Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковський
— Що?
— Я також не зумів приховати недовіри. — Вампір стримав мула, підвівся у стременах, роззирнувся.
— Шукаєш когось чи чогось? — запитав Кагір.
— Уже не шукаю — знайшов. Зійдімо з коней.
— Я волів би спочатку…
— Зійдімо. Я вам усе поясню.
Довелося їм говорити голосніше, аби змогти порозумітися у шумі водоспаду, що спадав з чималої висоти по горизонтальній стіні скельного урвища. Внизу, там, де водоспад вибив чимале озерце, у скелях чорнів отвір печери.
— Так, саме туди. — Регіс підтвердив припущення відьмака. — Я виїхав тобі назустріч, бо мені доручено тебе сюди спрямувати. До цієї печери тобі доведеться увійти. Я говорив, друїди про тебе знали, знали про Цірі, знали про нашу місію. А довідалися про те від особи, яка тут мешкає. Особа ця, якщо вірити друїдці, прагне з тобою порозмовляти.
— Якщо вірити друїдці, — повторив ядуче Ґеральт. — Я бував у цих місцях. Знаю, що мешкає у глибоких печерах під Горою Диявола. Різні там мешкають істоти. Але з переважною більшістю поговорити не вдасться, хіба що за допомогою меча. Що ще сказала та твоя друїдка? У що ще я повинен повірити?
— Досить чітко, — вампір втупив у Ґеральта чорні очі, — вона дала мені зрозуміти, що не переймається особами, які нищать і вбивають живу природу, — взагалі, а вже тим більше відьмаками. Я пояснив, що у цю мить ти відьмак, скоріше, тільки за назвою. Що ти абсолютно не набридаєш живій природі, якщо та остання не набридає тобі. Фламініка, а треба тобі знати, що жінка то надзвичайно розумна, з ходу зауважила, що від відьмацтва ти відмовився не через світоглядні зміни, а змушений обставинами. Я чудово знаю, сказала вона, що нещастя спіткало близьку відьмакові особу. Тож відьмак змушений був покинути відьмацтво й поспішити на порятунок…
Ґеральт не прокоментував, але погляд його був настільки красномовним, що вампір поспішив із поясненнями:
— Вона заявила, цитую: «Відьмак, який вже не відьмак, доведе, що його стане на покору й пожертву. Він увійде у темні надра землі. Беззбройний. Залишивши усю зброю, усе гостре залізо. Усі гострі думки. Усю агресію, гнів, злість і вищість. Увійде у покорі. І тоді там, у надрах, покірний невідьмак знайде відповіді на запитання, які його непокоять. Знайде відповідь багато на які запитання. Але якщо відьмак залишиться відьмаком, то не знайде нічого».
Ґеральт сплюнув у бік водоспаду й печери.
— То звичайна гра, — заявив він. — Забава! Витівки! Ясновидство, пожертвування, таємничі зустрічі у гротах, відповіді на запитання… Так обіграні події можуть зустрічатися тільки у мандрівного старцівства. Хтось тут із мене сміється. У найкращому разі. А якщо не сміється…
— Насмішкою я б те не назвав у жодному разі, — рішуче сказав Регіс. — У жодному, Ґеральте із Рівії.
— Тоді що? Одне зі славетних друїдських дивацтв?
— Не дізнаємося, — відізвався Кагір, — поки не переконаємося. Ходімо, Ґеральте, увійдемо туди разом…
— Ні, — похитав головою вампір. — Фламініка щодо цього була категорична. Відьмак мусить увійти туди сам. Без зброї. Дай мені свого меча. Я пригляну за ним, поки тебе не буде.
— Хай мене диявол… — почав Ґеральт, але Регіс швидким жестом перервав його.
— Дай мені свого меча, — простягнув руку. — А якщо маєш іще якусь зброю, то залиш її також. Пам’ятай про слова фламініки. Жодної агресії. Жертовність. Покора.
— Ти знаєш, кого я там зустріну? Хто… або що чекає на мене у цій печері?
— Ні, не знаю. Найрізноманітніші створіння мешкають у підземних коридорах під Горгоною.
— Хай мене грець візьме!
Вампір тихенько кахикнув.
— Того виключати не можна, — сказав серйозно. — Але ти мусиш прийняти цей ризик. І я знаю, що ти його приймеш.
* * *
Не помилився — як і очікував, вхід до печери було завалено величезним шаром черепів, ребер, гомілкових та плечових кісток. Утім, смороду гнилизни не відчувалося. Тлінні рештки, схоже, були столітніми й грали роль декорацій для залякування прибульців.
Принаймні, так йому здавалося.
Він увійшов у темряву, кістки захрупали й захрустіли під ногами.
Очі швидко звикли до темряви.
Перебував він у гігантській печері, у скельній каверні, розмір якої неможливо було встановити на око, бо пропорції ламалися і гинули у лісі сталактитів, що мальовничими фестонами звішувалися зі стелі. З кам’яної підлоги, блискучої від вологи й різнокольорового каміння, виростали білі й рожеві сталагміти, кремезні й кряжисті в основі і стрункі вгорі. Деякі сягали верхівками вище голови відьмака. Деякі поєднувалися угорі зі сталактитами, створюючи схожі на колони сталагнати. Ніхто його не окрикнув. Єдиним відголосом, що можна було почути, були дзвінкі відлуння плескоту й крапання води.
Він пішов, повільно, просто уперед, у темряву, між колонами сталагнатів. Знав, що за ним спостерігають.
Відсутність меча за спиною відчувалася сильно, нав’язливо й чітко — наче відсутність недавно викришеного зуба.
Він сповільнив кроки.
Те, що ще мить тому він вважав круглим камінням, яке лежало біля підніжжя сталагнатів, тепер вирячило на нього великі палаючі очі. У збитій масі сіро-бурих, укритих пилом патлів відчинялися величезні пащі й блискали гостроконечні ікла.
Барбегазі.
Він ішов повільно, ступав уважно — барбегазі були повсюди, великі, середні й малі, — лежали на його шляху, навіть не думаючи відсуватися. Досі поводилися вони надміру спокійно, втім, він не був упевнений, що буде, коли він на котрогось із них наступить.
Сталагнати поставали, наче ліс, неможливо було йти прямо, доводилося петляти. Згори, з наїжаченої голками стелі крапала вода.
Барбегазі — з’являлося їх дедалі більше — супроводжували його весь шлях, штовхаючись і перекочуючись по камінню. Він чув їхнє монотонне шарудіння і пихтіння. Відчував їхній гострий, кислий запах.
Мусив зупинитися. На його шляху, між двома сталагмітами, у місці, якого він не міг оминути, лежав чималий ехінопс, наїжачившись масою довгих голок. Ґеральт ковтнув сухим горлом. Аж занадто добре знав, що ехінопс уміє стріляти голками на відстань десяти футів. Голки мали специфічну властивість — увіткнувшись у тіло, вони ламалися, а гострі кінчики проникали всередину й «мандрували» глибше й глибше, аж нарешті досягали якогось вразливого органу.
— Відьмак дурний, — почув він із темряви. —
