Львів самотніх сердець - Юлія Мельникова

С. 25: Вечорами, сидячи за візерунчастим вікном турецького кварталу, знудьгований Леві [знечів'я] => знічев'я став записувати на папері думки, котрі не давали йому спокою.

С. 28: Але вранці мені так [і вдалось] => і не вдалось побачити Шабтая.

С. 33: Проминувши єврейські вулиці, де все було для нього знайоме, раббі, пройшовши крізь Татарську браму, завертав на Сарацинську, що її серед [обивателі] => обивателів називали Поганською — або просто Поганкою, в той самий турецький квартал, де замешкав Леві.

С. 34: Кілька років тому, в 1663-му, львівські єзуїти домоглися того, на що так давно чекали, і про що довелось просити їхнього покровителя, графа [Ліпицького] => Липіцького — єврейського погрому.

С. 37: Того ранку вона пекла булочки з січеними горіхами, присипані зверху [цинамоно] => цинамоном, і по всьому будинку Коенів струменіли пахощі гарячого тіста.

С. 42: Осман вклонився старому [Селимові] => Селімові й потяг за собою Фатиха.

С. 44: Прогулюючись та прислухаючись до розповідей Фатиха Кепе, Леві не помітив, що [поз] => повз нього пройшов, заслонений львівською ґотикою, раббі Нехемія Коен.

С. 44: У кожному випадку, перемінив той віру, чи ні, але до Леві [Міхаеля] => Михаеля Цві рабин ставився погано.

С. 51-51: Вихідець з давнього роду Абарванелів, чиї нащадки вмирали на кострищах в роки Реконкісти й засуджували на смерть власних дітей на службі в трибуналі інквізиторів, Хайяті-заде з’являвся там, [те] => де могла знадобитись його єврейська невгамовність.

С. 60: — Не знаємо такого, — [вдповідали] => відповідали їм місцеві мешканці, — вперше чуємо!

С. 65: Не знав Миколай-Кшиштоф, що відтепер до двох проклять [дадасться] => додасться ще й третє, за те, що придбав викрадені з пірамід мумії шляхетних єгиптян та ще й потопив у морській безодні.

С. 67: Стах [виявивсся] => виявився хитруном, і, не довіряючи управителям, сам почав їздити по Речі Посполитій, зустрічатися з кагальними старостами, витрушуючи з них гроші.

С. 69: Пан приходив до [крулої] => круглої вежі лише тоді, коли дівчина вже встигла перекусити, і починав звичайні свої умовляння: ви, дорогенька, у нас не полонянка, а гостя, чи не бажаєте подивитись мій замок?

С. 90: — Чому я весь час думаю про нього? Що є в цьому Османі такого, що змушує мене пам'ятати про нього, шукати його, чекати?! — запитувала пані Сабіна, [вдивляючий] => вдивляючись у погнутий дах Латинського собору.

С. 91: Твій амулет [знашов] => знайшов єзуїт Несвіцький!

С. 92: Натяк на це є в книзі Осії: Машіах, щоб спокутувати гріхи єврейської блудниці, повинен [прийди] => прийти на її ложе чистим, таким чином змивши нечистоти не лише з однієї занапащеної жінки, а й з цілого людства.

С. 100: Та й сам священик не згадував про зустрічі з турецьким [кригарем] => книгарем Османом Седе, позаяк його незґрабна місіонерська спроба ганебно провалилася.

С. 104: Про поїздку на велосипедах, бурю та блискавки Мирослав більше не згадує, ці епізоди [цілковити стердись] => цілковито стерлись з його пам’яті.

С. 116: Стіни його [прикрашал] => прикрашали діри, частина муру почала потроху обвалюватись, бо її роздирало чіпке коріння плюща й молоді паростки білого ясеня.

С. 119: — Се було в німецьких краях, — додав другий, — а жінку, що викликала у такий спосіб біль голови і страшні прищі по всьому тілу в своєї сусідки, давно [спалену] => спалено.

С. 122: Завдяки раббі Нехемії [Коена] => Коену сабатіанство в Галичині ставало вельми модною єрессю, ніби й не було ніколи «ночі святого відречення».

С. 124: Рік за роком його вчив батько, що не про пристрасть ця поема, а про союз єврейського народу, зображеного в образі красуні Шуламіт, з Б-жественною мудрістю, [представленої] => представленою найрозумнішим з усіх царів минулого, Шломо.

С. 134: — [Накращою] => Найкращою віддякою буде ваша любов, ясновельможна, — усміхнувся Леві.

С. 150: — Юзю, — сказала негритянка до пана [Ухвятовському] Ухвятовського, — а чого ти не обідаєш?

С. 152: [Зетеленькав] => Зателенькав дзвоник, скрипнули незмащені дверні завіси, і раббі проковзнув у приємні напівсутінки.

С. 153: Ми не завжди знаходили олії, щоб підсмажити на обід шматок риби, зате заправляли найкращою маслиновою свої [ханукальнs] => ханукальні світильники й більші менори в синагогах.

С. 166-167: Тільки для таких злих сердець відчинялися страшні двері в «асиру», і тільки там міг [провидити] => проводити дні в каятті на самоті затятий злочинець.

С. 167: Сидячи в блазнівськім кріслі, [обтягнутого] => обтягнутому гидкою вепрячою шкірою й обвішаному довгими ослячими хвостами, засуджений нудився.

С. 167: Вепр в алегоричній мові тієї епохи [символизував] => символізував хіть та ненажерливість, а осел — тупість і впертість. Крім цього, шкірами цих тварин євреям [забронялось] => заборонялось оббивати меблі.

С. 169: Спочатку подумали, що вона потрапила під коня, або заблукала [лабіриниті] => в лабіринті грецьких крамниць, або навіть утекла від осоружного життя куди-небудь за місто.

С. 170: Зійшлися на думці, що у дівчиська, поки вона йшла за фіґами, хтось відібрав гроші, і воно до ночі не з'явиться, [побоючись] => побоюючись прочуханки.

С. 177: Саме таке крісло, «трон», змайстрували учні для раббі Ізраеля Бешта ([Балл] => Баал-Шем-Това).

С. 179: Після козацьких набігів та воєн з турками на околицях Меджибожа старі єврейські містечка стояли занедбаними, будинки заростали високим бур’яном, дерева дичавіли, [приносячись] => приносячи дрібні плоди, кури й кози самі добували собі їжу.

С. 179: Лише після перемир’я, коли Поділля офіційно потрапило під владу [Осайної] =>