Буря Мечів - Джордж Мартін

— Гадаю, ти для цього завдання годишся якнайкраще.

— І справді! — гаряче вигукнув сер Кеван.— Не маю сумнівів, що з тебе вийде чудовий скарбничий, Тиріоне.

Лорд Тайвін знов обернувся до Мізинчика.

— Якщо Лайса Арин візьме з вами шлюб і відновить королівський мир, ми повернемо лорду Роберту титул хранителя Сходу. Коли ви зможете виїхати?

— Завтра, якщо вітер буде попутний. Далі за ланцюгом саме вантажиться з човна браавоська галера. «Цар моряників». Попрошу в капітана каюту.

— Проґавите королівське весілля,— сказав Мейс Тайрел.

Пітир Бейліш знизав плечима.

— Припливи й панни чекати не звикли, мілорде. Коли почнуться осінні шторми, подорож стане набагато небезпечнішою. А з потопельника навряд чи вийде гарний наречений.

— Щира правда,— хихикнув лорд Тайрел.— Тож не затримуйтеся.

— Най боги пошлють вам попутного вітру,— поблагословив верховний септон.— Весь Королівський Причал молитиметься за ваш успіх.

Лорд Редвин пощипав себе за ніс.

— А можна повернутися до питання союзу з Грейджоєм? На мою думку, в такій ідеї є багато «за». Грейджоєві лодії підсилили б мій власний флот і забезпечили нам достатньо сили на морі, щоб напасти на Драконстон і покласти край претензіям Станіса Баратеона на престол.

— Лодії короля Балона зайняті зараз іншим,— увічливо мовив лорд Тайвін,— як і ми. За альянс Грейджой просить половину королівства, але чим він цю половину заслужить? Воюватиме зі Старками? Він і так з ними воює. Навіщо платити за те, що він і безплатно забезпечує? Як на мене, то найкраще взагалі з лордом Пайку поки що нічого не робити. Мине час — і може з’явитися кращий варіант, за якого королю не доведеться відмовлятися від половини королівства.

Тиріон уважно роздивлявся батька. «Щось він недоговорює». Йому пригадалися оті важливі листи, які лорд Тайвін писав того вечора, коли Тиріон зважився вимагати в нього Кичеру Кастерлі. Що він тоді сказав? «У деяких битвах перемагають штихами і шаблями, а в деяких — перами та круками». Цікаво, думав Тиріон, що це за «кращий варіант» і яку ціну доведеться заплатити за нього.

— Мабуть, час переходити до весілля,— сказав сер Кеван.

Верховний септон розповів про приготування, які вже почались у Великому септі Бейлора, а Серсі поділилася детальним планом банкету. У тронній залі нагодують тисячу гостей, а у дворах — ще більше. У зовнішньому й середньому дворах напнуть шовкові шатра й поставлять у них столи з наїдками й діжки елю для всіх, хто не поміститься в залі.

— Ваша світлосте,— промовив великий мейстер Пайсел,— щодо кількості гостей... прилетів крук з Сонцеспису. Просто зараз на Королівський Причал скачуть три сотні дорнян; прибути сподіваються ще до весілля.

— Як це вони скачуть? — буркнув Мейс Тайрел.— Вони в мене дозволу перетинати мої землі не питали.

Тиріон помітив, як у Тайрела побуряковіла шия. Між дорнянами й небосадівцями ніколи особливої любові не було: століття за століттям, навіть за мирних часів, вони вели незчисленні битви за кордон, робили туди й сюди наскоки в горах і у прикордонні. Ворожнеча трохи вщухла, коли Дорн став частиною Сімох Королівств... поки дорнський князь на прізвисько Червоний Гад на турнірі не зробив каліку з юного спадкоємця Небосаду. «Дражливе питання»,— подумав карлик, чекаючи, як же батько з цим упорається.

— Князь Доран їде на запрошення мого сина,— спокійно озвався лорд Тайвін,— але не на свято, а щоб посісти своє місце в раді й домогтися у справі про вбивство його сестри та її дітей справедливості, якої так і не домігся від Роберта.

Тиріон спостерігав за обличчями лордів Тайрела, Редвина й Рована, міркуючи, чи стане бодай в одного з них сміливості запитати: «Але ж, лорде Тайвіне, хіба не ви піднесли Роберту їхні тіла, загорнені в ланістерівські плащі?» Ніхто з них, звісно, цього не сказав, проте це ясно читалося на їхніх обличчях. «Редвину це до спини,— подумав Тиріон,— а от у Рована такий вигляд, наче він вдавився».

— Коли король одружиться з вашою Марджері, а Мірселла — з княжичем Тристаном, ми всі станемо одним великим домом,— нагадав сер Кеван Мейсу Тайрелу.

— Минула ворожнеча має лишитися в минулому, ви не згодні, мілорди?

— Це ж весілля моєї доньки...

— ...і мого онука,— твердо сказав лорд Тайвін.— На ньому немає місця для старих сварок, правда ж?

— Я не сварився з Дораном Мартелом,— запевнив лорд Тайрел, хоч і не без обурення в голосі.— Якщо хоче мирно перетнути Розлоги, досить просто запитати мого дозволу.

«Оце вже навряд чи,— подумав Тиріон.— Він виїде нагору кістяною дорогою, біля Літнього Палацу поверне на схід і приїде королівським гостинцем».

— Триста дорнян не вплинуть на наші плани,— сказала Серсі.— Солдат ми нагодуємо у дворі, для лордійчуків і високородних лицарів у тронну залу втиснемо кілька додаткових лавок, а князю Дорану знайдемо почесне місце на помості.

«Тільки не біля мене»,— ясно прочитав Тиріон в очах Мейса Тайрела, та лорд Небосаду, нічого не відповівши, лише коротко кивнув.

— Мабуть, можна вже перейти до приємнішої справи,— мовив лорд Тайвін.— Час ділити плоди перемоги.

— Що може бути солодше? — зронив Мізинчик, який свій плід — Гаренхол — уже проковтнув.

У кожного лорда були свої вимоги: оцей замок й оте село, чи смуга землі, чи річечка, чи ліс, чи годованець маломожного лорда, в якого війна забрала батька. На щастя, плодів було чимало, тож сиріт і замків вистачило на всіх. Списки були у Вейриса. Сорок сім маломожних лордійчуків і шістсот дев’ятнадцять лицарів поклали життя під вогненним серцем Станіса і його Царя світла, а з ними ще кілька тисяч простих солдатів. Усі вони зрадники, тож їхніх нащадків позбавили спадкоємства, а землі й замки передали тим, хто довів свою відданість.

Найбагатший врожай зібрав Небосад. Роздивляючись кругле черево Мейса Тайрела, Тиріон подумав: «А непоганий у нього апетит!» Тайрел вимагав землі й замки лорда Алестера Флорента — власного свого прапороносця, який зробив величезну помилку, спершу підтримавши Ренлі, а тоді — Станіса. Лорд Тайвін радо погодився. Ясноводу Фортецю з усіма землями та прибутками передали середньому сину лорда Тайрела — серу Гарлану, одним махом перетворивши його на великого лорда. Старший його брат, звісна річ, мав успадкувати Небосад.

Менші земельні наділки даровані були лорду Ровану та приощаджені для лорда Тарлі, леді Окгарт, лорда Гайтавера й інших достойників, сьогодні не присутніх. Лорд Редвин попросив лише тридцятирічне звільнення від певних податків,