Ерагон - Крістофер Паоліні

Ерагон повільно звів очі вгору й глянув прямісінько в потворну пику разака. Здригнувшись від несподіванки й жаху, він почав був шукати магічну силу, та потрібне слово, яким він збирався вразити ворога, здавалося, назавжди вилетіло з його голови.

— Що, не виходить? — зареготав разак. — Отже, наші ліки діють? Тепер ти не стоятимеш нам на заваді!

Зліва щось зашаруділо, і Ерагон із жахом побачив, як інший разак вдягає Сапфірі намордника. Крила дракона було прив’язано ланцюгами до боків, а лапи закуто в кайдани. Ерагон хотів був подумки звернутися до нещасної істоти, але марно.

— Вона стала слухняною, відколи ми пригрозили тебе вбити, — пояснив один із разаків. Він сів навпочіпки й почав нишпорити в торбах утікачів, аж доки не знайшов Зарок. — Така чудова річ і належить такому нікчемі, — криво посміхнувся він. — Я візьму її собі, гаразд? А якщо ти будеш добре поводитись, то дозволятиму тобі її для мене гострити.

Оглядаючи меч, разак несподівано зойкнув, напевно, прочитавши викарбуваний напис. Його здивований напарник кинувся до приятеля, й обидва вони схилились над зброєю.

— Ну-у, чоловіче, ти добре послужиш нашому господареві! — прошипіли вони в захваті, звергаючись до Ерагона.

— І перше, що я зроблю на цій службі, — це вб’ю вас, — похмуро пообіцяв їм юнак.

— О ні, ми ще потрібні господареві, — розреготались потвори. — А ось ти… Тебе можна просто знищити.

Сапфіра глухо загарчала, але разаки навіть не глянули на неї. Несподівано їхню увагу привернув Бром, що, застогнавши, перекотився на інший бік.

— Воно перестає діяти, — зашипів перший разак, схопивши старого за комір і зазираючи йому в обличчя.

— То дай йому ще! — порадив другий.

— А може, просто прибити його? — засумнівався той. — Згадай, скільки він завдав нам лиха.

— Непоганий план, — посміхнувся напарник. — Але ж король наказав привести старого живим.

— Та нічого, ми скажемо, що він чинив опір, ось і загинув у сутичці.

— А якщо цей нас викаже? — спитав перший разак, вказуючи мечем на Ерагона.

— Навряд чи він посміє, — озвався його спільник, витягаючи ножа.

— Твоя правда, — почухала потилицю інша потвора.

Разом вони витягли Брома на середину галявини й поставили навколішки. Ледь притомний старий відразу ж упав набік. Із дедалі більшим жахом Ерагон спостерігав за діями разаків. «Я мушу звільнитись!» — стугоніло йому в голові. Юнак щосили смикнув мотузки, якими його було зв’язано, але марно.

— Тільки без дурниць, — гаркнув перший разак, тицьнувши на нього мечем. Несподівано він наморщив носа й нервово понюхав повітря.

Другий разак, рикнувши, задер Бромові голову й приставив ножа йому до горла. Тієї ж миті пролунало низьке дзижчання, і потвора дико заревіла. У її плечі стриміла стріла. Його недолугий спільник, облишивши Ерагона, відскочив убік, і ось уже обидва разаки зайняли бойову позицію, озираючись на всі боки й вдивляючись у темряву. На Брома вже ніхто не звертав уваги, тож він спробував звестись.

— Лягай! — гукнув йому Ерагон.

Старий, ніби не чуючи, звівся й посунув до хлопця. У повітрі знов засвистіли стріли, які пускали невидимі нападники, і разаки спробували сховатися між камінням. Зненацька стріли полетіли ще й з іншого боку, тож розгубленим потворам стало взагалі непереливки. Їхні плащі було зрешечено стрілами, а одному з разаків поранило руку. Заревівши, вони кинулись навтьоки, але на ходу встигли стусонути Ерагона в бік, а хтось із них, прицілившись, навіть жбурнув у нього ножа.

Несподівано в Бромових очах спалахнуло дивне сяйво, і він кинувся навперейми смертоносній зброї. Із глухим звуком ніж увійшов у його тіло, і старий важко впав на землю.

— Ні-і-і! — закричав Ерагон, кинувшись до Брома. Але від болю в боці йому запаморочилося в голові, і хлопець втратив пам’ять.

Мертаг

Ш уже довго одним-єдиним, що відчував Ерагон, був біль у боці. Кожен вдих і видих коштував парубкові чималих зусиль. Він почувався так, ніби ніж влучив у нього самого, а не в бідолашного Брома. Здавалося, що юнак загубився в часі, не пам'ятаючи, як довго все це було: годину тому чи цілий тиждень? Насилу оговтавшись, він довго придивлявся до багаття, яке палахкотіло неподалік. Ерагонові руки ще й досі були зв’язані. Утім, дії отрути він уже не відчував, тож юнак одразу звернувся до Сапфіри.

— Тебе поранено? — ГУКНУВ юнак.

— Ні, — гірко посміхнувся дракон, який був зовсім поряд і схилився над Ерагоном. — Поранено тебе й Брома.

— А хто це розпалив багаття? — поворухнувся хлопець, — Ти що, сама звільнилася з кайданів?

— Ні, не сама, — зітхнула Сапфіра.

— Я так і думав, — спробував звестися на ноги Ерагон і тільки тепер помітив незнайомого юнака, який сидів біля багаття.

Від незнайомця, вбраного у старий одяг, віяло холодною впевненістю. У руках він тримав лук, а на його поясі висів довгий меч. Білий ріг, оздоблений сріблом, лежав у нього на колінах, із-за халяви чобота визирав кинджал. Незворушне обличчя юнака обрамляли каштанові кучері. Узагалі, на вигляд він був старший за Ерагона, а крім того, десь на дюйм вищий. Поряд із незнайомцем стояв його бойовий кінь. Час від часу юнак із деяким острахом поглядав на Сапфіру.

— Ти хто? — нарешті спитав у нього Ерагон.

— Мене звати Мертаг, — тихо озвався той.

— А чому ти нам допоміг? — намагаючись звільнитися від мотузків, знову спитав юнак.

— Не тільки ви ворогуєте з разаками. Я теж полював на них.

— То ти їх знаєш? — продовжував розпитувати Ерагон.

— Авжеж.

Ерагон вирішив скористатися магією, щоб нарешті звільнити руки, але недовірливо зиркнув на незнайомця: може, не варто при ньому? Трохи повагавшись, він усе-таки вирішив не зважати. «Джиєрда!» — гукнув парубок, і остогидлі мотузки впали додолу. Задоволений хлопець потер зап’ястки, відновлюючи кровообіг, а Мертаг так само незворушно спостерігав за ним.

Після цього Ерагон спробував був підвестись, але раптовий біль у ребрах одразу ж звалив його додолу. Лежачи на спині, він тільки хапав ротом повітря крізь стиснуті зуби. Мертаг хотів йому допомогти, але Сапфіра зупинила його грізним гарчанням.

— Я б і раніше допоміг, — розвів він руками. — Але твій дракон мене не пускає.

— Її звати Сапфіра, — озвався Ерагон. — Та пусти ж ти його нарешті! — гукнув він до Сапфіри. — Я ж не дам собі ради, хіба ти не бачиш? До того ж, він урятував нам життя!

Дракон іще раз невдоволено загарчав, але відступив на крок назад. Мертаг рішуче підійшов до парубка.

Він нахилився над Ерагоном і допоміг йому звестися на ноги. Зойкнувши, юнак заточився, але встояв на ногах, підтриманий міцною рукою. Разом вони рушили до багаття, біля якого