Як я стала королевою - Ольга Обська

Останнім часом життя в Аліси стало таким насиченим, що в неї з'явилася супер здатність засипати миттєво — рівно в ту секунду, коли голова торкалася подушки. При цьому сон був настільки глибоким, що здавалося, між засипанням і пробудженням проходить лише одна мить.

Ось і цієї ночі відключилася Аліса моментально — їй не завадило навіть те, що спати треба було на новому місці — у покинутому замку на проклятому острові. А коли прокинулася, якийсь час не могла зрозуміти де знаходиться.

За вікном ледь жеврів світанок, а в двері хтось стукав. Аліса підскочила з ліжка і попрямувала дізнатися, в чому справа. Адже явно щось трапилося. Хто б насмілився будити королеву без вагомих причин? Одягатися Алісі не знадобилася, тому що роздягатися перед сном вона не стала. Про всяк випадок — раптом що.

Ранньою візитеркою виявилася Розабелла.

— Моя королево, — її голос тремтів від хвилювання. — Вибачте, що насмілилася вас потривожити, але я не знаю, що робити. Карла захворіла. У неї сильний жар, але вона не дозволяє мені покликати лікаря.

З Аліси миттєво злетіли залишки сну.

— Ходімо, — скомандувала вона.

Далеко йти, на щастя, не довелося, бо камеристки розташувалися у сусідній кімнаті.

Аліса зайшла до їхніх покоїв і відразу ж рішуче попрямувала до ліжка Карли. Та виглядала не дуже. Хворобливий рум'янець на щоках, гарячковий блиск в очах. Сумнівів не залишилося — у неї висока температура. Аліса поклала долоню на її чоло і переконалася — сильний жар. Що за недуга вразила камеристку? Застуда, ангіна, інфекція? На проклятому острові так жарко, що начебто і застудитися складно.

— Карло, бачу, тобі дуже зле. Потрібно запросити лікаря.

— Нічого серйозного, моя королево. Легке нездужання. Саме минеться, — запевнила камеристка.

— Що за впертість? — несхвально похитала головою Аліса. — Я чудово бачу, наскільки тобі погано. Жанкарло — досвідчений лікар. Дасть мікстуру і тобі полегшає.

— Я краще отруту вип’ю, ніж його мікстуру! — палко заперечила Карла, від чого рум'янець на її щоках став ще яскравішим.

Дивно, як манірна і в цілому врівноважена Карла перетворюється на темпераментну левицю, якщо мова заходить про лікаря. Чим же він її так сильно образив? Спокусив, а потім покинув? Еге, чоловіки, чоловіки. Аліса відчувала жіночу солідарність. Але це не відміняло того факту, що Карлі була потрібна медична допомога.

— Послухай, — Аліса присіла на стілець поруч із ліжком, — що б між вами не сталося, іншого лікаря у нас зараз немає. Доведеться потерпіти його огляд.

— Огляд я ще могла б витерпіти, але не лікування, — пирхнула Карла. — Цей сластолюбець підливає у свої мікстури любовне зілля!

— Що? — у Аліси очі округлилися від подиву.

— Тоді він мене так і спокусив! Тоді я теж захворіла, і він узявся мене лікувати. О, він був сама жалісливість. Я вважала, що викликаю у нього щирі почуття. Він казав, що давно марив мною. Хто ж знав про його підступність? Йому потрібна була лише близькість. Цей підлий змій обпоїв мене. Його зілля може на цілу ніч затьмарити розум. Якби не воно, я б встояла.

— Стривай, Карло, з чого ти взяла, що в його мікстурі було зілля? Наш лікар досить привабливий. Ним можна захопитися і без любовних настоянок.

— О, всі так думають, але Генрієтта, наша старша білошвейка, відкрила мені очі.

— А вона звідки знає?

— Її він теж обпив, коли лікував.

Ох, які пристрасті. А чи не ревнощі змусили Генрієтту обмовити Жанкарло? Не вірилося Алісі, що лікар здатний на таку підступність.

— Коли я довідалася, що за натура таїться під маскою добропорядного лікаря, я його покинула і поклялася, що ніколи не лікуватимусь у нього. Краще вже померти в розцвіті літ, ніж знову здатися на милість його підступності!

Вона закінчила фразу патетично та збуджено. Її очі горіли праведним гнівом. Груди колихалися від частого дихання. І стало зрозуміло, що Карла досі дуже небайдужа до лікаря, а за ненавистю ховається пристрасть. Що, до речі, зайвий раз доводило — вона й без зілля ним не на жарт захоплена.

— Ось що, Карло, перш ніж помирати у розцвіті літ, треба хоча б дізнатися від чого. Розабелло, — звернулася Аліса до другої камеристки, яка схвильовано стежила за бесідою з дальнього кутка кімнати, — йди за лікарем.

Та миттєво побігла виконувати розпорядження.

Карла знову збиралася почати обурюватися, але, по-перше, вже було пізно, а по-друге, Аліса надала обличчю непохитного виразу, який, втім, пом'якшила підбадьорливим поглядом: мовляв, я все проконтролюю і жодних підлих намірів з боку лікаря не допущу.

Не минуло й десяти хвилин, як Розабелла повернулася разом із Жанкарло. Той виглядав дуже стурбованим і навіть засмученим.

— Що трапилося?

— Сильний жар, — замість Карли відповіла Аліса, поступаючись лікареві стільцем біля ліжка.

— Це почалося з вечора, — подала голос Розабелла.

Сама хвора вперто мовчала і дивилася на лікаря крижаним поглядом.

Той почав огляд з того, що приклав кінчики пальців до скронь Карли. Декілька секунд зосереджено мовчав. Потім його руки промацали шию, ніби він перевіряв, чи не збільшені лімфовузли, потім заглянув Карлі в очі, наказавши дивитися вгору.

Цього лікарю вистачило, щоб поставити діагноз.

— Одній із земляних жаб все ж таки вдалося вас поранити? — Він не питав — стверджував. — Чому ви не сказали? — Ці слова були вимовлені з докором.

Погляд Карли обдав лікаря жаром і відразу знову став крижаним. Вона не промовила жодного слова.

— Де рана? — запитав Жанкарло.

— Там лише подряпина.

— Де? — питання прозвучало так владно, що Карла не змогла протистояти натиску.

Вона відкинула ковдру з ніг, продемонструвавши кісточку. Там виднілися сліди від жаб'ячого ікла, але рана справді була неглибока, більше схожа на подряпину. Однак шкіра довкола виглядала запаленою.

— Чому ви одразу не сказали? — повторив Жанкарло своє риторичне запитання. Лікар був злий і ніжний водночас. — Якби я одразу обробив рану протиотрутою, нам вдалося б уникнути жару. А тепер вам доведеться провести в ліжку щонайменше три дні і пити гіркі мікстури.