Обраниця чаклуна - Олеся Лис

Від'їзд заплановано на завтра. Якраз переночуємо і на світанку, поки не спекотно, рушимо в дорогу. Ручаюся, домашні так рано на нас не чекають і зрадіють невимовно. А ще коли дізнаються, що з добрими звістками повернулися ― що й казати.

Мрійливо посміхаюся, уявляючи цю картину. День уже звернув на обід і відвідувачів зовсім мало. Інші теж відверто ледарюють. Торгівля йде мляво і не поспішаючи. Тенту я відпустила ― як-не-як останній день, нехай придбає собі щось на згадку, та й додому гостинців. З нею Кадіра відправила. На ярмарку будь-що можливо. І шахраїв теж вистачає. Сівард порається біля фургона. Намагається зібрати все по максимуму, щоб завтра з ранку менше було метушні. Я відверто сумую за прилавком і роблю в блокноті черговий малюнок. Захопившись роботою, помічаю, що вже не сама тільки, коли на аркуш з ескізом падає чиясь тінь.

Нахмурившись, підіймаю голову і злякано завмираю. Олівець вислизає з ослаблених пальців і з глухим стукотом падає на лист. Цей звук зараз здається гучнішим, ніж шум метушливого ярмарку.

― Ну, привіт, Касі...

Погляд Езерта Каора проходиться по моєму обличчю, спускається до вирізу блузки, зацікавлено зупиняється на пів сантиметра вище щільного корсажа плаття. І я ледь стримуюсь, щоб не скласти руки на грудях в намаганні закритись.

― Від хранительки до торгашки... ― зневажлива усмішка кривить губи.

― Що вам потрібно? ― хмурюся, мимоволі відступаючи.

Подаруночок від Тані Толчин на книгу "Люсія і магія вогню"

pQVoS6v2