже й боялася. Їхні шпильки їй байдужі. А заподіяти фізичну шкоду вони навряд чи зможуть. Не дарма ж Сніжана три місяці відвідувала курси самооборони — легко впорається із субтильними розпещеними дівами. Хіба що вони накинуться на неї всі гуртом.

— Не турбуйтеся, Магістре, я вмію за себе постояти.

Набагато більше за жіночу нездорову конкуренцію Сніжана побоювалася гніву короля. Після сьогоднішнього балу Його Величність може покласти на неї провину за поведінку власного сина. Вирішить, що це Сніжана спровокувала Твінсена на демарш. Втрачати прихильність Арттерика не хотілося. Вона ще сподівалася, що він зможе посприяти її поверненню додому.

— Придворні обговорюють не лише бал, — у голосі Крайдана почулося напруження. — По палацу вже встигли розповзтися чутки, що ти проводила заборонений чорний ритуал над хворим хлопчиком.

Дрімуче середньовіччя! Хто б їм мізки прочистив, цим пліткарям.

— У Брайза зупинилося серце, Тельмара поряд не було. Я зробила дитині штучне дихання та непрямий масаж серця, щоб врятувати життя, — Сніжана навіть не помітила, що вимовила слова емоційно, з натиском. Невже і Крайдану треба доводити, що вона діяла на благо дитини?

Вона зазирнула йому у вічі. Даремно боялася побачити там скепсис, недовіру чи осуд. Вона потонула у теплому погляді. Це приємно до тремтіння, коли грізний сильний чоловік дивиться на тебе як на рівну. З повагою та захопленням.

— Яка ти безрозсудно відважна, моя іносвітянко, — Крайдан знову сумно посміхнувся. Підняв долоню, торкнувся щоки. Серце защеміло від його ніжності. — У вас там усі такі? Хоча ні, не відповідай. Ти така одна, — друга долоня лягла на другу щоку.

У полоні його ніжних рук було так солодко. Хвилювання скрутилося пружиною внизу живота. Сніжані пригадався їхній поцілунок. Тоді на кілька секунд не лише його губи заволоділи її губами — він привласнив собі її всю. Щоки спалахнули від забороненого бажання пережити це відчуття знову.

Вона відчувала — він хоче того ж самого. А може навіть більшого. Його обличчя було так близько. У його подиху вона вловила болісну боротьбу з собою... Він різко відскочив, так і не торкнувшись її губами. Він переміг себе — не переступив межу.

— Вибач. Більше такого не повториться, — сказав похмуро і попрямував до дверей.

Біля входу обернувся:

— Я не замикатиму тебе, але залишу сигнальну струну. Якщо хтось переступить поріг — я знатиму, і одразу ж прийду. Спи спокійно, — м'яко додав і вийшов.

Спочатку Сніжана розрізнила незрозумілий шурхіт, а потім низький вібруючий звук — ніби хтось зачепив товсту струну, натягнуту вкрай. Ну от, можна справді спати спокійно — покої Сніжани поставили на магічну сигналізацію.

Вона притулилася гарячим чолом до холодного скла. Подумки вона теж просила у Крайдана вибачення. Сніжана теж винна у тому, що трапилося. Вона дає йому привід — вона недостатньо холодна.

— Вибачте, Магістре. Такого більше не повториться, — пообіцяла, хоч він і не міг чути її слова.

Він не став скидати плащ, навіть коли зайшов усередину номера, який зняв у таверні на околиці столиці. Роззуватися теж не став. Плеснув собі в келих бурштинового напою і сів у крісло чекати, коли до нього прибуде зі звітом Жуліна. Він призначив їй зустріч тут.

Крісло виявилося розташованим навпроти туалетного столика з великим дзеркалом. Можна було милуватися своїм відображенням. Він хитав ногою в дорогому чорному чоботі і салютував келихом похмурому небезпечному Сірому Кардиналу, який дивився на нього з того боку дзеркала. Так, він звик вважати себе саме Сірим Кардиналом — людиною, яка залишається в тіні, але має велику владу. Люди, долями яких він грає, навіть не підозрюють, наскільки залежать від нього. Він може будь-кого смикнути за ниточку. Навіть короля.

Жуліна з'явилася без запізнення. Скористалася входом прямо з вулиці. Сірий Кардинал зняв цей номер саме тому, що заходити до нього можна було, минаючи парадний вхід, центральні коридори та сходи. Прекрасне місце для зустрічей, які не хочеш афішувати.

Він не став пропонувати Жуліні сісти. Йому подобалося, коли жінка стоїть перед ним — подобалося почуватися господарем становища.

— Що скажеш? Помітила ефект?

— Так, — засяяла Жуліна. Вона навіть не намагалася приховати свої емоції. — Усе за планом. Зілля потроху почало діяти.

— У чому це проявилося?

— Можливо, зовні це поки що не так і помітно. Але повірте, як жінка, я відчула його чоловічий інтерес, що прокидається.

Очі Жуліни горіли, як у мисливця, що взяв слід. Сірий Кардинал бачив її наскрізь — жінку трясе в передчутті любовних пригод.

— Гарна робота, Жуліно, — вдався він до похвали. — Продовжуй ненав'язливо потрапляти йому на очі. Ще день-два і Крайдан опиниться у повній владі зілля. Буде готовий на будь-що заради ночі з тобою.

Щоки Жуліни спалахнули. Вона ще більше затремтіла.