Блакитне полум'я - Тетяна Гобатюк

- Що ти накоїла, зраднице! – виплюнув розчервонілий маг духу. Здається я затисла його занадто туго, тому як могла послабила тиск закляття.

- Ми лише хочемо поговорити. Без жертв. Накажи всім скласти зброю і ніхто не постраждає. – намагаюся говорити упевнено та чітко, маскуючи страх за зверхністю.

- Йди до біса, курво! Тобі зі мною не тягатися. Ще кілька хвилин і я вирву силу з твого серця. Я бачу як швидко падає твій резерв. Ви помилились, коли наважилися прийти сюди. – прошипів той у тон справжнього менталіста.

- Як знаєш. – промовила я тихо і зиркнула на фіолетову відьму, напускаючи в її бік ментальне павутиння.

За мить Аламея підняла на мене зачарований погляд. Знову Ігнотусове припущення виявилося правдою – артефакти старішин більше не захищають їх від ментального впливу.

- Як ти це зроби… - скрикнув злякано Горацій за секунду до того як Аламея рвучко підняла із підлоги шматок якоїсь деревини та безцеремонно вгріла сірого старішину по потилиці.

Нарешті я дозволила собі полегшено видихнути, прикликаючи магію назад та деактивуючи всі прокляття. Відпускаю повідок ланцюга і той розсипається багряними, жовтими та блакитними іскрами. Проте Горацій правий, мій резерв після такого експронту спустошився на дві третини. Останнім часом я занадто часто ходжу по краю, проте сила талісману накопичувача мені ще пригодиться, а значить варто бути двічі обережною.

Минаючи шматки скла та бетону, я підходжу до безсвідомого Горація та дезорієнтованої Аламеї.

- Що ти зі мною зробила? – промовляє та розгублено.

- Нічого. Лише довела, що ваші талісмани не працюють і Саркіс давно маніпулює вами.

- Чому не сказала? – запитально глянула віщунка.

- А ти б повірила? – я скептично вигнула брову.

- Хмм.. – Аламея задумалася.

А в центі залу йшов до завершення двобій двох вожаків: драконів та людей. Я б сказала, що це була битва не на життя, а на смерть, проте Саркіс був потрібен нам живим. І цей ньюанс як ніколи заважав моєму чоловікові ефективно наносити удари. Проте не дивлячись на обставини, драконові все ж вдалося знесилити мага та нанести тому несмертельний, проте потужний удар, відправляючи останнього в нокаут.

Бром, Нейт, Демір та ще три дракони чиїх імен я не пам’ятаю, мужньо відбили напади підступаючого війська, загнавши магів у оборону та тепер охороняли периметр. Проте маги скоро перегрупуються і знову підуть у атаку, тому варто прискоритись.

- Неси його у центр. – гукаю до Ельдара. – Ось туди, у коло. – вказую пальцем на незамислуватий візерунок, який хоч і припав камінням та уламками скла, все ж залишався помітним.

Дракон підхопив кігтистою лапою обм’якле тіло Саркіса та поклав його на камінь правди.

- Що ви задумали? – запитала ошелешено Аламея, проте я проігнорувала її і, натомість, як можна гучно загукала:

- Міродаре? Ти тут? Ти мені потрібен! – проте крізь лязкіт зброї та драконячий рик відповідь або недолинула, або її не було. Тому я викрикнула знову. Ще дужче.

- Міродаааре!!! – на цей раз хтось з драконів мені відповів.

- Він тут. – здається то був Нейтан.

- Пропустіть його в середину. – скомандував Ельдар.

Ще якийсь десяток секунд і чоловік у сірому балахоні доєднався до нашої дружньої компанії. Вираз його обличчя як завжди залишався невимушеним і важко було зрозуміти, що він зараз відчуває: осудження, страх, гнів?

- Мені буде потрібна твоя допомога, коли я підніму на ноги твого брата. – упускаючи деталі, одразу переходжу до суті питання.

- Чому я мушу тобі допомагати? – відповів питанням на питання місцевий цілитель.

- Тому що ти, як і я, не хочеш аби хтось постраждав. Досі, як ти бачиш, ми не допустили жодної смерті. – промовила я піднімаючи мирно руки.

- Лише розруху. – байдуже повів той.

- І це має скінчитись. Сьогодні. Ти маєш мені вірити. – додаю ледь помітну краплю жовтої магії аби схилити мага духу на свій бік.

- Добре. Проте якщо ти блефуєш, це буде твоя остання гра. – кивнув мені Міродар.

- Знаю. – повернула йому прямий погляд.

Маг духу підійшов ближче до трону, де укрилася Аламея та простягнувся Горацій. Я залишилася стояти там де і була – збоку східної стіни на відстані п’яти метрів від трону та чотирьох від Саркіса.

- Готовий? – запитала у Міродара, коли той виплів своє закляття навколо корпусу брата.

- Так. – пролунала коротка відповідь.

Після цього я направила на Горація потік цілющої магії. Кілька секунд і той підірвався на ноги мов ужалений.

- Що відбувається?! – прогримів потужний голос старішини. – Міродаре, що це все означає? Ти із ними за одне? – переключився він на брата, коли зрозумів, що його магію заблоковано.

- Гораціє, послухай, ми прийшли сюди не нашкодити вам. – маг духу недовірливо зиркнув на мене. – Ми лише просимо аби ви вислухали нас. Всі мешканці Тінатіну. – обвела руками навколо себе. – Попроси своїх людей скласти зброю, будь ласка.