Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Террі Гудкайнд

Вона повела очима вгору. Темні силуети зібралися разом — це сестри оточили дівчинку. Вони тягли її, штовхали в спину, рухаючи до важкої колоди для рубання м'яса, що стояв посеред кімнати. Дві сестри тримали руки дівчини, а сестра Юлія присіла перед нею навпочіпки, щоб було легше дивитись їй в очі, повні паніки.

— Ти знаєш хто така Тові?

— Стара! — Викрикнула дівчинка. — Стара!

— Правильно, стара. Що ще ти знаєш про неї?

Дівчинка хапала повітря, не в змозі вимовити ні слова.

— Велика. Вона була велика… І стара. Вона була занадто велика, щоб ходити швидко.

Сестра Юлія нахилилася зовсім близько і схопила дівчинку за тоненьку шию.

— Де вона? Чому її тут немає, хоча вона мала зустрічати нас? Куди вона поділася?

— Вона пішла, — заплакала дівчинка. — Пішла.

— Чому? Коли вона була тут? Коли виїхала? Чому вона поїхала?

— Кілька днів тому вона була тут. Вона жила у нас деякий час. Але кілька днів тому…

Сестра Юлія з гнівним криком схопила дитину і шпурнула об стіну. Неймовірним зусиллям Келен піднялася, спершись на руки і коліна. Дівчинка сповзла вниз, на підлогу. Не звертаючи уваги на тремтіння і слабкість, Келен поповзла по битому склу та черепках і прикрила своїм тілом тіло дівчинки, яка заплакала, не розуміючи, що відбувається.

Поруч почулися кроки. Келен побачила поряд в підлозі встромлену величезну сокиру. Дівчинка закричала і спробувала вирватися, але Келен продовжувала прикривати її собою, притискаючи до підлоги.

Тіні наближалися, і пальці Келен зімкнулися навколо дерев'яної ручки важкої сокири. Вона не міркувала, її дії були машинальними, проти загрози годиться будь-яка зброя. Вона немов спостерігала збоку за собою, жінкою, що здійснює ці дії.

Відчуття зброї в стислій руці дало якесь внутрішнє задоволення — її кулак напружився навколо ручки, слизької від крові. Зброя означала життя. Спалахи блискавок відбивалися від гладкої сталевої поверхні. Коли сестри підійшли досить близько, Келен різко підняла руку, щоб завдати удару. Але перш ніж їй це вдалося, вона всіма нутрощами відчула такийий поштовх, немов здоровенна колода протаранила їй живіт, з силою відкинувши на інший кінець кімнати.

Удар об стіну приголомшив її. Здавалося, комора залишилася далеко-далеко, на дальньому кінці довгого темного тунелю. Біль затопила всю її істоту. Вона спробувала підняти голову, але не змогла. Її затягла тьма.

Коли Келен знову прийшла в себе, дівчинка скорчилась на підлозі біля ніг сестри, яка грізно височіла над нею.

— Я не знаю, — говорила дівчинка, — не знаю, чому вона поїхала. Вона казала, що повинна потрапити в Каска.

У кімнаті встановилася дзвінка тиша.

— Каска? — Нарешті перепитала сестра Ерміна.

— Так, вона так і говорила. Сказала, що повинна потрапити в Каска.

— У неї з собою що-небудь було?

— З собою? — Дівчинка тремтіла. Її тоненький плач нагадував жалібне скиглення цуценя. — Як це? Що значить — з собою?

— З собою! — Закричала сестра Юлія. — У неї повинні були бути речі. Несла вона що-небудь у руках? Ти бачила, що вона забрала з собою?

Дівчинка завагалася. Сестра Юлія вдарила її по обличчю, досить сильно, щоб зламати кілька зубів.

— Ти бачила, що вона забрала з собою?

Кров потекла з носа дівчинки, прокладаючи на щоці довгу доріжку.

— Одного разу, коли вона спустилася повечеряти, я понесла їй чисті рушники. І в її кімнаті я щось бачила. Щось дивне.

Сестра Цецилія нахилилася нижче.

— Дивне? Що це було?

— Це було схоже на… коробку. Її загорнули у білу сукню, але сукня була шовкова і вона зісковзнула. Коробка була вся чорна. Але не як фарба. Вона була чорна, як ніч. Вона наче втягувала в себе денне світло.

Всі три сестри мовчки випростались.

Келен прекрасно знала, про що говорила дівчинка. Це вона, Келен, забрала ті три скриньки з Саду Життя в Народному Палаці — палаці лорда Рала.

Коли вона принесла тільки одну з них, сестра Юлія прийшла в лють від того, що вона не принесла одразу всі три. Але шкатулки виявилися розміром більше, ніж вони очікували, і не вмістилися в її мішку. Сестра Юлія загорнула ту прокляту шкатулку в біле плаття Келен і віддала Тові, кажучи, що їй потрібно поспішити, і відправлятися в дорогу негайно, і що вони зустрінуться пізніше. Сестра Юлія не хотіла ризикувати, щоб хто-небудь у палаці побачив в їх руках одну з скриньок. Тому-то сестра Тові вирушила в дорогу раніше, ніж Келен повернулася з Саду Життя з рештою двома.

— Навіщо Тові відправилася в Каска? — Запитала сестра Юлія.

— Не знаю, — заплакала дівчинка. — Присягаюся, не знаю. Вона говорила це моїм батькам, а я почула. Вона говорила, що повинна скоріше дістатися в Каска. Вона пішла кілька днів тому.

Тихо лежачи на підлозі, Келен щосили намагалася віддихатися. Кожен вдих віддавався болем у ребрах, і це було тільки початком болю. Покінчивши з дівчинкою, сестри звернули свою увагу на Келен.

— Можливо, ми повинні трохи поспати, поки йде дощ, — запропонувала сестра Ерміна. — Нам потрібно відправитися в шлях якомога раніше.

Сестра Юлія, уперши в стегно кулак із затиснутим в ньому дакрилом, задумливо походжала між дівчинкою і колодою для рубання м'яса. Черепки глиняного посуду хрумтіли під її ногами.

— Ні, — сказала вона, обертаючись до решти. — Відбувається щось дивне.

— Відбувається із заклинанням? Ти вважаєш так через цю людину?

— Це? Аномалія, і нічого більше, — відмахнулася сестра Юлія. — Щось не так з усім іншим. Навіщо б Тові знадобилося терміново виїхати? У неї був чіткий наказ чекати нас тут. І вона дісталася сюди — але раптом поїхала.