Мандри убивці - Робін Хобб
Врешті я знайшов того ключа, коли вже набрав певності, що з заходом сонця втрачу його назавжди. Був грубо зроблений, тяжко обертався в замках, але працював. Я відімкнув кайдани, скинув їх зі свого опухлого тіла. Обруч, який сковував мою ліву щиколотку, був таким тісним, що стопа захолола і майже заніміла. За кілька хвилин до неї повернулися життя і біль. Я не звертав на це уваги. Був надто зайнятий, шукаючи воду.
Більшість стражників спорожнила свої бурдюки, коли моя отрута висмоктала всю рідину з їхніх нутрощів. У бурдюку, який показав мені хлопець, було лише кілька ковтків. Я пив дуже повільно, довго тримаючи воду в роті, перш ніж ковтнути. У тороках Болта знайшлася пляшка бренді. Я дозволив собі маленький ковток, тоді закоркував і відклав її вбік. Поворотна дорога до водойми займе не більш як день. Я зможу це зробити. Мушу.
Я пограбував мертвих, забравши те, чого потребував. Обнишпорив сідельні сумки та торби на скинутих горою сідлах. Закінчивши, мав на собі блакитну сорочку, добру в плечах, хоча завдовжки майже мені до колін. Знайшов в’ялене м’ясо й зерно, сочевицю та горох, свій старий меч, який визнав найкращим, Болтів ніж, дзеркало, казанок, кухоль і ложку. Розстелив міцне покривало, поскладав на нього все це майно. Додав ще переміну одягу, завеликого на мене, та ліпше це, ніж нічого. Болтів плащ був мені задовгим, але найкраще зшитим, тож я його забрав. Один стражник возив із собою лляне полотно для перев’язок і трохи мазі. Я забрав це, порожній бурдюк і Болтову пляшку бренді.
Я міг оглянути тіла, чи нема при них грошей або коштовностей. Міг набрати чимало інших речей, які б, може, придалися мені. Та я виявив, що хочу лише замінити втрачене й забратися якомога далі від смороду роздутих тіл. Зробив клунок, настільки малий і тісний, наскільки міг, зв’язав його шкіряними ременями з кінської упряжі. Коли закинув його на здорове плече, він однаково здавався мені надто тяжким.
Мій брате?
Запитання здавалося невпевненим, не лише тому, що прилетіло здалеку. Наче він розучився. Наче людина розмовляє мовою, якою не користувалася багато літ.
Я живий, Нічноокий. Залишайся зі своєю зграєю і теж живи.
Я тобі не потрібний? — Коли він це спитав, я почув у його голосі докори сумління.
Ти завжди мені потрібний. Мені потрібно знати, що ти живий і вільний.
Я відчув його слабку згоду, та не надто більше. За якийсь час почав міркувати, чи не вигадав я його дотику до моєї свідомості. Але почувався дивно зміцнілим, відходячи від тіл у дедалі темнішу ніч.
Розділ 13. Синє озеро
У Синьому озері Холодна ріка закінчує свій біг, впадаючи в нього. Синім озером називають також найбільше місто на його берегах. За перших років панування короля Шрюда край довкола північно-східної сторони озера славився збіжжям і садами. З винограду, який ріс на тамтешньому ґрунті, роблено вино, що не знало собі рівних. Його не лише охоче купували в Шести герцогствах, а й вивозили караванами аж до Бінгтауна. Та потім настали довгі посухи, а після них запалені блискавками пожежі. Хлібороби й виноградарі так і не оговталися від цих катастроф. У наступні роки Синє озеро почало більше покладатися на торгівлю. Теперішнє місто Синє озеро є торговим осередком, де каравани з Ферроу та Держав Чалседу зустрічаються, щоб обміняти свої товари на привезені з Гірського королівства. Влітку спокійними водами озера плавають величезні баржі, але взимку шторми, що прилітають із гір, проганяють їхні команди на сушу, кладучи край озерній торгівлі.
Нічне небо було безхмарним, низько висів величезний оранжевий місяць. Зорі світили ясно, і я йшов, керуючись їхніми вказівками. Кілька хвилин утомлено дивувався, що ті ж зорі світили мені, коли я повертався додому, до Оленячого замку. Тепер же вони вели мене назад у Гори.
Я йшов усю ніч. Не швидко, не дуже твердим кроком, та знав: чим швидше дістануся води, тим швидше зможу полегшити свій біль. Що довше я йшов до води, то слабшим ставав. На ходу змочив один зі шматків полотна для перев’язок Болтовим бренді та обтер обличчя. Мигцем оглянув його в дзеркалі, вивчаючи ушкодження. Як судити з вигляду, то не було сумніву: я встряв у ще одну бійку та програв її. Більшість цих ушкоджень виявилися синцями і дрібними забоями. Здається, нових шрамів не буде. Бренді обпекло численні садна, але від вологи частина струпів розм’якла, тож я міг розтулити рота без особливого болю. Був голодний, але боявся, що в’ялене м’ясо тільки посилить мою спрагу.
Я дивився, як сонце здіймається над великою рівниною Ферроу в чудовій гамі кольорів. Нічний холод послабшав, я зняв Болтового плаща. Йшов далі. Коли достатньо посвітлішало, я з надією придивлявся до землі. Може, кілька коней повернулися до водопою. Однак я не бачив жодних свіжих слідів, тільки залишені нами вчора відбитки копит, уже обсипані по краях і затерті вітром.
Коли дістався води, день лише починався. Я обережно підійшов до водойми, але ніс та очі підказали мені, що довкола, на щастя, порожньо. Проте знав, що на мій талан годі покладатися і довго так не триватиме. Це було звичне місце караванних зупинок. Насамперед я напився вдосталь. Тоді дозволив собі певну розкіш: розпалив власний вогонь, зігрів казанок води й додав туди сочевиці, квасолі, зерна та в’яленого м’яса. Залишив казанок на камені при вогні, щоб він там собі умлівав, а сам тим часом роздягнувся та вимився у водоймі. З одного боку вона була мілкою, а сонце вже досить її нагріло. Моя ліва лопатка все ще поболювала при дотику чи русі, так само, як і натертості на зап’ястях і щиколотках, ґуля на потилиці, все обличчя загалом… Я перестав лічити свої болячки. Не збирався померти від жодної з них. Що ще важить?
Тремтячи, обсох на сонці. Переполоскав одяг, розвісив на якихось кущах. Доки він сохнув на сонці, я сидів, закутавшись у Болтів плащ, пив бренді та помішував суп. Довелося додати до нього води. Здається, минули роки, доки сушена квасоля і сочевиця зм’якли. Я сидів біля вогнища, раз по раз докидаючи туди хмизу чи сухих кізяків. Так минув якийсь час, я виплив із дрімоти, розплющив очі та намагався зрозуміти, п’яний я, побитий чи неймовірно втомлений. Вирішив, що в цьому стільки ж сенсу, як і в перелічуванні болячок. З’їв суп, не чекаючи, щоб квасоля, і досі тверда, зварилася повністю. Запив усе це бренді. Небагато його зосталося. Хоч як складно було змусити себе до цього, вичистив казанок і зігрів ще води. Обмив свої найгірші рани, змазав маззю, перев’язав ті з них, які можна було перев’язати. Одна щиколотка мала препоганий вигляд. Я не міг дозволити заразі потрапити туди. Тоді звів очі та помітив, що день хилиться до вечора. Не знати, коли він пролетів. Рештками сил я погасив вогнище, спакував усе своє майно й перебрався подалі від водойми. Мушу поспати, не ризикуючи при цьому, що інші подорожні мене знайдуть. Пригледів западинку, трохи захищену від вітру якимись кущами, що пахли смолою. Розстелив покривало, накрився Болтовим плащем і провалився в сон.
Знаю, що якийсь час я спав без
