Загублена душа - Віталіна Весела

Щоки Олівії стали червоними від сорому, а серце налякано тремтіло.

— То були вимушені дії. Він телепортував мене, практично зі щелеп трьох монстрів, а потім ми мусили телепортуватися ще три рази поспіль, тому він мене тримав...

Почувши відповідь Оскар нарешті, зітхнув з полегшенням, після чого суворо пригрозив:

— Олівія Гілберт, я забороняю тобі будь-які тілесні контакти з любовними мотивами, аж доки ти не закінчиш Академію!

Олівія трохи не розуміла, чого це він так сполошився, адже вона нічого такого не зробила, проте, краще було слухняно погодитися, і не випробовувати свою долю.

— Та добре... Я зрозуміла... Я ще навіть не думала про таке... — пробубоніла вона.

На справді тепер Олівія стала на багато краще виражати свої емоції, на відміну від того часу, коли вона жила в герцогстві Морган. Тоді її психіка постійно пригнічувала емоції в цілях самозахисту, тому в той час, її обличчя було холодним та байдужим. Пробудившись, вона повернула собі частку втрачених спогадів, і зараз, проживши під опікою герцога Гілберта, на її обличчі можна було читати всі найяскравіші почуття, що вона переживала.