Скляне прокляття - Томас Тімайєр

Мисливець на метеорити, який прославився на всю Англію завдяки своїй нездоланній мужності, відчув, як у нього тремтять і підгинаються коліна.

Крізь вузьку шпарину в дверях Гумбольдт марно намагався розгледіти, що діється в місті. Ну, звісно ж, щось надзвичайне відбувалося саме у храмі й навколо нього. Там раптом спалахнуло сліпучо-яскраве світло, почувся дивний свист, застугоніла земля, та наразі все стихло так само, як і почалося.

Потім учений побачив, як сходами, що вели до храму, спускається мисливець на метеорити Уїлсон, і при цьому він має такий вигляд, ніби щойно зазнав нищівного нокауту на рингу. Кілька найманців одразу кинулися до свого керівника й підхопили під руки. Однак Уїлсон швидко отямився й почав віддавати команди своїм людям, люто жестикулюючи й раз у раз указуючи на храм.

Цікаво, що там могло статися? І де це Арчер?

Тільки зараз Гумбольдт пригадав, що помічник Уїлсона щось уже досить давно не траплявся йому на очі. Він хотів було повідомити про свої спостереження решту бранців, коли в глибині хатини пролунав відчайдушний зойк.

Оскар!

Учений стрімко обернувся.

Здригаючись усім тілом, юнак зірвав із себе сорочку. Світло, що пробивалося з вентиляційного отвору під дахом, вихоплювало з напівтемряви його бліду шкіру і скривлене від страшного болю обличчя. Біля ніг юнака валялася купа бинтів.

— Погляньте лишень! — Макс указав на руку Оскара.

Гумбольдт ошелешено завмер на місці. В кількох місцях шкіра руки Оскара ороговіла, наче у змії. Проте це була не луска, а тонкий склоподібний шар, який блищав і мерехтів у тонкому сонячному промені. Зміни почалися біля зап’ястя й тяглися майже до самого плеча, захоплюючи частину шиї та грудей. Учений ледве спромігся здолати в собі жах і співчуття.

— Господи, Оскаре! Коли це почалося?

— Я… я не знаю… Ще в Берліні, — голос Оскара було важко впізнати. — Це та бійка з Беллхаймом… Можливо інфекція…

Гумбольдт вражено дивився на сина.

— Беллхайм?

Юнак кивнув. Йому було боляче навіть поворушитися.

— Це… був… осколок…

— Але чому ти мовчав?

Оскар опустив очі:

— Мені… мені було соромно…

Гумбольдт усе зрозумів. Він схопив руку Оскара й підніс її ближче до світла. Кінцівка зробилася напівпрозорою, схожою на деякі види риб із Південно-Східної Азії. Подекуди крізь склоподібні тканини було видно навіть кістки й судини. Хвороба зайшла вже надто далеко.

— Я не розумію… — пробурмотів учений. — Місіонери… Вони мали б вчасно помітити. Вони ж тебе оглядали!

— Вони… все… бачили… — відповів Оскар. — Тому… нічого не сказали.

Гумбольдт ковтнув клубок, що став у горлі. Потім знову взяв Оскара за руку і м’яко потиснув її:

— Усе буде гаразд, мій хлопчику.

Гаррі кинувся до дверей і почав гамселити в них обома руками.

— Послухайте, О’Ніл! Негайно відчиніть! Це терміново! Нашому хлопцеві потрібна медична допомога! Мерщій відчиніть двері!

Відповіддю була лише тиша.

Патрик О’Ніл із тривогою поглядав на храм. Наскільки він міг бачити звідси, справи там були досить кепські. Кран завалився, Арчер кудись зник. Найманці метушилися, неначе мурахи в розворушеному мурашнику.

Йому нестерпно кортіло зрозуміти, що там відбувається, та про нього, здається, всі забули. Він їм потрібен як хлопчик на побігеньках або ж охоронець, а як до діла, то зась. Про серйозні речі Уїлсон при ньому навіть не згадував.

Ще зовсім недавно він не втрачав надії, що вже в цій експедиції сер Уїлсон довірить йому якусь важливу місію. Але й тут він бачив, що його сподівання виявилися марними.

Доводилося зізнаватись самому собі, що його відданість хазяїну останнім часом добряче похитнулася. Він більше не довіряв Джейбсу Уїлсону. Той щось страшне приховує в душі, тепер це вже ясно. Інакше навіщо б йому брехати, вивертатися? Професор зневажав закони й безжально маніпулював людськими долями. Та ще й при цьому завжди виправдовував свої вчинки тим, що робить це лише заради науки. Але чомусь Патрик почав сумніватися, що Уїлсон говорить правду. Винищення догонів нічим не можна було виправдати. Так само, як і спосіб, за допомогою якого вчений роздобув французькі документи. А чи справді він убив французького астронома, захищаючи власне життя і честь британської королеви?

У цей момент Патрик почув, як у двері імпровізованої в’язниці хтось постукав.

— Послухайте, О’Ніле! Негайно відчиніть! Це терміново! Нашому хлопцеві потрібна медична допомога! Мерщій відчиніть двері!

Голос Гаррі Босуелла, фотографа.

У двері стукали так, що вони могли не витримати, тож Патрику довелося підвестися на ноги.

— Що там у вас сталося? Чому ви так репетуєте?

— Ви маєте нас негайно випустити! — відчайдушно заволав Босуелл. — Хлопцеві дуже зле. Він може померти якщо вчасно не втрутитися.

— Що з ним?

— Достеменно ніхто не знає. Щось із рукою та плечем. Потрібна допомога. Терміново!

О’Ніл завагався. А що коли просто хитрість?

Нарешті, він похитав головою.

— Прошу мені вибачити, проте я нічого не можу для вас зробити. Принаймні зараз. Поряд зі мною нікого немає, а сам я вам двері не відчиню.

— Тоді покличте когось, заради всього святого! І якомога швидше!

За відчайдушними інтонаціями в голосі фотографа Патрик зрозумів, що справа таки дуже серйозна, і хлопець не хитрує. Трохи поміркувавши, він промовив:

— Ну, гаразд. Я пішов по допомогу. Але обіцяйте мені не робити дурниць