Король шрамів - Лі Бардуго
Дівчина постукала пальцями по оксамитовому сидінню, непевна, як вести далі розмову. Вона сподівалася організувати зустріч Ніколаї з Шенковими дівчатами так, щоб король не здогадався, що вона пхає носа не у свої справи. Він не любив, коли ним керували, а відчувши, що його до чогось підштовхують, ставав таким само впертим, як… гаразд, як сама Зоя.
— Кажи, Назяленскі. Коли ти так стискаєш губи, здається, наче тобі щойно довелося кохатися з лимоном.
— Щасливчик-лимон, — пирхнула Зоя. Вона розгладила тканину кефти на колінах.
— Родина супроводжує Гайрама Шенка до Івця.
— І?
— У нього є дві доньки.
Ніколаї засміявся.
— Саме тому ти погодилася на цю подорож? Аби повправлятися у сватанні?
— Я погодилася, тому що хтось мусить переконатися, що ти нікого не з’їси, коли твій непрошений гість зголодніє посеред ночі. І я не якась докучлива матінка, котра мріє побачити свого любого синочка одруженим. Я намагаюся захистити твій трон. Гайрам Шенк — старший член Торговельної Ради. Він здатен майже гарантувати поблажливі умови керчинських позичок для Равки, годі вже й казати про чималі статки, які успадкують його гарненькі доньки.
— Аж такі гарненькі?
— Кого це цікавить?
— Достоту не мене. Але два роки в команді з тобою позбавили мене гонору. Я хочу бути впевненим, що не проведу решту життя, спостерігаючи, як інші чоловіки витріщаються на мою дружину.
— Якщо так станеться, можеш відрубати голову.
— Чоловікові чи своїй дружині? — перепитав Ніколаї.
— Обом. Тільки переконайся спершу, що отримав її посаг.
— Це безжально.
— Це практично. Якщо ми залишимося ще на ніч…
— Зоє, я не можу красиво впадати за нареченою, коли існує ймовірність, що вона перетвориться на вечерю.
— Ти король. Тобі не потрібно за кимось упадати. Для цього в тебе є трон, прикраси й титул, а коли поберешся, твоя королева стане твоєю союзницею.
— Або з криками втече з нашого шлюбного ложа й розповість батькові, що я прикусив їй мочку, а тоді по-справжньому спробував проковтнути вухо. Вона може розпочати війну.
— Але не розпочне, Ніколаї. Адже до тієї миті, коли ви промовите свої обітниці, ти зачаруєш її й закохаєш у себе, а тоді станеш проблемою, про яку їй доведеться попіклуватися.
— Навіть моя чарівність має свої межі, Зоє.
Якщо це правда, їй спершу доведеться про них довідатись. Зоя кинула на короля недовірливий погляд.
— Вродливий чоловік-чудовисько, котрий надіне їй на голову корону? Це досконала казочка, її можна згодувати якійсь наївній дівчині. Вона може замикати тебе на ніч, а вранці ніжно цілувати — і Равка буде в безпеці.
— А чому ти ніколи не цілуєш мене ніжно вранці, Зоє?
— Я нічого не роблю ніжно, ваша величносте. — Дівчина струсонула наручниками. — Чому ти вагаєшся? Поки ти не одружишся, поки не матимеш спадкоємця, Равка залишатиметься вразливою.
Легковажний настрій Ніколаї випарувався.
— Я не можу взяти собі дружину в такому стані. Не можу вкласти шлюб, заснований на брехні.
— А хіба більшість шлюбів не така?
— Дуже романтично.
— Дуже практично.
— Відвернімося від перспективних керчинських наречених; ми мусимо вшитися звідси, перш ніж Шенк візьметься детальніше розпитувати мене про ізмарсії.
Зоя вилаялася.
— То близнюки мали рацію: у наших старих дослідницьких лабораторіях стався витік інформації?
Ізмарсії — це були кораблі, що плавали під водою. Вони могли стати життєво важливими для Равки, якщо фієрданський флот збільшуватиметься, а надто якщо Ніколаї вдасться озброїти їх так, як це було заплановано.
— Скидається на те. Але Керчу невідомо, як далеко ми просунулися, принаймні поки що.
Ці слова не надто розрадили Зою. У Керчу вже був важіль впливу на Равку. Шенк не завів би з королем розмови про ізмарсії знічев’я. То як він планував скористатися новими розвідданими?
За стінками екіпажа пролунав ще один різкий свист, дві швидкі ноти, — так Толя подавав сигнал, що вони наближаються до сторожки біля воріт.
Зоя знала, що вартових спантеличить їхній приїзд. Ніхто не бачив, як екіпаж поїхав геть, до того ж він не був прикрашений королівським гербом. Толя з Тамар тримали його напоготові далеко за межами герцогського маєтку про той випадок, якщо Ніколаї зірветься з повідця. Щойно збагнувши, що король зник, вона миттю звернулася до близнюків.
Сьогодні пощастило. Їм удалося знайти короля, перш ніж він устиг відійти далеко. Коли Ніколаї втік, Зоя відчула, що він керує вітрами, і скористалася розривами в їхніх візерунках, щоб слідкувати за його переміщеннями. Та якби вона не дісталася тієї ферми вчасно, що могло статися? Невже Ніколаї вбив би хлопчика? Та потвора всередині нього була не просто голодною твариною, а чимось значно гіршим, і — Зоя достеменно знала — вона спрагла людської жертви.
— Так не може тривати далі, Ніколаї. — Кінець кінцем їх викриють. Кінець кінцем ці вечірні перегони й безсонні ночі їх переможуть. — Ми всі мусимо вжити необхідних заходів.
Король зітхнув і розгорнув для неї обійми, коли екіпаж загуркотів зупиняючись.
— То ходи сюди, Зоє, і поцілуй мене так ніжно, як це зробила б молода наречена.
«Ось така пристойність». Через Зоїні візити посеред ночі, коли вона хотіла переконатися, що Ніколаї міцно прикутий у своїх покоях, поповзли солідні чутки про те, що їхні стосунки вийшли за межі політики.
Королі заводять коханок, і про очільників ще й не таке пліткували. Зоя сподівалася лише, що Шенкові дівчата були неупереджені. Репутація короля могла пережити невеличкий скандал; а ось правди не пережила б.
Зоя витягнула з пакунка другу фляжку й вилила на зап’ясток замість парфумів трохи віскі, а тоді передала Ніколаї, котрий добряче ковтнув, після чого навмисно виплеснув решту на пальто. Дівчина скуйовдила волосся, спустила кефту з плеча й кинулася в королівські обійми. Іншим потрібен був фарс, а в цю роль легко було вжитися — подеколи навіть занадто легко.
Король занурився обличчям у її волосся, глибоко вдихнувши.
— Чому від мене тхне гусячим послідом і дешевим віскі, а ти пахнеш так, наче щойно пробіглася квітковою лукою?
— Це все безжальність.
Хлопець знову вдихнув.
— А насправді що це за запах? Він нагадує мені про щось, але я не можу збагнути, про що саме.
— Може, про останню дитину, яку ти намагався з’їсти?
— Напевно, твоя правда.
Двері екіпажа розчахнулися.
— Ваша величносте, ми й не знали, що ви кудись поїхали сьогодні ввечері.
Зоя не бачила обличчя вартового, проте чула підозріливість у тоні.
— Твій король не має звички чогось просити,
