Володар Перснів. Частина друга. Дві вежі - Джон Рональд Руел Толкін

— Я теж згадав про нього, — сказав Араґорн. — У Гельмовому Ярі ми мали справу з багатьма такими напіворками. Тепер цілком очевидно, що той південець був Сарумановим шпигуном, але чи він був спільником Чорних Вершників, а чи працював лише на Сарумана — я не знаю. З цими нечестивцями завжди важко вгадати, коли вони у спілці, а коли обдурюють одне одного.

— Ну, якщо зібрати їх усіх докупи, то з Ісенґарда вийшло, напевно, тисяч із десять воїнів, — правив своєї Мері. — Цілу годину вони все йшли та йшли через браму. Дехто подався путівцем униз, до Бродів, а дехто звернув і рушив на схід. Приблизно за півтори версти звідсіля — там, де ріка біжить у дуже глибокому руслі, — було споруджено міст. Якщо підведетеся, то побачите його. Усі ті полчища співали хрипкими голосами, сміялись і зчиняли жахливий гармидер. Я подумав, що Рогану буде дуже кепсько. Та Деревобородий навіть не поворухнувся. Він сказав: «Сьогодні мене обходить лишень Ісенґард, скеля й камінь»... Хоча темрява і заважала мені детально роздивитися, що відбувається, та я відчув, як гуорни почали рухатися на південь, щойно брами твердині знову зачинилися. Саме гуорни, гадаю, взялися згодом за орків. Уранці гуорни були вже далеко в долині, чи то пак там стояла непроглядна тінь... Коли Саруман випровадив цілу свою армію, настав наш час. Деревобородий зсадив нас на землю, пішов до брам і почав гамселити у двері, викликаючи Сарумана. Відповіді не було, тільки зі стін у нього полетіли стріли та каміння. Проте стріли безсилі супроти ентів. Звісно, вони завдають їм болю, та водночас іще більше гнівлять — наче кусючі мухи. Ент може бути пообштрикуваний орківськими стрілами, як та подушечка для голок, однак вони ледве чи докучатимуть йому. По-перше, ентів годі отруїти, а по-друге, шкіра їхня напрочуд міцна, значно товстіша за кору. Енти не люблять сокир. Але, щоби здолати одного ента, потрібно чимало воїнів зі сокирами, — одинак, котрий рубоне ента один раз, ледве чи дочекається нагоди завдати другого удару. Замашні кулаки ентів трощать залізо, ніби тоненьку фольгу... Після того, як у Деревобородого поцілило кілька стріл, він почав розігріватись і став «квапливим» у гарному значенні цього слова, як би він сам висловився. Деревобородий могутнім голосом погукав: Труру-ру! — і до нього сягнистими кроками підійшла ще дюжина ентів. Сердиті енти — жахливі. Пальці їхніх рук і ніг просто вростали у скелю і роздирали її, немовби скоринку хліба. Ми ніби були свідками столітньої праці могутнього коріння, що тривала лише кілька секунд... Енти тиснули, тягнули, дерли, струшували та гамселили; аж ось — хрясь-брязь і бах-барабах — за п'ять хвилин вони рознесли браму на пил і на друзки; дехто з них уже почав упиватись у стіни — знаєте, як ото кролики, які риють нори в піску. Не уявляю, про що тоді думав Саруман, але, чим зарадити тому, що відбувалося, він точно не відав. Мабуть, віднедавна його чари почали втрачати силу, та все одно йому забракло стійкості, простої сміливості, там — у тісній вежі, без натовпу рабів, машинерії та купи всього, якщо ви розумієте, про що я. Наш старий Ґандальф геть інакший. Цікаво: може, Саруман прославився тільки тому, що йому не забракло розуму оселитися в Ісенґарді?

— Ні, — озвався Араґорн. — Колись його могутність дорівнювала його славі. Цей чарівник мав глибокі знання, проникливу думку та навдивовижу вправні руки: він панував над умами інших. Саруман умів переконати мудрих і залякати нижчих од себе. Останнього вміння він не позбувся й досі. Мало хто в Середземні, скажу я вам, зможе почуватися безпечно, коли надумає поговорити з ним віч-на-віч навіть зараз, коли Саруман зазнав поразки. Ґандальф, Ельронд і, ймовірно, Ґаладріель — тепер, коли викрито його підступність, — і, може, ще дехто.

— Енти почуваються безпечно, — зауважив Піпін.

— Одного разу він, може, й ошукав їх, але вдруге йому так не поталанить. Адже, попри все, Саруман зовсім не розумів ентів, тож припустився жахливої помилки, не зваживши на них у своїх планах. Він не знав, що з ними робити, а часу на вигадки теж не було, бо енти відразу взялися до діла. Щойно розпочалася наша атака, тих кілька щурів, котрі залишилися в Ісенґарді, кинулись урозтіч крізь усі діри, що їх зробили енти. Допитавши людей, енти відпустили їх: дві чи три дюжини лише в цьому кінці. Та не думаю, щоби комусь із орків будь-якого розміру вдалось утекти. Не від гуорнів — це точно: на той час у лісі довкола Ісенґарда їх було вже пребагато, як і в долині, куди вони пішли раніше... Потому енти перетворили значну частину південних стін на завали, рештки Саруманових прислужників чкурнули хто куди, покинувши його, а сам він у паніці втік. Мабуть, коли ми прибули, він зачаївся біля брам: вийшов подивитися на марш своєї чудової армії. Щойно енти прорвалися досередини, чарівник хутко забрався геть, і вони спершу не помітили його. Ніч стала прозорішою, яскраво сяяли зорі, а їхнього світла ентам цілком досить, аби добре бачити, й от Спритнодрев зненацька закричав: «Убивця дерев! Убивця дерев!» Спритнодрев — створіння лагідне, тому особливо сильно ненавидить Сарумана: його народ вельми постраждав од орківських сокир. Спритнодрев зіскочив із внутрішньої брами на стежку — а коли він збурений, то здатен рухатися швидше, ніж вітер. У мороці то з'являлася, то зникала між колон примарна постать і, діставшись поспіхом до сходів, уже майже зійшла на вежу. Майже. Спритнодрев так завзято переслідував Сарумана, що лише крок чи два відділяли його від того, щоб упіймати і задушити його, й саме тоді стариган прослизнув у двері... Опинившись у безпеці Ортанка, Саруман часу не гаяв і відразу запустив свою дорогоцінну машинерію. Доти чимало ентів уже потрапило всередину Ісенґарда: хтось побіг слідом за Спритнодревом, інші вдерлися з півночі та зі сходу — вони ходили всюди-всюди, руйнували та нищили. Зненацька в повітря шугнули стовпи вогню та смердючі випари: вентиляційні шахти і штольні по усій долині немовби скрутив напад нудоти і блювання. Кілька ентів обпеклося, їх охопило полум'я. Один із них — здається, його звали Шкірокор: дуже високий і вродливий ент — потрапив у струмінь якогось рідкого вогню і спопелів, наче галузка. Жахливе видовище!.. Після цього енти оскаженіли. Я