Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Минулі рани затягнулися й більше не боліли, тож Ліка могла говорити про це спокійно, навіть зі зневагою.
– А твоя справжня мати? – обережно запитала Інга.
– Я її не знала. Мені сказали, що вона мене кинула в пологовому будинку й розчинилася в невідомому напрямку. З Олеською була та сама історія. Тільки її не удочерили, і вона зростала в дитячому будинку... Іноді вона буває грубою і непримиренною, але ми з нею давно як сестри. Тому я така спокійна. Якби з Олесею щось трапилося, я б це відчула...
Ліка жбурнула сукню на ліжко й підійшла до вікна. Спробувала його відчинити, але нічого не вийшло, ручки не поверталися.
– Напевно, щоб ми не втекли. Це ж перший поверх... Цікаво вже ранок чи ще ніч?
– Давай я спробую...
У цей час по той бік стіни, за каміном розташувалася Ролена.
Камін був зроблений таким чином, що в ньому малися майстерно замасковані щілини, крізь які можна побачити і почути все те, що відбувається в кімнаті.
Ролені дуже хотілось, не відкривая своєї присутності, побачити, як полонянки будуть поводитися, і вона дуже гнівалась на те, що дівчата розмовляють між собою незрозумілою для неї мовою.
До того ж, дівчата справді виявилися дуже вродливими, і це теж неймовірно дратувало королеву.
– Мене злить, якщо я не розумію, про що йдеться, – сказала вона, повертаючись до Ренальда, який з нудьгуючим виглядом сидів у кріслі біля протилежної стіни.
– Нічим не можу допомогти, сестро. Мені їхня мова незнайома.
– І це дуже насторожує. Звідки вони прибули?
– Є одна здогадка, але я не цілком упевнений...
– То кажи вже!
Ренальд підвівся, підійшов до Ролени і через щілину глянув на дівчат. Ті якраз возилися біля вікна, намагаючись його відчинити.
– Вони цілком можуть бути з іншого світу.
– З іншого світу? – Ролена щиро здивувалася, – Але ворота до іншого світу не відчинялися вже дуже давно. Багато хто вважає, що їх уже неможливо відкрити...
– Напевно цього ніхто не знає, – заперечив Ренальд, – До того ж портал у де яких випадках здатний і сам відкритися. Про таке згадується...
Ролена насупилася, зосереджено розмірковуючи, потім сказала:
– Іди до них і поговори. Може вони вже щось згадали... А я послухаю.
– Чи не краще дочекатися Біра? – поморщився Ренальд.
– Я не можу тобі наказувати, брате, але прошу, – промовила королева лагідно.
– Добре! – неохоче погодився Ренальд, – тільки не думаю, що з цього вийде якийсь толк.
