Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

Повітря було якесь дивне. Не запах, не температура, не вологість повітря насторожили його, хоча ніч була досить тепла і задушлива. Повітря раптом стало якесь незвичайне. Якесь… неправильне.

Річард не міг зрозуміти, що його насторожило, не бачив причини для цього дивного відчуття. У маленькому кабінеті, де він читав, не було вікон, тому він не знав, що відбувається зовні — ясно на вулиці, піднялася буря, чи просто вітряно. Він знав тільки, що зараз глибока ніч.

Кара читала неподалік, влаштувавшись в кріслі, оббитому коричневою шкірою. Помітивши рух Річарда, вона теж піднялася на ноги і тепер мовчки чекала.

Річард попросив її переглянути кілька знайдених ним старих фоліантів. Все, що вона могла б дізнатися з них про часи, коли була написана книга «Вогняний Ланцюг», могло виявитися корисним. Кара взялася за роботу без єдиної скарги. Вона взагалі рідко скаржилася на що-небудь, якщо це, звичайно, не ставило під загрозу життя лорда Рала.

Щоб у неї була можливість перебувати з ним в одній кімнаті, Кара готова була навіть читати старовинні книги, які він їй давав. Одна з Морд-Сіт, Бердіна, знала мову стародавньої Д'хари і в минулому змогла розшукати вельми корисні для Річарда відомості. Правда, зараз Бердіна була далеко, в Народному Палаці. Однак, було досить книг, написаних на мові, знайомій Карі.

Кара дивилася на Річарда, а він уважним поглядом обводив полицю за полицею — декоративне різьблення на дерев'яних частинах меблів, лаковані шкатулки, оброблені сріблом, танцюючі фігурки, вирізані з кістки; поліровані камені, що лежать в оксамитових коробочках, старовинні скляні вази.

— Лорд Рал, — запитала вона, нарешті, — щось сталося?

Річард озирнувся через плече.

— Так, щось не так з повітрям.

Всім своїм виглядом вона висловлювала напружене занепокоєння. Напевно слова про повітря, з яким «щось не так», здалися їй дивними. Це могло віщувати нові неприємності, а неприємності означали потенційну загрозу. Швидким рухом Кара затиснула в кулаці ейдж, червона шкіра її одягу злегка рипнула. Тримаючи напоготові зброю, вона вдивлялася в тіні по кутках невеликого приміщення, немов очікуючи, що з полиць на них ось-ось обваляться полчища ворогів.

Її брови напружено зійшлися.

— Ви думаєте, це Звір?

Про таку можливість Річард не подумав. Звіра, творіння Сестер Тьми, Джеган послав по його сліду з єдиною метою — знищити Річарда. Це породження тьми як і раніше залишалося потенційною загрозою. В минулому були випадки, коли Звір з'являвся прямо з повітря.

Річард не міг би точно сказати, чому у нього виникло таке відчуття, не міг би пояснити, що саме його турбує. Лише знав, що йому вже доводилося з цим стикатися, він повинен знати це, повинен пам'ятати. Але все ніяк не міг вирішити, викликано це почуття реальністю, або просто розігралася уява.

Він струснув головою.

— Ні… не думаю, що це Звір. Це щось інше.

— Лорд Рал, думаю, вам це уявляється через довге сидіння над книгами. Вже пізня ніч. Напевно, ви просто дуже втомилися.

Був час, коли він і справді прокидався, ледь заснувши, деколи його розум був як у тумані від переслідуючих кошмарів. Кошмарів, які він, прокинувшись, ніколи не міг пригадати. Але зараз це було абсолютно інше почуття, не схоже на отупіння від втоми, коли засинаєш на ходу. Крім того, незважаючи на втому, він не збирався витрачати час на сон, він був занадто знервований, щоб спати.

Всього лишень вчора йому вдалося довести іншим, що Келен реальна, що вона існує, а зовсім не плід його уяви, омани або марення. Тепер вони переконалися, що Келен — зовсім не його божевільна мрія, не вигадка. І зараз, коли Річард, нарешті, отримав допомогу, якої потребував, все його єство заповнилося нестримним бажанням відшукати її, не даючи собі розслабитися ні на мить. Він не бажав втрачати часу навіть на сон. Особливо тепер, коли в його руках опинилися якісь шматочки цієї головоломки.

Там, в Народному палаці, піддаючи сумніву розповідь Тові (тобто провокуючи її), Ніккі примудрилася вивідати в неї всі жахливі деталі змови чотирьох сестер — Юлії, Цецилії, Ерміни і Тові. Вони запустили заклинання Вогняного Ланцюга, знайдене в стародавній книзі, захованій в катакомбах на протязі декількох тисячоліть. В результаті дії заклинання їм вдалося стерти з пам'яті людей усі спогади про Келен. Завдяки тому, що уві сні Річард поклав руку на свій меч, його пам'яті заклинання не торкнулося — магія меча захистила його розум. Але, зберігши пам'ять про Келен, пізніше в її пошуках він втратив Меч Істини.

Деякі маги давнини передбачали наслідки застосування заклинання Вогняного Ланцюга. У ті далекі часи чарівники намагалися знайти спосіб невидимими і непомітними пробиратися серед ворогів. Вони придумали, як знищувати пам'ять людей за допомогою магії Збитку. У цьому випадку залишені фрагменти спогадів з'єднувалися між собою в помилкову пам'ять, заповнюючи порожнечу, викликану магією. У результаті об'єкт заклинання стирався з розуму багатьох людей.

Зрештою, чарівники, які придумали заклинання, прийшли до висновку, що результат його дії надзвичайно небезпечний. Ефект заклинання Вогняного Ланцюга був здатний породити каскад некерованих подій, які неможливо було навіть передбачити. Описуючи ці наслідки, маги порівнювали їх з пожежею, яка спалює зв'язки між людьми, навіть тими, чия пам'ять спочатку змінена не була. Прийшовши в жах від того, яким небезпечним виявилося заклинання, вони не посміли навіть думати про його застосування.

Але чотири сестри Тьми — посміли. Їх не турбувало, що в результаті може загинути весь світ живих. Власне, це і було їх кінцевою метою.

А тому Річард не міг дозволити собі спати. Тепер, коли йому, нарешті, вдалося довести Ніккі, Зедду, Карі, Натану і Енн, що він в своєму розумі, і що Келен дійсно існує, нехай навіть вони нічого про неї не пам'ятають, всі з ентузіазмом взялися йому допомагати.

А він відчайдушно потребував будь-якої допомоги. Він повинен був знайти Келен. Вона була його життям. Вона була частиною його. Вона була для нього всім. Її незвичайний розум зачарував його з моменту їх першої зустрічі. Спогади про її прекрасні