Ерагон. Найстарший - Крістофер Паоліні

Разом із Фарикою вона вийшла зі своїх апартаментів, аж скривившись від спеки, що дмухнула на них гарячим повітрям. Пекучі промені сонця потрапляли до будівлі крізь отвори амбразур у стінах коридору, накреслюючи в повітрі золоті смуги. Визирнувши в один із отворів, Насуада із сумом помітила нечисленну королівську варту, що слідкувала за виходами з міста.

«Навряд чи вона зарадить, якщо Галбаторікс вирішить раптом напасти», — міркувала собі дівчина. Цього деспота могло зупинити тільки те, що серед її прибічників був Ерагон. Так, над усіма правителями тяжіє загроза узурпації влади, але самі узурпатори й загарбники ще дужче бояться гідних і справедливих правонаступників. Утім, Насуада добре усвідомлювала, що грає в небезпечну гру з наймогутнішим безумцем в усій Алагезії. Якщо вона десь помилиться й не зможе перемогти деспота, то він знищить її разом з усіма варденами, і надія на перемогу зникне навіки.

Затишок, що панував у замку, нагадав дівчині ті часи, коли вона була тут іще дитиною й коли Сурдою правив батько Орина, славетний король Ларкин. Під ту пору Насуада не часто бачила самого Орина, благородного принца, котрий був старший за неї на п'ять років. А ось тепер вона почувалася значно старшою за нього.

Біля дверей лабораторії їй довелося трішки зачекати, доки варта не доповіла королю про її візит.

— Леді Насуадо! — залунав здалеку знайомий голос. — Радий, що ви прийшли, бо я хотів вам дещо показати.

Важко зітхнувши, дівчина разом із Фарикою увійшла до лабораторії. Заплутаний лабіринт столів, захаращений алхімічним посудом, розлігся перед нею, немов чекаючи, аби вчепитися в сукню чи блузу. Через випари очі миттю налилися сльозами, але обидві жінки мужньо рушили повз цю пекельну машинерію короля, прямуючи на його голос.

Вони знайшли Орина за мармуровим столом, де він захоплено зважував ртуть, користаючись цілим набором мензурок, колб і якихось скляних трубок.

— Вітаю, ваша величносте, — гукнула Насуада, а Фарика шанобливо вклонилася. — Здається, ви вже оговтались від того вибуху, що стався минулого тижня?

— Пусте, — відмахнувся король. — Я лиш переконався, наскільки небезпечно гратися з фосфором. Наслідки можуть бути просто жахливі!

— Ви вже добре чуєте після того? — знову крикнула дівчина.

— Так, дякую, — хитро посміхнувся Орин, розкурюючи люльку від полум'я свічки, що стояла на дуже небезпечній відстані від хімікатів.

— Я не знала, що ви курите, — сказала поважна гостя.

— Хіба ж я курю? — здивувався король. — Просто я виявив, що це поліпшує слух. — І, набравши повен рот диму, він несподівано випустив його з лівого вуха.

Не втримавшись, Насуада стала сміятися, а за мить до неї приєднався й сам Орин.

— Насправді, це не зовсім приємно, — завважив він. — Коли дим виходить, то стає дуже лоскотно.

— То що ще, окрім цього, ви хотіли мені показати? — сяк-так заспокоївшись, спитала дівчина.

— Авжеж, хвильку! — клацнув пальцями король і схопив зі столу трубку з хімічною речовиною. — Ось, поглянь сюди. Ти згодна, що це ртуть?

— Так, згодна, — зітхнула у відповідь Насуада, нудьгуючи.

— А ось тепер? — швидко перевернув він трубку так, що рідина не вилилась. — Що не пускає її назовні?

— Мабуть, повітря, — відповіла та.

— Невже? — прицмокнув язиком Орик. — Але як же воно потрапило в трубку, та ще й попереду самої ртуті? Нема такого шляху, люба моя! — І він хитро підморгнув Фариці:

— А ти як гадаєш?

— Там нічого нема, ваша величносте, — присіла в реверансі дівчина.

— Саме так! — вигукнув король. — Саме це і є в трубці! Там «нічого», розумієте? Я розгадав найскладнішу загадку філософії, довівши існування вакууму! Це зводить нанівець теорію Ватчера й робить Ладина генієм. Бісові ельфи таки мали рацію!

— І що з того? — лагідно спитала в короля Насуада.

— Що з того? — перепитав Орин. — Зрештою, нічого. А яка з цього може бути користь? Принаймні я її не бачу. А ви? Хоч, зрештою, можливо, це допоможе збагнути механізми світу, тобто як і чому все відбувається? Ні, що не кажіть, а це чудовий винахід. Хтозна, до чого він призведе?

Говорячи, він випустив із трубки ртуть, поклавши її в оксамитову скриньку, де зберігалися інструменти.

— Утім, перспективи можуть бути захоплюючі, адже магію дуже зручно використовувати задля досліджень таємниць природи. Скажімо, учора за допомогою одного-єдиного закляття Тріанна допомогла мені винайти нові гази. Уявіть собі, куди б сягнула наука, якби вона систематично користувалась магією! Я оце вирішив, що непогано було б і собі нею зайнятися, якби мені пощастило примусити якого-небудь чарівника поділитися своїми знаннями. Шкода, що тут нема вашого Ерагона, він би точно мені допоміг.

Стомившись від цієї балаканини, Насуада промовисто глянула на Фарику, і та тихенько вийшла за двері.

— Орине, — мовила дівчина, коли її радниця зникла, — чи ти бува не здурів?

— А що сталося? — здивовано запитав винахідник.

— Доки ти тут марнуєш час на свої дурнуваті експерименти, країна перебуває на межі війни, — нагадала Насуада. — На тебе чекає купа справ, а ти пускаєш із вух дим і геть нічого не робиш!

— Я знаю свої обов'язки, — набундючився Орин. — Ти керуй собі варденами, а я поки що король Сурди, тож, будь ласкава, зважай на це й шануйся. Чи мені нагадати, хто в кого в гостях?

Утім, ці погрози були марні, бо більшість людей із Сурди мали родичів серед варденів, і навпаки. До того ж, обоє правителі були надто сильно поєднані родинним зв'язком, аби сваритися між собою. Було схоже на те, що справжньою причиною Оринової образи стало питання влади. Ніхто не заперечував, що утримувати на своїй території чуже військо напрочуд важко, але ж вардени вже потроху ставали до праці в Сурді.

«І чим усе це скінчиться? — подумала Насуада. — Невже я так і залишуся тільки радником Орина?»

Так чи так, а ситуація була непевною, адже Орин міг справді розгніватися на неї за постійні погрози, та й перевага над Галбаторіксом поволі зникала. Цікаво, як довго цей деспот не наважуватиметься напасти через Ерагона й Сапфіру, які, ніде правди діти, зараз так далеко?

— Ні, Орине, я зовсім не сумніваюсь у твоїй мудрості, — мовила дівчина, а король пихато кивнув. — Тому прошу вибачити за різкий тон. Просто нам треба так багато зробити. Я працюю день і ніч і все одно не встигаю. Мені постійно здається, що ми на краю прірви.

— Доки ти не з'явилася, — глянув у вікно Орин, — я сподівався прожити своє життя, як прожили його мої батько й дід. Тобто хотів таємно протистояти Галбаторіксу. Тож дай мені час звикнути до нових правил гри.

— Це не гра, — зауважила Насуада. — Але я